15.05.20
33/812/133/20
15 травня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд
у складі: головуючого - судді Ямкової О.О.
за участю: секретаря Андрієнко Л.Д.,
особи, яка притягається
до адміністративної
відповідальності ОСОБА_1 ,
захисника Морозова В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 березня 2020 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
- визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10 200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік, -
Згідно постанови судді, 6 січня 2020 р. об 11 годині 10 хвилині в місті Миколаєві на проспекті Богоявленському, 21 ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «Ford Escort», державний номер НОМЕР_1 , та був зупинений представниками патрульної поліції. У зв'язку з підозрою, що він перебуває у стані алкогольного сп'яніння йому запропоновано пройти огляд із застосуванням приладу Драгер та у медичному закладі. Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, про що складено протокол в присутності двох свідків.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Апелянт вважає, що постанова є необґрунтованою, не відповідає вимогам закону та винесена за його відсутністю.
Зазначає про те, що представниками поліції було порушено порядок огляду водія на стан сп'яніння, так як відсутнє направлення водія на огляд і не має даних про відсторонення його від керування транспортним засобом.
До матеріалів справи не надані дані про те, чи притягувався він до адміністративної відповідальності і чи отримував він посвідчення водія.
Вказував на те, що справа вирішена за його відсутністю за наявності клопотання про відкладення розгляду справи, та без участі його захисника, що позбавило його права на надання пояснень та здійснення захисту.
Нажаль, суд першої інстанції вищезазначеним фактам у своїй постанові оцінку не надав, не послався на жодну норму права та судову практику ЕСПЛ, що призвело до безпідставного притягнення його до адміністративної відповідальності.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, у їх межах, заслухавши пояснення ОСОБА_1 і його захисника, та вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, так як висновки суду про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 2.5 ПДР України, тобто у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є вірними.
Ці висновки суду ґрунтуються на належних та допустимих доказах, які спростовують доводи апелянта, викладені ним у апеляційній скарзі.
Відповідно до вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Одним із доказів по справі про адміністративне правопорушення про відмову водія пройти огляд на вимогу працівника поліції є протокол про адміністративне правопорушення згідно до положень, викладених у статті 251 КУпАП.
Відтак, як на доказ вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, суддя першої інстанції обґрунтовано послався на дані протоколу про адміністративне правопорушення, пояснення свідків, які були присутні при його складанні, згідно яких ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду на стан сп'яніння в установленому законом порядку, зокрема, у медичному закладі, чим за складеним протоколом порушив положення пункту 2.5 ПДР України.
Сам протокол про адміністративне правопорушення відповідає не лише вимогам статті 256 КУпАП, а щодо місця та суті адміністративного правопорушення повністю узгоджуються з даними, які містяться у відеозапису здійсненому працівником поліції.
Так доводи апелянта про порушення представниками поліції вимог, передбачених статтею 266 КУпАП, у зв'язку з відсутністю у протоколі даних про відсторонення його від керування транспортним засобом, спростовується відеозаписом з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського, здійсненого 6 січня 2020 року о 12год.01хв., де ОСОБА_1 повідомлено, що він відсторонюється від керування транспортним засобом на 24 години, а сам автомобіль залишає на стоянці біля автовокзалу «Миколаїв».
В той же час факт зазначення чи не зазначення відомостей про відсторонення водія від керування транспортним засобом у протоколі, який складено представниками поліції, не впливає на наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП.
Не має значення і відсутність в матеріалах справи даних про притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 130 КУпАП, так як такі дані з'ясовуються представниками поліції в момент складання протоколу та мають значення лише для кваліфікації дій правопорушника. Але ці відомості по справі з'ясовані, що підтверджено відеозаписом з нагрудного відеореєстратора патрульного поліцейського, здійсненого 6 січня 2020 року у період з 11год.58хв. до 12год.01хв., де зазначено, що ОСОБА_1 притягується до адміністративної відповідальності вперше.
Щодо відсутності у матеріалах справи направлення водія на огляд (а.с.2), даних про отримання ОСОБА_1 посвідчення водія (а.с.6), то такі доводи апеляційної скарги спростовуються самими матеріалами справи про адміністративне правопорушення, час на ознайомлення з якими надавався ОСОБА_1 суддею першої інстанції за його клопотанням (а.с.10-11), внаслідок чого було відкладення слухання справи.
Тому такі твердження апелянта не є слушними, та є такими, що викладені фактично для наповнення змісту апеляційної скарги за відсутності будь-яких доводів на спростування вчинення адміністративного проступку.
Крім цього, з дослідженого відеозапису вбачається, що після зупинки транспортного засобу «Ford Escort», державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 назвав свої особисті дані представникам поліції у присутності свідків, та не висловлював заперечень щодо свого стану, який викликав у поліції обґрунтовану підозру щодо вживання ним алкогольних напоїв чи заборонених препаратів під час керування автомобілем. Працівниками поліції чітко та у доступній формі роз'яснено водію ОСОБА_1 порядок проходження огляду на стан сп'яніння, від проходження якого він відмовився як у присутності свідків, так і окремо підтвердив про це під час складання протоколу на відеозаписі, зробленому 6 січня 2020 року об 11год. 58хв. (а.с.5).
При прийнятті рішення, суддя також обґрунтовано врахував письмові пояснення свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с.3-4), які відповідно до вимог статті 251 КУпАП є доказом у справі про адміністративне правопорушення та узгоджуються з відеозаписом, і свідчать про те, що ОСОБА_1 мав ознаки алкогольного сп'яніння, але в присутності двох свідків відмовився пройти огляд як на місці зупинки транспортного засобу, так і у медичному закладі.
Посилання ОСОБА_1 на необхідність виклику свідків у судове засідання суду апеляційної інстанції з метою приведення їх до присяги та з'ясування питання про наявність чи відсутність у нього ознак алкогольного сп'яніння суперечать як змісту статей 251, 272 КУпАП, за якими належними доказами у справі є письмові пояснення свідків, так і положенню пункту 2 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх
справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція), якими визначено, що встановлення обґрунтованої підозри на наявність у водія ознак стану сп'яніння відноситься виключно до повноважень представників поліції, та не встановлюється за поясненнями свідків.
Отже, доводи апелянта про те, що постанова судді ґрунтується лише на власних переконаннях за наявності суперечливих матеріалів не знайшли свого підтвердження.
Посилання на невідповідність постанови судді вимогам статті 283 КУпАП є такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні діючого законодавства, оскільки цією нормою права від постанови суду (судді) про накладення адміністративного стягнення вимагається зазначення лише положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору, та нічого крім цього.
Твердження ОСОБА_1 про не зазначення суддею у постанові жодної норми права, на підставі яких судом прийнято рішення, то такі доводи не тільки не відповідають дійсності, а свідчать про те, що апелянт постанову судді не читав, так як у протилежному випадку побачив би посилання судді при ухваленні рішення на частину 1 статті 268, частину 1 статті 139, 256, 40?, 283-284 КУпАП, статтю 4 Закону України «Про судовий збір», пункт 2.5 ПДР України та положення Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735.
Щодо розгляду справи за відсутністю особи, що притягується до адміністративної відповідальності, то суд враховує наступне.
ОСОБА_1 двічі та належним чином викликався у судові засідання, перше, з яких було відкладено за його клопотанням про бажання ознайомитися з матеріалами справи (а.с.8-17), та йому, як особі, що притягується до адміністративної відповідальності був наданий не лише час на ознайомлення та копії матеріалів, а також ще достатньо часу для укладення договору із захисником та формування правової позиції (з 17 лютого по 30 березня 2020 року).
Разом з тим, за цей час ОСОБА_1 не тільки не уклав договору із захисником, та не надав його до суду, але ще і не надав будь-яких письмових пояснень із сформованою правовою позицією, про що зазначав у першому клопотанні про відкладення справи. Навпаки, знову направив до суду клопотання про відкладення справи посилаючись на хворобливість свого стану здоров'я, при цьому не додав до клопотання жодної медичної довідки, що свідчить, передусім, про недобросовісність поведінки такої особи, крім її бажання ухилитися від накладення адміністративного стягнення.
Тому доводи апелянта про порушення його процесуальних прав, з огляду на положення КУпАП, не є слушними, а розгляд суддею першої інстанції справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності у межах строків, передбачених статтею 38 КУпАП, з огляду на дотримання порядку її повідомлення за частиною 1 статті 268 КУпАП, є правильним.
Відтак, ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною 1 статті 130 КУпАП.
Стягнення за вчинення адміністративного правопорушення призначено ОСОБА_1 відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП і підстав для зміни постанови судді зі звільненням особи від накладеного на неї адміністративного стягнення не вбачається, в незалежності від визнання своєї провини у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтею 294 КУпАП, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 березня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Ямкова