Номер провадження 4-с/225/5/2020
Єдиний унікальний номер судової справи225/1930/20
"15" травня 2020 р. м.Торецьк
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на бездіяльність держаного виконавця Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Лощаковій С.М., заінтересована особа : ОСОБА_1 ,
Представник заявника звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в обґрунтування якої посилався на те, що 12.10.2015 року Дзержинський міський суд Донецької області ухвалив рішення, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №DO0DGK00000034 від 04.05.2007 року в розмірі 200454,33 грн. Рішення суду набрало законної сили 23.10.2015 року. Суд видав виконавчі листі по справі №225/4654/15-ц у зв'язку з тим, що рішення боржником в добровільному порядку виконано не було.
Стягувачем подана заява про відкриття виконавчого провадження. 17.09.2018 року постановою державного виконавця Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрито виконавче провадження №57235155.
19.02.2020 року державним виконавцем Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Лощаковою С.М. накладено арешт на кошти боржника.
26.03.2020 року з відомостей, наявних на офіційному сайті автоматизованої системи виконавчого провадження стягувану стало відомо, що виконавче провадження №57235155 стосовно ОСОБА_1 - відкрито, рішення суду не виконано, будь-які дії щодо примусового виконання не провадяться.
Вважає, що державним виконавцем не дотримано ст. 13, 18, 48 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не вчинено дій зі своєчасного виконання рішення, не арештовано, не описано та не звернуто стягнення на нерухоме майно, належне боржнику, не проведені інші дії для повного виконання рішення суду. Зазначав, що за ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум. Також державний виконавець проігнорував вимоги «Інструкції з організації примусового виконання рішень», бо не вжив заходів з розшуку майна боржника, на яке можна звернути стягнення, чим допустив протиправну бездіяльність. Також державним виконавцем не вчинялися дії щодо звернення стягнення на майно, що належить боржнику, чим виконавець ухилився від виконання рішення суду, тобто не проведено опис такого майна, не проведена його оцінка, не звернуто на нього стягнення.
На підставі викладеного просив суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. харків) Лощаковій С.М.у рамках виконавчого провадження № 57235155, зобов'язавши усунути порушення та здійснити необхідні дії за Законом України «Про виконавче провадження» щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника.
В судове засідання представник заявника не з'явився, надавши суду заяву з проханням вирішити скаргу за його відсутності та повністю задовольнити заявлені у ній вимоги.
Представник Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надав суду заяву з проханням розглянути скаргу без участі представника Торецького МВ ДВС.
Боржник ОСОБА_2 в судове засідання не зьявилася, про день та час розгляду скарги була повідомлена шляхом направлення судових повісток.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають розгляду скарги.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
За ст. 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України передбачено одну із основних засад судочинства - обов'язковість рішень суду, виконання будь-якого рішення є невід'ємною частиною правосуддя, а у ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення відображено і у ст.18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження"виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), як провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.
Згідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; а також у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.
Згідно із ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Так за ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Згідно із п. 10 Розділу VIII «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 2 квітня 2012 року № 512/5 (в редакції наказу Мінюсту від 29 вересня 2016 року № 2832/5), після виявлення майна боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні Торецького міського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавче провадження № 57235155 з примусового виконання виконавчого листа № 2/225/1940/2015 від 24.12.2015 року, виданого Дзержинським міським судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 202558,87 грн., за яким 18.12.2019 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та 19.02.2020 року постанова про арешт коштів боржника. (а.с. 8-14)
За інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що боржнику ОСОБА_1 належить двокімнатна квартира за адресою : АДРЕСА_1 . (а.с. 15-17)
Інших виконавчих дій з примусового виконання рішення суду державним виконавцем не проводилося.
Пояснень з цього приводу державний виконавець суду не надав.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Лощакової С.М. у виконавчому провадженні №57235155, щодо нездійснення необхідних заходів щодо виконання рішення суду. У зв'язку з чим суд вважає за необхідне зобов'язати державного виконавця усунути порушення спричиненні бездіяльністю, а саме вжити заходів до примусового виконання рішеня суду передбачених Законом України "Про виконавче провадження".
Що стосується вимог заявника про зобов'язання державного виконавця вжити дії, щодо реалізації нерухомого майна боржника суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17.12.2004 р., завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» викладено позицію щодо недопустимості суду підміняти собою органи владних повноважень, відповідно до якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13.
Таким чином, повноваження Державної виконавчої служби щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі щодо звернення стягнення на нерухоме майно, за своєю правовою природою є дискреційними.
Суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження державного виконавця та зобов'язувати його вчиняти певні конкретні дії чи приймати певні конкретні рішення.
При цьому судом приймається до уваги правовий висновок Верховного суду наведений у постанові від 10.04.2019 року по справі № 469/643/17.
Враховуючи викладене, вимоги заявника про зобов'язання державного виконавця здійснити конкретні дії, щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника задоволенню не підлягають.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення скарги.
Керуючись ст. ст. 4, 5,13, 447-453 ЦПК України, суд, -
Скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на бездіяльність держаного виконавця Торецького міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Лощаковій С.М., заінтересована особа : ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Торецького міського відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Лощакової С.М. у виконавчому провадженні № 57235155.
Зобов'язати державного виконавця Лощакову С.М. усунути порушення спричиненні бездіяльністю, а саме терміново вжити заходів до примусового виконання рішеня суду.
В іншій частині вимог - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя М.М. Скиба