Справа № 266/7134/19
Провадження № 2-а/266/17/20
12 травня 2020 року м. Маріуполь Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: головуючого - судді Д'яченка Д.О., за участю секретаря судового засідання Сологуб Т.В., позивача ОСОБА_1 , відповідача Коренського С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі в порядку спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до командира взводу УПП в Донецькій області Коренського Сергія Анатолійовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом в якому просив скасувати постанову серії ЕАК № 1810157 від 30.11.2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП України, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 30.11.2019 року відносно нього було складено поставу про притягнення до адміністративної відповідальності, згідно якої він керував автомобілем марки «KIA OPTIMA», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Маріуполі по вул. Макара Мазая, рухався зі швидкістю 74 км/год , чим перевищив швидкість на 24 км/год, чим порушив п.12.4 ПДР, у зв'язку з чим, на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.
Вважає, що оскаржувана ним постанова є безпідставною, не відповідає обставинам справи, оскільки засіб вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний «LTI 20/20 TruCAM», яким зафіксовано перевищення швидкості мав серійний номер, який був заклеєний скетчем, що дає підстави сумніватися в дійсності серійного номера вказаного засобу. Крім того, вимірювання швидкості відбувалось в ручному, а не в автоматичному режимі. Також, на його думку, його позбавили можливості скористатись правовою допомогою. Також зазначає, що місце вчинення адміністративного правопорушення та місце розгляду справи, які вказані у постанові зазначені не вірно. Крім того у доповненні до позовної зави вказав, що на його думку знак 8.23 фотофіксація був встановлений з порушенням ПДД. Особа, яка використовувала прилад «LTI 20/20 TruCAM», був не ОСОБА_2 , який отримував даний прилад, тому не мала права їм користуватись. Також, поліцейське авто стояло з порушенням ПДД, а саме без увімкнених проблискових маячків.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та у доповненні до позовної заяви.
Відповідач Коренський С.А. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, підтримав свою позицію викладену у відзиві на позов, у якому зазначив, що вважає постанову про накладення адміністративного стягнення законною і обґрунтованою, а позовну заяву безпідставною та необґрунтованою, оскільки наявність свідоцтва про повірку є єдиними і достатнім документом, що підтверджує, що прилад TruCam є вимірювальним приладом і його можна використовувати для фіксації перевищення швидкості. Стосовно правомірності використання працівниками патрульної поліції приладу TruCam, зазначає, що Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 року № 1362 зазначений пристрій TruCam був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки. У разі виключення затвердженого типу засобів вимірювальної техніки із Державного реєстру заборонялося їх серійне виробництво або ввезення на територію України. Однак засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх із державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Оскільки прилад TruCam було введено в експлуатацію в період його перебування в Державному реєстрі, відповідно його подальша експлуатація не обмежена нормами чинного законодавства. Одночасно зазначив, що прилад здійснює автоматично фіксацію транспортного засобу, який рухається з перевищенням допустимої швидкості, вплинути на зміну фотознімка інспектор не має технічної можливості, оскільки під час фото фіксації прилад TruCam здійснює відео фіксацію транспортного засобу, після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника. Також, надав суду диск із відеозаписом обставин вчинення та порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, вчинене ОСОБА_1 .
Вислухавши думку сторін, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов до таких висновків.
З копії постанови серії ЕАК № 1810157 від 30.11.2019 року, винесеною старшим лейтенантом поліції роти № 2 батальйону № 1 УПП у Донецькій області Коренським С.А. вбачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн.
В оскаржуваній постанові вказується, що позивач 30.11.2019 року о 12 год. 55 хв. керуючи автомобілем марки «KIA OPTIMA», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Маріуполі по вул. Макара Мазая, рухався зі швидкістю 74 км/год, чим перевищив швидкість на 24 км/год чим порушив п.12.4 ПДР України. В постанові зазначено, що швидкість вимірювалась приладом “LTI 20/20 TruCAM” № ТС 000607.
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічні норми містяться в ч.1ст.8 ЗУ «Про Національну поліцію».
Суд зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.
Відповідно до пункту 1.1. ПДР ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно пункту 1.9 ПДР особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно п.12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50км/год.
За порушення даного пункту ПДР передбачена відповідальність за ч.1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно дост.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.222 КУпАП розгляд справ про правопорушення, передбачені ч.1ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи Національної поліції.
Згідност.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.40 Закону України "Про Національну поліцію" (надалі - Закон №580-VIII), поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Так, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Так, на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови відповідачем надано фото та відео файли, які досліджені судом в порядку ст.220 КАС України. Дані файли підтверджують те, що транспортний засіб марки «KIA OPTIMA», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Маріуполі по вул. Макара Мазая рухався зі швидкістю 74 км/год . Був зупинений працівниками поліції, які представилися, роз'яснили права, повідомили про суть вчиненого правопорушення, місце розгляду адміністративної справи м. Маріуполь, вул. М. Мазая, 54.
З відео також вбачається, що, позивачем заявлено клопотання про надання йому сертифікатів які дозволяють використання приладу TruCam. Дане клопотання було задоволено та надано всі необхідні документи на підставі яких працівниками поліції використовувався зазначений прилад.
В підтвердження даного факту відповідачем до відзиву долучено свідоцтво № 22-01/13552 від 14.12.2018 року про повірку приладу TruCam №ТС000607; сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29.08.2012 р. № UA-MI/-2903-2012.
Можливість використання виробу «TruCam LTІ 20/20» виробництва LaserTechnologyInc, крім зазначених вище сертифікату затвердження типу засобів вимірювальної техніки та повірки, підтверджується наявністю виданого державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України експертного висновку від 27 вересня 2018 року № 04/02/03/-3008, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних.
Прилад, яким здійснювалась фіксація правопорушення , що розглядається TruCam №ТС000607, входить до об'єкта експертизи, на які розповсюджується дія зазначеного експертного висновку.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. та діапазон вимірювань швидкості від 2 км/год до 320 км/год.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.
З фотознімків, здійснених приладом TruCam №ТС000607 вбачається марка транспортного засобу позивача, його реєстраційний номер, швидкість руху 74 км/год, серійний номер технічного приладу, яким здійснено відеофіксацію. Дата, час, місце вчинення адміністративного правопорушення та транспортний засіб співпадають із зазначеними в постанові серії ЕАК № 1810157 від 30.11.2019 року.
Крім підтвердження факту вчинення правопорушення, досліджений судом відео файл містить повну версію процедури розгляду адміністративної справи уповноваженою особою з дотриманням прав позивача, а саме співробітник поліції представився, повідомив про суть вчиненого правопорушення, роз'яснив права, надав для ознайомлення докази, відповів на всі запитання позивача.
Таким чином твердження позивача про розгляд справи про притягнення його до адміністративної відповідальності без належної підготовки, неможливість скористатися своїми правами, без належних доказів, судом не приймаються до уваги оскільки процедура фіксації адміністративного правопорушення і накладення адміністративного стягнення на місці його вчинення не призводить до порушення процесуальних прав позивача та відповідає діючому законодавству.
Посилання позивача на те, що докази вини, отримані внаслідок використання лазерного вимірювача Tru Cam LTI 20/20 є не допустимими, оскільки технічний засіб, який фіксує порушення вимог ПДР України, є виключеним та сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки не є чинним, суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються долученими до відзиву документами.
Твердження позивача про те, що засіб вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний «LTI 20/20 TruCAM», яким зафіксовано перевищення швидкості мав серійний номер, який був заклеєний скетчем, що дає підстави сумніватися в дійсності серійного номера вказаного засобу, судом не береться до уваги оскільки відповідно до фотознімку здійсненому приладом TruCam №ТС000607 вбачається серійний номер технічного приладу №ТС000607. Таким чином у суду не має сумнівів, що швидкість руху автомобіля «KIA OPTIMA», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 була зафіксована засіб вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний «LTI 20/20 TruCAM» за №ТС000607.
Щодо позиції позивача, про вимірювання швидкості в ручному режимі суд приходить до наступного: згідно із п.5 розділу 1У Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395) постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу Х1У цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.
Таким чином, інспектором патрульної поліції правомірно в даному випадку винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності
Щодо позиції позивача про порушення ПДД при встановленні попереджувального знаку 8.23 фотофіксація суд звертає увагу на наступне. В Правилах дорожнього руху України попереджувальний знак 8.23 фотофіксація - відсутній. Натомість § 33 Правил дорожнього руху України передбачає наявність інформаційно-вказівного знаку 5.70 - Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху. Інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правилами.
Відповідно до 10.2.4 ДСТУ 4100-2014 Дорожні знаки повинні встановлюватись з правого боку дороги поза проїзною частиною та узбіччям (допускаєтся установлювати на присипній бермі), на тротуарі, розділювальній смузі, газоні тощо та над дорогою, крім випадків, що спеціально обумовлені цим стандартом. На дорогах з двома і більше смугами для руху в одному напрямку знаки можуть дублюватись. Необхідність дублювання знаків визначають залежно від конкретних дорожніх умов. Дублюючі знаки повинні установлюватись на розділювальній смузі, а у разі її відсутності - над дорогою або на лівому боці дороги, якщо для руху у зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги.
Ані ПДР України, ані ДСТУ 4100-2014 не передбачають обов'язкового дублювання знаків на дорогах з двома і більше смугами для руху в одному напрямку.
Таким чином, постанова від 30.11.2019 року серії ЕАК № 1810157, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП України, є правомірною, факт правопорушення мав місце, процедура розгляду адміністративної справи дотримана та доказів порушення прав позивача судом не встановлено.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що посилання позивача на те, що постанова винесена без достатніх доказів вчинення порушення є такими, що суперечать дослідженим доказам.
Факт перевищення позивачем максимальної швидкості в населеному пункті є доведеним, а тому є визначальним при застосуванні санкції передбаченої ч.1ст.122 КУпАП при порушенні позивачем п.12.4 ПДР України.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, що викладені в оспорюваній постанові.
Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тих однак, щоб стягнення не було посилено.
Оскільки судом на підставі наданих доказів встановлена обґрунтованість та правомірність оскаржуваного рішення відповідача, суд дійшов висновку, що слід залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року № 543/775/17 зроблений наступний правовий висновок.
Відповідно до положень статей 3, 5 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об'єктів оплати судовим збором.
Також Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п'ята статті 4 Закону № 3674-VI.
Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закон № 3674-VI не передбачає.
Тож особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.
За частиною другою статті 171-2 КАС України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало. Водночас, положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Адже у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Як до, так і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015, Закон № 3674-VI не визначав і не визначає окремо об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас, вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з обсягу прав у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, який би забезпечував ефективний судовий захист, включаючи в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод учасників судового провадження, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень, як складової права осіб на доступ до суду.
У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У даному випадку, як слідує з матеріалів справи, при зверненні до суду позивач не сплачував судового збору, хоча мав його сплати за ставкою 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 420,40 грн.
Частиною другою статті 133 КАС України передбачено, що якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову та не сплаті судового збору позивачем при зверненні до суду, суд, з метою дотримання права позивача на судовий захист, не вважає за доцільним залишати позов без розгляду з цієї підстави, а вважає за можливим стягнути цей судовий збір з позивача під час ухвалення рішення.
Керуючись статтями 133, 139, 286 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до командира взводу УПП в Донецькій області Коренського Сергія Анатолійовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАК № 1810157 від 30.11.2019 року за ч. 1 ст. 122 КУпАП - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 18 травня 2020 року.
Роз'яснити сторонам, що відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження рішення продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя Д'яченко Д. О.