Справа № 533/384/18 Номер провадження 22-ц/814/1034/20Головуючий у 1-й інстанції Оксенюк М.М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.
14 травня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.
Суддів: Бондаревської С.М., Чумак О.В.
секретар: Ткаченко Т.І.
За участю: представника позивача - Колеснікова В.О.
представника відповідача - адв. Пасюк В.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк"
на заочне рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 жовтня 2018 року
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У травні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернулось до місцевого суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 30 вересня 2011 року між банком та відповіжачем укладений кредитний договір б/н, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Зазначають, що, підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між сторонами договір про надання банківських послуг.
Вказують, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 04 березня 2018 року становила 110884 грн, з яких 41779,87 грн - заборгованість за кредитом, 25606,02 грн - відсотки за користування кредитом, 37741,73 грн - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500 грн - штраф (фіксована частина), 5256, 38 грн - штраф (процентна складова).
З урахуванням наведеного банк просив стягнути зі ОСОБА_1 вказану заборгованість за кредитним договором та вирішити питання судових витрат.
Заочним рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 жовтня 2018 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено (т.1, а.с.121-126).
Додатковим рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 08 жовтня 2018 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 16881,00 грн. (т.1, а.с.130-131).
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", задоволено.
Заочне рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 жовтня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 08 жовтня 2018 року, скасовано.
Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 105126,75 грн. за кредитним договором №б/н від 30.09.2011 року, а також сплачений судовий збір 4405 грн., а всього 109531,75 грн. (т.1, а.с.214-219).
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.2, а.с.40-46).
З рішенням місцевого суду від 04 жовтня 2018 року не погодився позивач, представник якого, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову банку в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування доводів скарги зазначають, що 30.01.2011 року відповідач підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. 23.02.2016 року Позичальнику було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 , отримання якої підтверджено фотографуванням клієнта з картою.
Вказують, що, оскільки позичальника було ідентифіковано 26.06.2013 року, то при випуску карти 23.02.2016 року підписання нової анкети було не потрібно (п.2.2. Постанови НБУ від 17.12.2003 року). В подальшому, 23.10.2017 року відповідач отримала нову карту № НОМЕР_2 , а 25.11.2017 року - іменну карту з фото того ж номеру - № НОМЕР_2 . Апелянт вказує, що відкриття карткового рахунку та перевипущення карток підтверджується довідкою банку, що міститься в матеріалах справи.
Зауважують, що з виписки по рахунку вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами, а також частково погашала заборгованість.
Вважають, що відсутність підпису боржника на тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладення договору, виходячи з суті договору приєднання.
У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 30.09.2011 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву №б/н про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», в якій виявила бажання оформити на своє ім'я платіжну картку «Універсальна» та заробітну карту (т.1, а.с.8).
В даній Анкеті-заяві відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Згідно з наданими банком розрахунками, станом на 04.03.2018 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором становить 110884,00 грн, яка складається з: 41779,87 грн - заборгованість за кредитом, 25606,02 грн - відсотки за користування кредитом, 37741,73 грн - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500 грн - штраф (фіксована частина), 5256, 38 грн - штраф (процентна складова) (т.1, а.с.6-7).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено та не надано відповідних доказів отримання відповідачем кредитної картки відповідно до договору б/н від 30 вересня 2011 року.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У цій справі, відповідно до згаданого принципу змагальності, обов'язку доведеності обставин, на які особа посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, банк, крім іншого, має довести факт надання споживачу грошових коштів за кредитним договором у відповідному розмірі допустимими та належними доказами.
Судом встановлено, що 30.09.2011 року відповідач ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, підписала Анкету-Заяву /без номеру/ про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку з позивачем на отримання платіжної картки кредитка «Універсальна» та заробітної картки, при цьому в анкеті заяві позивачем та відповідачем не зазначено, який термін дії кредитної картки та з яким кредитним лімітом, було отримано відповідачем кредит від позивача.
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим до його виконання.
Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст.ст.526, 527, 530 ЦК України).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, згідно положень статті 625 ЦК України.
Статтею 525 ЦК України встановлено заборону односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України,за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Установлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» в позові просить стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 30.09.2011 року станом на 04.03.2018 року в розмірі 41779,87 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 25606,02 грн., заборгованість за пенею у розмірі 37741,73 грн., штраф (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн., штраф (процентна складова) у розмірі 5256,38 грн., а всього 110884,00 грн.
При цьому, на підтвердження своїх позовних вимог, банком надано розрахунок заборгованості за договором №б/н від 30.09.2011 року, починаючи з 12.08.2016 року, виписку з карткового рахунку (а.с.6-7, 85-88).
Як зазначено банком у відповіді на заперечення від 27.09.2018 року №20180920/4787, основна сума заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем - 35000,00 грн. виникла в липні 2016 року внаслідок оформлення нею послуги «Оплата частинами».
Таким чином, надані позивачем розрахунок заборгованості за договором №б/н від 30.09.2011 року та виписка з карткового рахунку, не охоплюють весь період, за який утворилась заборгованість, що унеможливлює здійснення перевірки даних вимог позивача судом апеляційної інстанції в повному обсязі, зокрема, і починаючи з липня.2016 року (період, коли за твердженням Банку, виникла основна сума боргу).
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стовно недоведеності вимог банку, зокрема, в частині тіла кредиту, оскільки належні та допустимі докази у матеріалах справи відсутні, зокрема, виписка по рахунках, яка б охоплювала весь період, за який утворилась заборгованість ОСОБА_1 .
Окрім того, згідно довідки Банку, відповідачем було отримано такі кредитні картки: НОМЕР_3 (дата відкриття 23.02.2016 року, термін дії 02/20 р.), НОМЕР_4 (дата відкриття 23.10.2017 року, термін дії 10/21 р.), НОМЕР_4 (дата відкриття 25.11.2017 року, термін дії 10/21 р.) (т.1, а.с.88, зворот).
При цьому, вказана довідка не містить інформації, щодо якого кредитного договору видавались ці картки, печатки банку, та підпису відповідальної особи, відтак, не відповідає вимогам закону щодо належності, допустимості та достовірності.
Надана Банком фотокопія відповідача з картою судом також оцінюється критично, оскільки з фото неможливо достовірно встановити номеру карти, та на виконання умов якого договору вона видавалась.
Окрім того, Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, окрім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, окрім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 30 вересня 2011 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщено на сайті: https://privatbank.ua/terms/) як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме надана позивачем редакція витягу з Тарифів та Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Також, у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (30.09.2011 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (30.03.2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Відтак, місцевим судом було вірно відмовлено в задоволенні позову в повному обсязі, за його недоведеності як в частині тіла кредиту, так і в частині стягнення відсотків, пені та штрафів за відсутності підтверджень про конкретні, запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, де визначено про можливість банку стягувати відсотки та неустойку за користування кредитом, визначати та змінювати їх розмір в довільному порядку.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в -заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Твердження апелянта стосовно того, що відсутність підпису боржника на тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладення договору, виходячи з суті договору приєднання, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріали справи якраз і не містять підтвердження того, що саме ці, надані Банком до позову, Умови та Правила були чинними під час укладення договору 30.09.2011 року.
Доводи апелянта про те, що, 23.02.2016 року Позичальнику було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 , отримання якої підтверджено фотографуванням клієнта з картою, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного позивачем не надано.
Доказів видачі відповідачу карток, які б відповідали вимогам цивільного процесуального закону, щодо належності, допустимості та достатності, позивачем не надано.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що з виписки по рахунку вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами, а також частково погашала заборгованість, апеляційний суд оцінює критично, оскільки позивачем не доведено дійсного розміру заборгованості, зокрема, за тілом кредиту, періоду, коли вона утворилась, що унеможливлює належним чином перевірити порядок нарахування відсотків та неустойки.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",- залишити без задоволення.
Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 04 жовтня 2018 року, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун
СУДДІ С.М. Бондаревська
О.В. Чумак