Справа № 758/3406/18
Категорія 18
29 серпня 2019 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюк В.В., секретаря судового засідання Добривечір А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Профіт Капітал», про визнання дій неправомірними щодо розголошення персональних даних та відомостей та визнання правовідносин припиненими, -
ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до ТОВ «Профіт Капітал» (надалі за текстом - відповідач), про визнання дій неправомірними щодо розголошення персональних даних та відомостей та визнання правовідносин припиненими.
В обгрунтування позову зазначив, що з жовтня 2017 року на його адресу почали надходити листи від відповідача з вимогою погашення кредитної заборгованості. Позивач заперечує наявність боргу, крім того, зазначив, що йому та його рідним почали надходити телефонні дзвінки з вимогами погасити борг, про наявність боргу також повідомили сільську раду за місцем проживання позивача. У зв'язку з зазначеним, позивач вважає, що його права на захист персональних даних було порушено. Також, позивач просить визнати правовідносини між ним та відповідачем за кредитним договором припиненими.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 23.08.2018 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання, встановлено строк для подання відзиву.
Відповідач надіслав відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необгрунтованими. В обгрунтування своїх доводів відповідач зазначив, що 15.03.2017 року між позивачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір кредиту, відповідно до якого позивачу було надано кредит в розмірі 3 000 гривень.
Оскільки позивач вчасно не повернув кредит, у нього утворилася заборгованість за кредитом, право вимоги за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило відповідачу 02.06.2017 року відповідно до умов договору факторингу. Відтак, відповідач вважає, що відсутні підстави для визнання правовідносин між позивачем та відповідачем припиненими.
Щодо розголошення персональних даних відповідач зазначив, що погодившись з умовами кредитного договору позивач надав згоду на передачу своїх персональних даних, у тому числі третім особам, тому підстави для визнання дій відповідача щодо розголошення персональних даних неправомірними відсутні.
Позивач надав відповідь на відзив, у якій заперечив укладання кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», оскільки не підписував його, а відтак, вказаний договір є нікчемним.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 15.03.2017 року між позивачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір № 748543808, відповідно до умов якого позивач отримав від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредит в розмірі 3 000 гривень на 30 днів під 0,02 процента від суми кредиту за кожен день користування кредитом (а.с. 31-32).
В подальшому, між позивачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладалися додаткові угоди щодо пролонгації дії договору (додаткова угода від 15.03.2017 року, додаткова угода від 06.05.2017 року, додаткова угода від 07.06.2017 року, додаткова угода від 08.07.2017 року (а.с. 34-35).
02.06.2017 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено договір факторингу № 02-06, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило відповідачу право вимоги за кредитною заборгованістю позивача (а.с. 36-39).
Відповідно до реєстру прав вимог № 10 відповідачу було відступлено право вимоги за кредитним договором № 748543808 в розмірі 3 643,22 гривні (а.с. 42).
Щодо позовних вимог в частині визнання відносин припиненими суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 512 ЦК України встановлено підстави для заміни кредитора у зобов'язанні. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Главою 50 ЦК України передбачено підстави припинення зобов'язання. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зокрема. зобов'язання припиняється виконанням (ст. 599 ЦК України), переданням відступного (ст. 600 ЦК України), зарахуванням (ст. 601 ЦК України), за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК України), прощенням боргу (ст. 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України), неможливістю виконання (ст. 607 ЦК України), смертю фізичної особи (ст. 608 ЦК України), ліквідацією юридичної особи (ст. 609 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд критично ставиться до доводів позивача щодо відсутності правовідносин між позивачем і відповідачем з підстав непідписання кредитного договору.
Суд встановив, що договір було підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» свідчить про укладення електронного правочину.
Статтею 1055 ЦК України передбачено обов'язковість письмової форми укладання кредитного договору.
Стаття 207 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відтак, використання сторонами електронного підпису одноразовим ідентифікатором не свідчить про недотримання письмової форми укладення договору.
Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів для підтвердження вимоги в частині визнання правовідносин припиненими, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо розголошення персональних даних та відомостей суд зазначає наступне.
Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, захистом основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних, регулюються Законом України «Про захист персональних даних».
Відповідно до статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.
Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.
Укладаючи кредитний договір № 748543808 позивач погодився з його умовами, зокрема, з п. 7.4, відповідно до якого він надав згоду на передачу фінансовій установі своїх персональних даних та їх обробку з метою оцінки фінансового стану позичальника та його спроможності виконати зобов'язання за цим договором; надав згоду на те, що фінансова установа має право звертатись за інформацією про фінансовий стан позичальника до третіх осіб, які пов'язані з позичальником діловими, професійними, особистими, сімейними або іншими стосунками; надав згоду на те, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань позичальника перед фінансовою установою на підставі цього договору, фінансова установа має право передати персональні дані позичальника третім особам, включаючи, але не обмежуючись бюро кредитних історій, кредитним установам, агентствам по стягненню боргів, стягнення заборгованості за договором, неустойки, збитків та інших засобів правового захисту; надав згоду на передачу фінансовою установою інформації про стан заборгованості позичальника за цим договором, шляхом відправлення фінансовою установою текстових повідомлень на номер мобільного телефону позичальника та електронних листів на його адресу.
Таким чином, враховуючи те, що позивач під час укладання договору добровільно надав згоду на передачу своїх персональних даних третім особам, судом не встановлено порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист персональних даних», відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 13, 19, 77, 81-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Профіт Капітал», про визнання дій неправомірними щодо розголошення персональних даних та відомостей та визнання правовідносин припиненими - залишити без задоволення;
Повне найменування:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Профіт Капітал» (Код ЄДРПОУ 39992082, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, б. 8);
Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;
Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;
В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя В.В. Гребенюк