Справа № 541/1504/19 Номер провадження 22-ц/814/1232/20Головуючий у 1-й інстанції Куцин В. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
05 травня 2020 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Чумак О.В.
суддів: Кривчун Т.О., Панченко О.О.
розглянула в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2020 року, ухвалене суддею Куцин В.М., повний текст рішення складено 25.02.2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батька.
В обґрунтування позову вказував, що перебував у шлюбі із ОСОБА_3 , який було розірвано 12.02.1973 року.
Від шлюбу вони мають дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До набуття повноліття дочкою він вчасно та у повному обсязі сплачував аліменти на її утримання, однак спілкуватися в нього не було змоги, так як проживали вони далеко один від одного та мати відповідачки чинила перешкоди у цьому.
На даний час він є пенсіонером за віком, людиною похилого віку. Єдиним джерелом його доходу є пенсія, розмір якої складає 4074,06 грн. Між тим, він потребує постійного придбання високовартісних ліків, оскільки страждає захворюваннями опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи, що підтверджується медичною документацією.
Відповідачка не надає матеріальної допомоги на утримання батька, ігнорує його прохання про матеріальну підтримку. Крім дочки, він має повнолітнього сина, який важко хворий та на даний час лікується, в зв'язку з чим надавати йому допомогу не має можливості.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17.07.2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з дочки аліментів на його утримання. Однак, на даний час обставини змінилися, стан його здоров'я погіршується, він потребує значних коштів на відновлення свого здоров'я, тому звернувся до суду з даним позовом.
Просив стягнути з відповідачки щомісячно на його утримання аліменти в розмірі ј частини всіх видів заробітку довічно.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання непрацездатного батька, - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, прохав скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що за станом здоров'я він потребує матеріальної допомоги, яку дочка має можливість надавати, проте в добровільному порядку йому не допомагає.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.
Розгляд справи проводиться апеляційним судом в порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , є непрацездатним по віку та отримує пенсію в розмірі 4074 грн. 06 коп. (а. с. 4,9).
Відповідач ОСОБА_4 , є дочкою позивача ОСОБА_1 (а.с. 44).
Згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого, позивач проходив лікування у медичній установі Міністерства оборони України в зв'язку із захворювання серцево-судинної системи та опорно-рухового апарату, хворіє тривалий час (а. с. 5).
Відповідно до рекомендацій лікаря-психіатра потребує стороннього догляду (а.с.59).
Відповідно до пояснень відповідачки, яка була допитана в порядку окремого доручення Шадринським районним судом Курганської області Російської Федерації, вона є працездатною та працює в міському споживчому товаристві «Урал» в місті Шадрінск Курганської області Російської Федерації (а.с. 42 на звороті).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач отримує пенсію, що забезпечує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, тому він не є таким, що потребує матеріальної допомоги в розумінні ст. 202 СК України. Крім того, позивач не довів, що він потребує додаткової матеріальної допомоги.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 51 Конституції України встановлено обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Згідно з ч. 1 ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Правовий аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання у повнолітніх дочки, сина по утриманню своїх батьків виникають на підставі сукупності юридичних фактів, а саме: 1) походження дитини від матері, батька; 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних обставин.
Так, непрацездатними громадянами в розумінні ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Водночас, статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, згідно діючого законодавства держава забезпечує необхідним утриманням непрацездатних осіб - пенсією за віком, пенсією з інвалідності, державною допомогою тощо. Тому суди при постановленні рішень мають зважати на розмір такого державного утримання і ставити його у залежність із прожитковим мінімумом.
Як передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум»).
Відповідно до п. 2 Методики визначення прожиткового мінімуму, затвердженого спільним наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної служби статистики України від 03.02.2017 року № 178/147/31, прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин: набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я; мінімального набору непродовольчих товарів, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості; мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
У п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року надано роз'яснення, що обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги не є абсолютним.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
Як роз'яснено у п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв'язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст.204 СК).
Таким чином, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатними вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено ч. 1 ст. 204 СК України.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба батька, матері в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних обставин.
Частиною 1 ст. 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
Згідно ч.2 ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін, можливості одержання утримання від інших дітей, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Отже, при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків необхідно враховувати, що таке право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей, виникає за умови непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Майновий стан дітей впливає на розмір аліментів і не є підставою для звільнення від обов'язку утримувати матір, батька.
Водночас, Верховним Судом у постанові від 10.10.2018 року у справі № 301/160/17 зроблено правовий висновок про те, що необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому, до уваги має братися отримання батьками пенсії, одержаних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов'язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.
Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Зазначене також узгоджується з правовим висновком, зробленим Верховним Судом України в постанові від 13.04.2016 року у справі № 6-3066цс15, та Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 року при розгляді справи № 494/1682/15-ц, де вказано, що право на утримання повнолітньою дочкою, сином виникає у непрацездатних батьків за умови, що їхня заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи є меншими за розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом.
При цьому, зазначене співвідношення доходу позивача до встановленого законодавцем розміру прожиткового мінімуму має вирішальне значення під час вирішення спору за вимогами, пред'явленими на підставі статей 202,205 СК України, які визначають підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та порядок визначення розміру присуджених аліментів.
Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 10.01.2019 року при розгляді справи № 369/7004/17.
Крім цього, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов'язок повнолітніх дітей не пов'язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір'ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Звертаючись до місцевого суду з даним позовом до ОСОБА_5 , позивач ОСОБА_1 послався на те, що є пенсіонером, отримує пенсію у розмірі 4074 грн. 06 коп. грн., який є недостатнім для забезпечення належних потреб на лікування, харчування. Тоді як дочка, яка є працездатною та працює, ухиляється від обов'язку щодо утримання свого непрацездатного батька.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.
Відповідно до довідки про доходи позивача (а.с. 4,21) та наданих у суді першої інстанції пояснень, щомісячний розмір його пенсії становить 4074 грн. 06 коп., що значно перевищує встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розрахунку на місяць: - 1638 гривень.
Крім того, позивач є військовим пенсіонером та отримує медичну безоплатну допомогу при проходженні стаціонарного лікування в медичних установах Міністерства оборони України.
Згідно пояснень позивача, наданих суду першої інстанції та викладених в апеляційній скарзі доводів, крім повнолітньої дочки він також має повнолітнього сина, який наразі хворіє та не має можливості надавати йому матеріальну допомогу.
Між тим, жодних доказів на підтвердження того, що повнолітній син позивача хворіє та не має можливості надавати матеріальну допомогу батьку, позивачем не надано.
Доказів на підтвердження того, що позивач потребує матеріальної допомоги, судам не надано.
Посилання позивача на те, що вартість лікування та харчування, якого він потребує, перевищує розмір щомісячного доходу позивача, який складає 4074,06 грн., не підтверджені належними і допустимими доказами.
Довідок стосовно вартості лікування, якого потребує позивач, а також доказів на підтвердження того, що ним придбавалися медичні препарати ні місцевому, ні апеляційному судам не надано.
Отже, вірно встановивши обставини справи, проаналізувавши наведені правові норми, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги позивача, які фактично дублюють обґрунтування позову та зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, вірних висновків суду першої інстанції не спростовують, тому залишаються колегією суддів без задоволення.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі всебічно з'ясованих обставин та наданих сторонами доказів, які проаналізовані вище.
Підстав для скасування рішення з наведених в апеляційній скарзі мотивів колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, апеляційна скарга залишається колегією суддів без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді Т.О.Кривчун
О.О.Панченко