Номер провадження 3/754/1849/20
Справа №754/3873/20
Іменем України
13 травня 2020 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва Журавська О.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Деснянського управління поліції ГУНП в м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
проживаючу за адресою: АДРЕСА_1
за ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 №354716, гр. ОСОБА_1 19.03.2020 р. о 13 год. 30 хв. за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 43/2, в ТЦ «Фестивальний» порушила ст. 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19», а саме приймала відвідувачів та надавала послуги манікюру в салоні, чим вчинила правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП.
В суді ОСОБА_1 пояснила, що прийшла до салону, щоб забрати особисті речі, послуги манікюру вона не надавала.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали приходжу до наступного.
За приписами ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясовується, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Згідно з ч.1 ст.256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Стаття 44-3 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Отже, диспозиція вказаної норми є банкетною, тобто такою, що відсилає до норм іншого нормативно-правового акта, тому формулюючи суть правопорушення, вказівка на нормативний акт, вимоги якої порушені, є обов'язковою.
Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Згідно ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Згідно підпункту 3 пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS- CoV-2», із змінами внесеними заборонено з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв'язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
Аналізуючи положення постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, зі змінами, внесеними постановою КМУ від 16.03.2020 №215, суд відзначає, що пп.2 п.3 вказаної постанови встановлено заборону роботи суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного право порушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, а також іншими документами.
Частиною 2 ст.251 КУпАП передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З досліджених в судовому засіданні протоколу про адміністративне правопорушення, рапорту, письмових пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що під час перевірки та складання протоколу співробітником поліції взагалі не встановлено суб'єкта господарювання, жодних доказів того, що ОСОБА_1 є працівником салону не надано, також до протоколу не долучено доказів, що ОСОБА_1 надавала послуги манікюру, оскільки згідно письмових пояснень ОСОБА_2 , він перебуваючи в салоні в якості клієнта бачив, що працівник салону надавав послуги манікюру, однак ним не було зазначено, що це була саме ОСОБА_1 . Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено норму Закону, яку було порушено ОСОБА_1 . Також не долучено матеріали фото та відео фіксації вчиненого правопорушення, тощо.
Згідно приписів ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Виходячи із вищезазначеного, суддя, відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 44-3, 247, 251, 256, 280 КпАП України, суддя,-
Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя