проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"12" травня 2020 р. Справа № 917/2043/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Геза Т.Д., суддя Лакіза В.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ, (вх.№747 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2020р. у справі №917/2043/19 (суддя Мацко О.С., ухвалене в м.Полтава, час ухвалення судового рішення - не зазначено, дата складення повного тексту - 03.02.2020р.)
за позовом: Акціонерного товариства "Укртрансгаз", м. Київ,
до відповідача: Полтавського обласного комунально виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава,
про стягнення 124370,94грн.
25.11.2019р. Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського обласного комунально виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" про стягнення 124370,94грн., з яких 101796,61грн. основного боргу, 19460,23грн. пені, 1666,35грн. річних, 1447,75грн. інфляційних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №1401000099 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 15.01.2014р.
У відзиві на позовну заяву поданому до місцевого господарського суду 12.12.2019р. відповідач зазначав, що визнає суму основного боргу та просив відмовити у стягненні пені, річних, інфляційних, зменшити пеню на 50%. При цьому, відповідач звертав увагу на те, що працює в умовах дії Постанови КМУ №217 від 18.06.2014р., якою затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладені спеціальні обов'язки, згідно якої всі кошти, що надходять на спеціальні рахунки теплопостачальних підприємств підлягають обов'язковому розподілу у відсотковому співвідношенні на рахунки НАК Нафтогаз України та поточні рахунки відповідача. При цьому виконання поточних зобов'язань становить труднощі для відповідача.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.02.2020р. у справі №917/2043/19 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства “Полтаватеплоенерго” на користь Акціонерного товариства “Укртрансгаз” 101796,61грн. основного боргу, 9730,12грн. пені, 1666,35грн. річних, 1447,75грн. інфляційних, 1921,00грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.
Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого природного газу, а отже вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, пені та 3% річних та інфляційних є обґрунтованими та законними. Разом з тим, господарським судом першої інстанції, з метою забезпечення балансу інтересів сторін було застосовано приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50%, що і стало підставою для часткового задоволення позовних вимог.
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2020р. у справі №917/2043/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення 19460,23грн. пені.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, зокрема, приписи статей 233 Господарського кодексу України, статей 549-552, 599, 625 Цивільного кодексу України, що призвело до передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Зокрема, апелянт посилається на те, що господарський суд першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, проте, на думку апелянта вказаних дій судом здійснено не було.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2020р. у справі №917/2043/19; встановлено відповідачу строк до 01.04.2020р. для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання.
20.03.2020р. відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№2794), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз", рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2020р. у справі №917/2043/19 залишити без змін.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.03.2020р. розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2020р. у справі №917/2043/19 розпочато з 24.03.2020р. без повідомлення учасників справи, зважаючи на положення частини 10 статті 270 цього Кодексу, оскільки ціна позову в зазначеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, вказана апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи, зважаючи на приписи частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.01.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Укртрангаз" (в подальшому перейменовано в Акціонерне товариство "Укртрансгаз") (надалі - газопостачальне підприємство) та Полтавським обласним комунально виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (надалі - замовник) було укладено договір №140100099 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами (надалі - договір) (т.1 а.с.8-13), відповідно до умов якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення, а відповідач зобов'язується сплатити за надані послуги у розмірі, порядку та строки, передбачені умовами даного договору (пункт 1.1. договору).
Відповідно до умов укладеного договору, сторони також узгодили наступне:
- послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами (пункт 3.1. договору);
- газотранспортне підприємство до 15 числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акту наданих послуг за звітний місяць, підписані повноваженим представником та скріплені печаткою позивача (пункт 3.2. договору);
- замовник протягом 2 днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству 1 примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку (пункт 3.3. договору);
- вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг (пункт 5.4 договору);
- оплата вартості послуг з транспортування газу здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 відсотків попередньої оплати за 10 днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться до 20 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (пункт 5.5. договору);
- у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 7.3 договору).
- договір діє в частині транспортування газу з 01.12.2013р. до 31.12.2014р. Договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 11.1 договору).
З матеріалів справи вбачається, що постачальником на виконання умов договору було надано послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами протягом листопада 2018р. - квітня 2019р. на загальну суму 431193,98грн., що підтверджується актами наданих послуг з транспортування природного газу від 30.11.2018р. №11-18-1401000099 на суму 76367,50грн., від 31.12.2018р. №12-18-1401000099 на суму 94245,56грн., від 31.01.2019р. №01-19-1401000099 на суму 104580,90грн., від 28.02.2019р. №02-19-1401000099 на суму 78279,82грн., від 31.03.2019р. №03-19-1401000099 на суму 66623,60грн., від 30.04.2019р. №04-19-1401000099 на суму 10996,60грн. (т.1 а.с.14-19).
Проте, всупереч взятим на себе договірним зобов'язанням замовник оплату наданих послуг за транспортування природного газу за період з листопада 2018 - квітня 2019р. здійснював не своєчасно та не в повному обсязі, що і стало підставою для звернення 25.11.2019р. Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського обласного комунально виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" про стягнення 124370,94грн., з яких 101796,61грн. основного боргу, 19460,23грн. пені, 1666,35грн. річних, 1447,75грн. інфляційних (т.1 а.с.2-38).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 03.02.2020р. у справі №917/2043/19 позовні вимоги задоволено частково (т.1 а.с.74-78).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до пункту 5 статті 16 Цивільного кодексу України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати переданого газу.
У відповідності до приписів статей 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору надання послуг, згідно якого відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами статей 525 та 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення, на підставі договору №1401000099 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 15.01.2014р. основного боргу, штрафних санкцій у вигляді пені, передбаченої пунктом 7.3 договору, та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтями 230 та 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як було зазначено вище, пунктом 7.3. договору сторони погодили, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в розмірі 19460,23грн., вважає його обґрунтованим та законним.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що при ухваленні оскаржуваного рішення господарським судом першої інстанції з метою забезпечення балансу інтересів сторін, було застосовано приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50%, що і стало підставою для звернення Акціонерного товариства "Укртрансгаз" з відповідною апеляційною скаргою.
Статтею 233 Господарського кодексу України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Крім того, в силу частини 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічне право суду визначено і частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, Полтавське обласне комунально виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" звертаючись з відповідним клопотанням про зменшення пені зазначало, що є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання, водопостачанні та водовідведенні.
Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості та однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними не платежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги.
Крім того, відповідач зауважував, що оплата за транспортування природного газу за спірний період здійснювалась шляхом перерахування з поточного рахунку із спеціальним режимом використання відповідача кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховувались як оплата за транспортування за природний газ, що підтверджується долученим до позовної заяви Реєстром платіжних документів по надходженню коштів від ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" за період з 04.09-2018р. по 31.10.2018р. та Реєстром платіжних документів по надходженню коштів від ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" за період з 01.05.2019р. по 03.06.2019р.
Так, за спірний період за встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, нормативами було перераховано коштів зі спеціальних рахунків на користь позивача у сумі 329397,37грн.
Відповідач наголошував, що дотримувався умов договору №1401000099, виконував зобов'язання з оплати в порядку визначеному умовами договору та з дотриманням імперативних норм діючого законодавства України до 03.06.2019року.
Проте, починаючи з 01.06.2019року на виконання постанови НКРЕКП було внесено зміни до договорів з АТ "НАК "Нафтогаз України" (гарантованим постачальником природного газу), якими до ціни на природний газ додано тариф на послуги транспортування природного газу. А тому, з 03.06.2019р. уповноваженим банком було припинено розподіл коштів зі спеціального рахунку відповідача на рахунок АТ "Укртрансгаз" утворився борг за період березня - квітня 2019 на суму 101796,61грн., який відповідач визнає.
Оскільки на жодному з етапів вищевказаного процесу відповідач не мав права розпоряджатись відповідними коштами чи вплинути на порядок їх розподілу, що здійснювався банком, слід констатувати, що вказана ситуація виникла поза волею відповідача. При цьому, обсяг коштів, перерахованих відповідачу, включав виключно витрати на забезпечення технологічного процесу виробництва, заробітну плату, податкові та соціальні відрахування.
Тобто, у даному випадку, у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за транспортування природного газу, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно затвердженого поставами НКРЕП алгоритму та перераховуються на рахунки, в т.ч. позивача.
Відповідач також наголошував, що не має додаткових джерел надходження коштів, окрім зазначених. Також, просив врахувати відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження того, що позивачу було завдано збитків внаслідок порушення відповідачем строків по оплаті за отриману послугу, поставленого за договором.
Судова колегія зазначає, що зі змісту статі 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 04.12.2018р. у справі №916/65/18, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 27.01.2020р. у справі №916/469/19.
Відповідно до частини 1 статті 73, частин 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вірно встановленого господарським судом першої інстанції, позивачем під час вирішення даного спору не надано, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором, отже доводи апелянта про те, що наведені обставини (щодо зменшення пені до 50%) не вказують на те, що даний випадок є винятковим, а отже відсутні підстави для зменшення пені є необґрунтованим.
Також, наведеним спростовуються посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, а місцевий господарський суд не з'ясував обставин заподіяння відповідачем позивачу збитків неналежним виконанням зобов'язання, адже наявність збитків доказується на загальних підставах саме позивачем.
На думку колегії суддів стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, а нарахування та стягнення з відповідача основного боргу та 3% річних компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору.
Враховуючи статус відповідача, соціальну спрямованість його діяльності по безперебійному забезпеченню тепловою енергією населення, підприємств, установ та організацій, те, що він не є фактичним (кінцевим) споживачем газу, взявши до уваги майновий (фінансовий) стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, та баланс їх інтересів, стягнуту суму основного боргу, 3% річних та розмір нарахованої і пред'явленої до стягнення пені, а також те, що транспортований природний газ за договором був використаний для виробництва теплової енергії для споживання бюджетними установами, від фінансових можливостей яких залежить і сплата поставленої ним теплової енергії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені на 50%.
При цьому, колегія суддів враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наведені критерії дотримані господарським судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, у зв'язку із чим відхиляє доводи апелянта щодо невірного застосування місцевим господарським судом закріпленої у статті 233 Господарського кодексу України норми щодо права на зменшення розміру штрафної санкції, оскільки суд першої інстанції в повній мірі з'ясував всі обставини, передбачені зазначеною нормою, зокрема правильно встановив, що даний випадок може вважатись винятковим для зменшення пені.
Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2020р. у справі №917/2043/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 03.02.2020р. у справі №917/2043/19 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 18 травня 2020р.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Т.Д. Геза
Суддя В.В. Лакіза