ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 травня 2020 року Справа № 906/973/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Дужич С.П.
при секретарі судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.01.2020р. (повний текст - 23.01.2020р.) у справі №906/973/19 (суддя Тимошенко О.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”
про повернення майна та стягнення 3020875,62 грн.
за участі представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - Кучерук М.Г., довіреність №б/н від 18.03.2020р.,
третьої особи - не з'явився;
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.01.2020р. у справі №906/973/19 відмовлено у позові Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" про повернення майна та стягнення 3020875,62 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№542/20 від 26.02.2020р.).
Позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає його таким, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, а також таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права.
Апелянт звертає увагу, що постановами Кабінету міністрів України №758 від 01.10.2015р. та №187 від 22.03.2017р. «Про затвердження Положення про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку при природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у період функціонування ринку природного газу» (п.17 Положення №758 та п.12 Положення №187) передбачено, що постачання ПАТ «НАК «Нафтогаз України» природного газу (надання номінацій) виробнику теплової енергії здійснюється виключно у разі виконання останнім, як мінімум, двох умов: укладення з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» договору постачання природного газу відповідно до законодавства, а також забезпечення хоча б однієї з передбачених Положенням умов щодо розрахунків за газ. Тобто, лише наявність укладеного договору не може свідчити про здійснення такої поставки природного газу споживачу, оскільки доказом який підтверджує факт поставки газу є підписаний між сторонами акт приймання-передачі природного газу, який фіксує проведення господарської операції. Факт наявності у Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» договорів із споживачами - виробниками теплової енергії не має жодного значення з точки зору доведення факту здійснення поставки газу.
Посилаючись на положення ст.3 Господарського кодексу України, пп.1 п.2, п.6 ст.11, п.1 ст.14, ст.202, п.1 ст.334, п.1 ст.509, ст.626, п.п.1-3 ст.714 Цивільного кодексу України, п.п.14.1.36, 14.1.202 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, п.17 Положення про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку при природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у період функціонування ринку природного газу, абзацу 2 пункту 13 Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, затверджений постановою №357 Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 п.п.3.1, 3.2, 3.4 Договору постачання природного газу, апелянт стверджує, що договір та інші правочини за своєю сутністю є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків та свідчать про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне здійснення. Факт здійснення господарської операції підтверджується не укладенням договору, а вчиненням фактичних дій, що спричиняють рух активів та капіталу. Виходячи з такого, висновок суду першої інстанції стосовно відбору природного газу відповідачем як споживачем за договором з Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не відповідає дійсним обставинам справи та не підтверджується жодними належними та допустимими доказами.
Апелянт стверджує, що здійснений відповідачем відбір природного газу в обсязі 452,055 тис.куб.м. з ресурсу позивача за відсутності у відповідача постачальника природного газу за спірний період та будь-яких договірних відносин з позивачем, вказує на наявність умов, що є правовою підставою для застосування ст.1212 Цивільного кодексу України.
Зазначає, що всупереч положенням ч.1 ст.73, ч.ч.1, 3, 4 ст.74, ст.ст.76-80 ГПК України, відповідачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин, якими він заперечує проти позовних вимог, зокрема доказів, які б підтверджували факт правомірного отримання природного газу від постачальника (підписаних актів приймання-передачі).
Також скаржник зазначає, що оскільки відповідачу не було подано до газотранспортної системи жодного обсягу природного газу жодним постачальником, то відбір 452,055 тис.куб.м. природного газу відповідачем був здійснений з обсягів природного газу позивача, що були придбані останнім за результатами проведення публічних закупівель (копії договорів купівлі-продажу природного газу та актів приймання-передачі газу знаходяться в матеріалах справи) та подані до газотранспортної системи на виконання функцій Оператора ГТС (підтверджується довідкою на списання газу на балансування).
Також апелянт стверджує, що судом першої інстанції винесено рішення, яке впливає на права та обов'язки АТ «НАК Нафтогаз України», оскільки встановлено обставини відбору природного газу з ресурсу НАК «Нафтогаз України», при цьому, в порушення ч.2 ст.50 ГПК України, суд першої інстанції не залучив до участі у справі третю особу - АТ «НАК Нафтогаз України», не надав можливості вказаній особі надати пояснення чи заперечення з приводу даного спору.
На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 13.01.2019р. у справі №906/973/19 повністю, прийняти нове рішення по даній справі, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при оскарженні судового рішення у даній справі та витрати у суді першої інстанції.
До скарги додано заяву про залучення до справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020р. поновлено Акціонерному товариству "Укртрансгаз" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 13.01.2020р. у справі №906/973/19, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд скарги на 08 квітня 2020р. об 11:00год. Залучено до участі у справі №906/973/19 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (код ЄДРПОУ 20077720, юридична адреса - 01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6).
30.03.2020р. (вх.№974/20) на електронну адресу суду, а невдовзі - 01.04.2020р. (вх.№947/20) на поштову, від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу (т.2, арк.справи 39-44, 49-54).
У відзиві представник зазначає, що постачальником природного газу для відповідача є АТ "НАК "Нафтогаз України", про що свідчать укладені договори постачання природного газу з жовтня 2016 року на підставі договорів постачання природного відповідно до п.2.1 договору АТ "НАК "Нафтогаз України" передає відповідачу природній газ, зокрема, протягом лютого-березня 2017 року.
Звертає увагу на правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 22.06.2018р. у справі №904/5621/17, від 21.03.2018р. у справі №911/656/17, від 14.05.2018р. у справі №926/680/17, від 12.03.2019р. у справі №917/325/18, від 05.03.2019р. у справі №923/351/18, від 17.07.2019р. у справі №906/408/18, від 18.06.2019р. у справі №912/1558/18, від 09.04.2019р. у справі № 909/173/18, від 03.10.2018р. у справі №904/8963/17, від 06.09.2018р. у справі №904/9265/17, від 04.09.2018р. у справі №904/9570/17, від 04.09.2018р. у справі №922/4187/17, від 29.08.2018р. у справі №904/8966/17.
Також зазначає, що з реєстру обсягів природного газу за лютий 2017 року та зі звіту ПАТ "Житомиргаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за березень 2017 року не вбачається наявності будь-яких дій з відбору відповідачем належного позивачеві газу. Отже, посилання позивача на ту обставину, що через газорозподільну систему, оператором якої є ПАТ "Житомиргаз", відповідач здійснив несанкціонований відбір газу, належного саме АТ "Укртрансгаз" (а не "НАК "Нафтогаз України"), не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України. Водночас доказів та пояснень, якими б підтверджувалися обставини щодо набуття чи збереження відповідачем майна (природного газу) за рахунок позивача, а також щодо відсутності правової підстави для набуття чи збереження такого майна - позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції. Відповідно, відсутні підстави як для повернення спірного майна в натурі чи відшкодування його вартості в порядку ст.1213 ЦК України, так і для відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання (ст.1214 ЦК України), про що обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні.
Щодо посилання скаржника на порушення судом положень ч.2 ст.50 ГПК України, відповідач вважає, що позивач ототожнив випадки встановлення судом певних обставин з наданням оцінки судом певним доказам, адже реєстр обсягів газу, був наданий позивачем на підтвердження власних позовних вимог, в той же час зміст вказаного документу, як письмового доказу, взагалі свідчив про протилежні обставини позову, що суд першої інстанції й описав, при цьому надавши оцінку, але виключно оцінку в частині заявлених позовних вимог а тому відповідач вважає, що судом першої інстанції не встановлено будь-яких обставин стосовно Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України».
На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 13.01.2020р. у справі №906/973/19 - без змін.
Ухвалою від 08.04.2020р. відкладено розгляд справи на 13.05.2020р. о 11:00 год.
В судове засідання 13.05.2020р. представники Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не з'явились. При цьому, від Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» на адресу суду надійшли клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з введенням карантину та обмеженням пересування, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», а також забезпечити АТ «Укртрансгаз» проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції з одним із перелічених в заяві судів.
Частинами 11, 12 статті 270 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст.197 ГПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.
Однак, представники позивача та третьої особи не реалізували своє право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Враховуючи положення ст.273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань позивача та третьої особи про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
Крім цього, апеляційний суд звертає увагу на те, що на своєму засіданні 17 березня 2020 року Рада суддів України рекомендувала судам продовжувати здійснювати правосуддя незважаючи на епідемію коронавірусу й карантин, по можливості, здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно Звернення Комітету з питань правової політики до громадян України щодо функціонування органів правосуддя на період карантину від 20.03.2020р. Комітет Верховної Ради України з питань правової політики звернув увагу, що запропоновані Радою суддів України рекомендації не мають на меті обмеження громадян доступу до правосуддя, а покликані забезпечити епідеміологічну безпеку в судах.
У судовому засіданні 13.05.2020р. представник ТОВ "Малин Енергоінвест" заперечив проти вимог апеляційної скарги та надав пояснення по справі. Просив суд апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 13.01.2020р. у справі №906/973/19 залишити без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
31 січня 2017р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (покупець/позивач) було укладено Договір про закупівлю природного газу №1701001564-ВТВ (т.1, арк.справи 25-29).
За умовами п.1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві у січні-квітні 2017р. природний газ, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для забезпечення виробничо-технологічних потреб та власних потреб.
Згідно з актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2017р. (т.1, арк.справи 24) Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» поставило позивачу природний газ у лютому 2017р. в обсязі 643105,799тис.куб.м. на суму 5919145774,00грн. для забезпечення власних виробничо-технологічних потреб, власних потреб та для забезпечення балансування.
Позивач посилається на те, що у лютому та березні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" безпідставно набуло з газотранспортної системи 452,055тис.куб.м. природного газу, власником якого є Акціонерне товариство «Укртрансгаз». Для відбору у вказаний період природного газу з газотранспортної системи, оператором якої є Акціонерне товариство «Укртрансгаз», через газорозподільну систему, оператором якої є Публічне акціонерне товариство «Житомиргаз», відповідач повинен був мати Постачальника відповідних обсягів природного газу, а за його відсутності відповідач не мав підстав здійснювати відбір природного газу та повинен був самостійно припинити власне газоспоживання, як це передбачено абз.2 п.3 глави 5 розділу VI Кодексу газотранспортної системи, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015р. та п.10 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015р.
На обгрунтування позовних вимог позивачем було долучено до позовної заяви реєстр обсягів газу, що використаний споживачами по договорах з Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» через газорозподільні мережі Публічного акціонерного товариства «Житомиргаз» у розрізі споживачів у лютому 2017р. (т.1, арк.спарви 10), звіт Публічного акціонерного товариства «Житомиргаз» фактичного обсягу розподілу природного газу по постачальниках за лютий та березень 2017р. (т.1, арк.справи 9, 12), а також копію довідки головного бухгалтера Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про списання газу на балансування 01.01.2016р. - 30.06.2018р. (т.1, арк.справи 7) та інформація про надходження на точках входу, та розподіл по точках виходу обсягів природного газу віднесених на операторів газорозподільних мереж, з зазначенням обсягів небалансу за 2017р. (т.1, арк.справи 8,11).
Факт безпідставного відбору природного газу об'ємом 452,055тис.куб.м. позивач обґрунтовує звітом ПАТ "Житомиргаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу по постачальниках за лютий, березень 2017р., та зазначає, що відповідачу у вказаний період не було подано до газотранспортної системи жодного обсягу природного газу жодним постачальником, а відтак відбір 452,055 тис.куб.м. природного газу був здійснений з обсягів природного газу Акціонерного товариства «Укртрансгаз», що були придбані останнім за результатами проведення публічних закупівель та подані до газотранспортної системи на виконання функцій Оператора газотранспортної системи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
За змістом ч.1 ст.5 ГПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно положень ст.ст.4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.15 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України правомірність і обґрунтованість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб'єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) застосованого способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.
Перелік способів захисту, зазначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним, та суду надано право захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України).
На думку позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" набуло природний газ останнього у лютому, березні 2017р. в обсязі 452,055 тис.куб.м. без будь-якої підстави, а тому позивач звернувся до суду з позовними вимогами про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно в натурі на підставі ст.1212, ч.1 ст.1213 Цивільного кодексу України та про відшкодування вартості такого майна на підставі ч.2 ст.1213 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення ст.1212 Цивільного кодексу України, які визначають умови задоволення вимог у кондикційних зобов'язаннях, обов'язковою умовою для повернення майна передбачають одночасну сукупність трьох елементів: збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна); збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого; первісна відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача, або відпадіння таких підстав у подальшому.
Встановлення сукупності зазначених умов є предметом доказування для позивача та, відповідно, оцінки для суду.
Умови застосування кондиційного способу судового захисту, виходячи зі змісту ст.1212 Цивільного кодексу України, серед іншого передбачають доказування позивачем як факту фізичного отримання відповідачем спірного майна, так і відсутності належних правових підстав для такого отримання.
Верховним Судом у постанові від 17.04.2019р. по справі №757/16163/17 наголошено, що ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошові кошти; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідач не підключений безпосередньо до газової мережі позивача, таким чином не є «прямим споживачем» у розумінні термінів п.5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, тобто фізичне отримання газу відповідачем у позивача неможливе.
Як вірно відмічено місцевим господарським судом, доводи позивача спростовують подані ним же звіти ПАТ "Житомиргаз" про фактичні обсяги розподілу природного газу відібраного з точки виходу ПАТ "Житомиргаз" між змовниками послуги транспортування (постачальниками) за лютий 2017 року та за березень 2017 року (т.1, арк.справи 9, 12) з яких вбачається, що з мереж УМГ ПАТ "Укртрансгаз" у лютому 2017 - 97225,070 тис. куб.м. природного газу з підтвердженим обсягом номінацій розподілено теплогенеруючим підприємствам, аналогічно у березні 2017 року - 86193,645тис. куб.м. природного газу з підтвердженим обсягом номінацій розподілено теплогенеруючим підприємствам серед яких не значиться - ТОВ "Малин Енергоінвест".
Згідно Реєстру місячних обсягів газу, що були використані споживачами по договорах з НАК "Нафтогаз України" через газорозподільні мережі газорозподільної компанії ПАТ "Житомиргаз" (т.1, арк.справи 10), споживачами обсягу природного газу у лютому 2017 року - 331,820 тис.куб.м. є теплогенеруючі підприємства, у тому числі відповідач - ТОВ "Малин Енергоінвест", а постачальником - АТ "НАК" Нафтогаз України" по укладеним договорам.
Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, подані позивачем докази не доводять, що ТОВ "Малин Енергоінвест" безпідставно набув з газотранспортної системи, оператором якої є АТ "Укртрансгаз", природний газ у лютому 2017 року - 331,820 тис.куб.м., у березні 2017 року - 120,235 тис.куб.м., який належить позивачу.
З інформації про надходження на точках входу, та розподіл по точках виходу обсягів природного газу, віднесених на операторів газорозподільних мереж, з зазначенням обсягів небалансу за 2017р. (т.1, арк.справи 8,11) вбачається, що цей обсяг природного газу віднесений на Оператора газорозподільної системи з вказівкою в якості небалансу.
Згідно з п.2.3 Типового договору транспортування природного газу, затвердженого Постановою Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2497 від 30.09.2015р. та у відповідності до ч.2 ст.32 Закону України «Про ринок природного газу» послуги балансування природного газу є складовим елементом послуг транспортування природного газу, необхідність наявності договору про що між Оператором газотранспортної системи та Оператором газорозподільної системи вбачається з п.1 глави 1 розділу VІІІ, п.п.1, 3 глави 1 розділу ІХ Кодексу газотранспортної системи.
Таким чином, надання позивачем складених ним документів обліку, у тому числі й у відношенні спірного обсягу природного газу, свідчить про наявність договірних відносин з Оператором газорозподільної системи, які регламентують відносини небалансу по такому газу, що є несумісним з твердженням позивача про відсутність жодних правових підстав відносно передачі такого спірного газу з газотранспортної системи позивача відповідачу. Діюче законодавство в означеному випадку передбачає захист майнових інтересів Оператора газотранспортної системи в межах правовідносин комерційного балансування, урегульованого розділом ХІV Кодексу газотранспортної системи, яке має договірний характер.
Аргументом позивача щодо безпідставності набуття відповідачем природного газу за текстом позовної заяви є відсутність у відповідача постачальника природного газу у відношенні цього газу.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, з наданого позивачем реєстру обсягів газу (т.1, арк.справи 10) вбачається, що відповідний обсяг природного газу був використаний відповідачем як споживачем за договором з Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» через газорозподільні мережі ПАТ «Житомиргаз».
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (оператор ГТС, позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (м. Житомир), за участю у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ), за участю у справі третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 2. Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" (м. Бердичів, Житомирська обл.); 3. Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (м. Житомир); 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест" (м. Малин, Житомирська область); 5. Публічного акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (м. Київ); 6. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Затишна оселя 25" (м. Житомир); 7. Комунального підприємства "Озерне" Новогуйвинської селищної ради (смт. Озерне, Житомирська область , Житомирський район) про стягнення 129648134,16грн.
Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» просило стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Житомиргаз», зокрема, заборгованість за послуги балансування обсягів природного газу - 38942,40 грн з ПДВ за природний газ у лютому 2017 року в обсязі 331,820 тис.куб.м та 14 110,78 грн з ПДВ за природний газ у березні 2017року в обсязі 120,235 тис.куб.м поставленого Товариству з обмеженою відповідальністю "Малин Енергоінвест"
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29 грудня 2018р. у справі №906/408/18 відмовлено у позові Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз". Зазначене рішення було залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 квітня 2019р., а згодом постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 липня 2019р.
Отже, позивач скористався своїм правом на захист майнових інтересів шляхом предявлення позову до оперетора ГРМ в межах правовідносин комерційного балансування, урегульованого розділом XIV Кодексу газотранспортної системи, яке має договірний характер.
Позивач не довів належними і допустимими доказами в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу безпідставність як передачі природного газу з його газотранспортної системи відповідачу, так і безпідставність отримання цього газу останнім, так і те, що власником цього газу є позивач, а отже - і порушеного відповідачем права чи охоронюваного законом інтересу за захистом якого позивач звернувся до суду, а також не довів, що спірні правовідносини регулюються саме главою 83 Цивільного кодексу України, зокрема статтями 1212-1213 Цивільного кодексу України,
Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для правового захисту інтересів позивача у межах цього спору, у зв'язку з чим відмовив у позові.
Вимога позивача про стягнення з відповідача 3020875,62 грн., що є вартістю вищевказаного природного газу обсягом 452,055 тис.куб.м., грунтується на тих самих підставах і фактично є альтернативною та заявлена з метою стягнення вартості газу в разі відсутності газу у відповідача.
З огляду на встановлену безпідставність вимоги про повернення газу, безпідставною є вимога про стягнення вартості цього газу, а тому Господарським судом Житомирської області вірно відмовлено в позові повністю.
Згідно з ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13, ст.74 ГПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії»).
Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 13.01.2020р. у справі №906/973/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» - без задоволення.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.01.2020р. у справі №906/973/19 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 18.05.2020р.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Дужич С.П.