вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" травня 2020 р. Справа№ 910/3836/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Попікової О.В.
за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 12.05.2020,
розглянувши матеріали апеляційних скарг Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю та Акціонерного товариства "Альфа-Банк"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020
за заявою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про забезпечення позову
у справі № 910/3836/20 (суддя Ковтун С.А.)
особи, які можуть отримати статус учасника справи:
1. Акціонерне товариство "Альфа-Банк"
2. Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю,
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі № 910/3836/20 заяву Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на грошові кошти Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю в сумі 1 264 019 Євро, що знаходяться у банківських установах на рахунках, що будуть виявлені Державною виконавчою службою або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.
Стягувачем за ухвалою є акціонерне товариство "Альфа-Банк" (вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, код 23494714)
Боржником - фірма "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністю (вул. Провіантська, 3, м. Київ, 04116, код 14073675)
Ухвала набрала законної сили 17.03.2020 та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження відповідно до ч. 1 ст. 114 ГПК України.
Ухвала може бути пред'явлення до виконання в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" протягом 3 (трьох) років з наступного дня після набрання ухвалою законної сили.
Суд визнав обґрунтованими та достатніми мотиви заяви в частині вимоги про накладення арешту на грошові кошти та, керуючись приписами статей 136, 137 ГПК України, дійшов висновку в цій частині заяву задовольнити.
У задоволенні заяви в частині накладення арешту на майно фірми, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні, у зв'язку з тим, що цей захід забезпечення позову є непов'язаним з предметом позову.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - фірма) звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/3836/20 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Підставами для скасування ухвали у справі скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, внаслідок неповного з'ясування обставин справи, зокрема ст. 136, 137 ГПК України.
Скаржник наголосив, що банком не обґрунтовано належним чином наявності підстав щодо вжиття заходів до забезпечення позову, а ухвала суду є невмотивованою, посилаючись на наступне:
- суд залишив поза увагою, що відповідний захід забезпечення позову жодним чином не відповідає вимогам щодо розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;
- суд не надав належної оцінки поданій заяві, не врахував предмету майбутнього позову, а саме стягнення процентів за кредитним договором у зв'язку із його достроковим припиненням, внаслідок направлення вимоги про дострокове повернення кредиту; позивач не обґрунтував правомірності нарахування і взагалі існування такої заборгованості по процентах по кредитному договору; не вказав в чому полягає недобросовісність відповідача та спрямування його дій на уникнення відповідальності за кредитним договором;
- судом не враховано тієї обставини, що вже відбулося примусове стягнення майна в рахунок погашення кредиту, що унеможливлює нарахування та стягнення процентів; суд не пересвідчився, чи дійсно між сторонами є спір, який предмет спору та яка ціна позову; тому не можна розглядати твердження позивача, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову;
- в ухвалі не вказано, які саме дії фірми спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання та яким чином ці дії ускладнять або унеможливлять виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- суд не дослідив того, що банк не подав жодного доказу, не навів жодної фактичної обставини, що б свідчило про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди банку до ухвалення рішення у справі;
- судом не враховано, що обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призведе до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості; натомість, арешт рахунків відповідача означатиме повне зупинення господарської діяльності, неможливість здійснення розрахунків із контрагентами та працівниками компаній, неможливість сплачувати податки, загальнообов'язкові платежі та збори, що призведе до суттєвого погіршення фінансового стану та понесення додаткових витрат на сплату штрафних санкцій за чинними зобов'язаннями; відповідач не зможе надалі вести господарську діяльність, а в подальшому взагалі погашати будь-яку заборгованість у зв'язку із неможливістю введення своєї діяльності; накладення арешту призведе до повного зупинення господарської діяльності;
- окрім того, рахунки відповідача використовуються для виплати заробітної плати працівникам, що стане неможливим у випадку накладення арешту на рахунки;
- також скаржник звернув увагу на те, що банк двічі звертався із відповідною заявою про забезпечення позову, зокрема ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 у справі № 910/3656/20 у задоволенні такої заяви було відмовлено; отримавши відмову, банк вже наступного дня звернувся із такою ж самою заявою, яка згідно автоматизованого розподілу судової справи потрапила до іншого судді, що, на думку фірми, додатково свідчить про відсутність доказів та підстав для забезпечення позову та слугувало підставою подання до місцевого суду заяви про зловживання банком процесуальними правами;
- суд розглянув заяву про забезпечення позову без виклику учасників справи без зазначення причин;
- суд при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішив питання зустрічного забезпечення, що є порушенням вимог процесуального законодавства, зокрема ч. 6 ст. 140 ГПК України.
Крім того, не погодившись з ухваленим судовим рішенням, 20.03.2020 Акціонерне товариство "Альфа-Банк" (надалі - банк, заявник) звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/3836/20 в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову щодо арешту майна та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема ст. 136, 137 ГПК України.
На думку скаржника, суд припустився порушення норм процесуального права, оскільки відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на майно з підстав непов'язаності таких заходів із предметом позову, не обґрунтував належним чином, не послався на конкретні обставини, що невжиття таких заходів забезпечення не вплине на виконання рішення у справі, тобто не утруднить та не зробить неможливим таке виконання.
Заявник має намір звернутися із позовом до суду про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 1 264 019,00 євро. Відтак, банк стверджує, що вжиття такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, спроможне забезпечити реальне виконання рішення суду, є гарантією його виконання.
Ці обставини, на думку банку, судом не враховані, тому скаржник вважає, що наявні цілком обґрунтовані та доведені підстави заяву про забезпечення позову задовольнити повністю.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2020 апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю у справі №910/3836/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/3836/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги призначено на 13.04.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/3836/20 не відбудеться 13.04.2020 та призначено розгляд скарги на 27.04.2020 о 14 год. 40 хв.
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 07.04.2020, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/3836/20. Об'єднано апеляційні скарги Акціонерного товариства "Альфа-Банк" та Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю в одне апеляційне провадження. Розгляд апеляційних скарг призначено на 27.04.2020 о 14:40 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги в письмовій формі у строк до 27.04.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 27.04.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020, враховуючи клопотання Акціонерного товариства "Альфа-Банк", розгляд справи відкладено до 12.05.2020 на 09:40.
При цьому, ухвалою учасників справи повідомлено, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою; з урахуванням епідеміологічної ситуації в України, сторони можуть подати до суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності; до матеріалів справи долучено письмові відзиви на апеляційні скарги; у випадку продовження карантинних заходів суд може розглянути апеляційні скарги за наявними у справі матеріалами.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи.
Акціонерне товариство "Альфа-Банк" у відзиві на скаргу фірми зазначив, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, оскаржена ухвала в цій частині є законною та обґрунтованою, прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому просить залишити скаргу без задоволення.
Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю у відзиві на скаргу банку просить, апеляційну скаргу банку залишити без задоволення.
Явка представників сторін.
До судових засідань від 27.04.2020 та від 12.05.2020 з'явився представник Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю.
Акціонерне товариство "Альфа-Банк" у судові засідання від 27.04.2020 та від 12.05.2020 не з'явився, про час та місце судового засідання належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України
Від представника Акціонерного товариства "Альфа-Банк" через відділ документального забезпечення суду вдруге надійшло клопотання, подане нарочно, про відкладення розгляду справи на іншу дату, з посиланням на введення карантинних заходів на території України.
Присутній представник фірми у судовому засіданні від 12.05.2020 заперечувала проти відкладення розгляду даної справи, посилаючись на те, що наведені причини відкладення не є поважними, оскільки банк під час дії карантину вибірково направляє своїх представників в судові засідання, зокрема
представник банку у даній справі адвокат Кузолєв Р.В., а також інший представник банку Вакуленко О.М., з'явилися та приймали участь у судовому засіданні 14.04.2020 у справі № 873/41/19 під час дії карантину, тому представник банку Кузолєв Р.В., у даному випадку подаючи такі клопотання, зловживає процесуальними правами та його дії спрямовані на затягування судового розгляду.
Колегія суддів, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку його відхилити, з огляду на наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2» (зі змінами) установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності з 11.05.2020, послаблено карантинні заходи, зокрема дозволено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів (Підпункт 8 пункту 2 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 343 від 04.05.2020).
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до вимог статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Таким чином, при розгляді клопотання про відкладення колегією суддів взято до уваги наступне:
- явка представників учасників справи у судове засідання обов'язковою не визнавалась, про що учасників справи також було повідомлено ухвалою від 27.04.2020;
- банк у його апеляційній скарзі, відзиві, у клопотанні про відкладення не повідомляє про намір його представника взяти участь у судовому засіданні;
- представник банку у клопотанні не зазначає конкретних причин, які безпосередньо перешкоджають йому з'явитися до судового засідання, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, а діяльність банків не зупинялась через введення карантинних заходів;
- згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 послаблено карантинні обмеження, зокрема з 11.05.2020 дозволено діяльність адвокатів;
- як вбачається з матеріалів справи, банк скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу фірми, який долучений до матеріалів справи і враховано судом.
Також заслуговують на увагу заперечення представника фірми озвучені під час судового засідання від 12.05.2020 про те, що представник банку адвокат Кузолєв Р.В., а також інший представник банку Вакуленко О.М., з'явилися та приймали участь у судовому засіданні 14.04.2020 у справі № 873/41/19 під час дії карантину, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, викладені у вступній частині постанови Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 873/41/19.
До того ж, враховуючи приписи ст. 197 ГПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відеоконференцзв'язку. Такого клопотання представником банку заявлено не було.
Таким чином, беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь банку обов'язковою, банк належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, представник банку повторно не з'явився в судове засідання, причини неявки судом поважними не визнані, враховуючи наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженої ухвали за наявними матеріалами.
При цьому, судом врахований принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційних скаргах та у відзивах, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" слід залишити без задоволення, а апеляційна скарга Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає задоволенню, оскаржена ухвала скасуванню, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Акціонерне товариство "Альфа-Банк" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову (до пред'явлення позову) у якій просив про:
1) накладення арешту:
- на майно фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю, що буде виявлено Державною виконавчою службою або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах ціни позову 1 264 019,00 Євро;
- на грошові кошти фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю, що знаходяться у банківських установах на рахунках, що будуть виявлені Державною виконавчою службою або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову у межах ціни позову 1 264 019,00 Євро.
2) зустрічне забезпечення не застосовувати.
Обґрунтовуючи заяву банк послався на те, що фірма має реальну можливість вільно розпоряджатися своїми коштами та майном, що призводить до ухилення від виконання зобов'язань та може призвести до погіршення його майнового стану.
Викладені ствердження, на думку позивача, свідчать про наявність усіх підстав для вжиття судом заявлених заходів забезпечення позову відповідно до ст. ст. 136 та 137 ГПК України.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованими та достатніми мотиви заяви в частині вимоги про накладення арешту на грошові кошти та дійшов висновку в цій частині заяву задовольнити. При цьому, вказав на пов'язаність предмету спору із заходами забезпечення позову, можливість утруднення або унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову та невжиття заходів забезпечення. У задоволенні заяви в частині накладення арешту на майно фірми, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні, з посиланням на те, що цей захід забезпечення позову є непов'язаним з предметом позову.
Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується із висновком місцевого суду щодо задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на грошові кошти, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Предметом судового розгляду є питання наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення до пред'явлення позову.
Згідно зі статтею 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Отже, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення позову є інститутом попереднього судового захисту, метою запровадження якого є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за умови існування очевидної небезпеки шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у ст. 14 ГПК України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, враховуючи загальні вимоги, передбачені статтею 73 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 78 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відтак, з урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, вищенаведене свідчить, що в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у Постанові Верховного Суду від 13.01.2020 по справі № 922/2163/17, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19.
Банк у своїй заяві про забезпечення позову посилається на те, що фірма не виконувала свого обов'язку щодо погашення процентів по кредиту, у строки, визначені умовами Кредитного договору.
Заявник стверджує, що через невиконання основного зобов'язання у відповідача наявна прострочена заборгованість за процентами у розмірі 1 264 019,00 євро, що є ціною майбутнього позову, для забезпечення якого подається відповідна заява.
Однак, враховуючи вищенаведені положення чинного законодавства та особливості застосування заходів забезпечення позову, заявником не подано жодного доказу та не наведено достатніх підстав які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення майбутнього позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та на майно фірми, у межах ціни майбутнього позову в розмірі 1 264 019 Євро процентів за користування кредитом, ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову.
Місцевий господарський суд, задовольняючи частково заяву банку та, вживаючи відповідні заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах ціни майбутнього позову на грошові кошти фірми, лише формально зазначив, що з наведених у заяві банку про забезпечення позову обставин вбачається ймовірність ускладнення виконання рішення у даній справі в разі задоволення позову.
Суд першої інстанції не здійснив належної оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу.
При цьому, суд першої інстанції не зазначив, які докази можуть вказувати на наявність обставин, з котрими пов'язується застосування заходів до забезпечення позову, та у чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову, а лише послався на значний розмір суми майбутнього позову.
Не є належним свідченням невиконання в майбутньому судового рішення також аргумент банку, викладений у заяві про забезпечення з посиланням на лист від 14.11.2017 №564/11-д/в стосовно того, що відповідач фактично визнав наявність боргу по кредиту, оскільки у листі зазначає про необхідність реструктуризації боргу. Водночас, звертає на себе увагу той факт, що предметом майбутнього позову у даній справі, заявник визначає саме стягнення процентів про кредиту, а не тіла кредиту.
Таким чином, саме по собі визначення заявником ціни та предмету майбутнього позову у вигляді розміру процентів по кредиту та його наполягання про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження належними доказами, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про намір відповідача унеможливити виконання рішення суду. Зокрема, банк не доводить та не посилається на обставину вчинення фірмою дій спрямованих на реалізацію майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, виведення своїх активів з рахунків, за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо.
Тому висновок місцевого суду про співмірність і адекватність вжитих заходів забезпечення позову є передчасним.
Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що саме тільки посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, а також ствердження заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без долучення відповідних доказів та без обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
У разі подання позову майнового характеру заявник має доводити, що майно (грошові кошти) наявне у позивача, може зникнути, зменшитися в кількості або може погіршитися його стан/якість на момент виконання рішення в результаті будь-яких причин. Доказами таких обставин може бути вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на приховування або відчуження майна, перешкоджання законному стягненню, відсутність грошових коштів для виконання зобов'язання, незадовільний фінансовий стан тощо.
По суті, подана заявником заява ґрунтується на бездоказових припущеннях щодо можливого ухилення відповідачів від виконання рішення суду у даній справі у разі подання та задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов'язує доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Єдиною підставою для забезпечення позову банк зазначає те, що фірма має реальну можливість вільно розпоряджатися своїми коштами та майном, що призводить до ухилення від виконання зобов'язань та може призвести до погіршення його майнового стану.
Колегія суддів вважає такий довід недостатнім для забезпечення позову, оскільки вільне розпорядження коштами саме по собі не свідчить про те, що особа ухиляється від вчинення договірних обов'язків. В той же час, арешт коштів на рахунках навпаки може призвести до перешкод у здійсненні господарської діяльності і, в свою чергу, погіршення майнового стану сторони.
Суд, вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача.
Водночас принцип змагальності, закріплений у статті 2 ГПК України, встановлює право відповідача заперечити проти наявності боргу з широкого кола підстав. При цьому відповідач має право розраховувати на те, що його господарська діяльність під час розгляду спору по суті не зазнаватиме з боку держави свавільного утиску, у тому числі, й шляхом безпідставного арешту грошових коштів у значному розмірі.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 922/2673/18.
У доводах апеляційної скарги, фірма, серед іншого також посилається на те, що кредит був забезпечений договором іпотеки. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, накладаючи арешт на грошові кошти не дослідив чи є сума, яка буде в майбутньому предметом позову забезпеченою у відповідності до вимог Цивільного кодексу України, Закону України «Про іпотеку» тощо. Оскаржена ухвала з цього приводу не містить будь-яких висновків. В той же час, вирішення даного питання може суттєво вплинути на результат розгляду заяви про забезпечення позову.
Зазначені обставини є достатніми для скасування оскарженої ухвали суду першої інстанції та відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
Стосовно інших доводів фірми слід зазначити наступне.
Посилання фірми на незастосування зустрічного забезпечення колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене не є підставо для скасування ухвали про забезпечення позову. Законом не встановлено обов'язку суду вимагати від особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (частина перша статті 141 ГПК України): відповідна вимога лише може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову.
Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 по справі №916/2851/17, від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18, від 19.02.2019 у справі № 911/1695/18.
Щодо доводів фірми про те, що банк, зловживаючи процесуальними правами повторно подавав заяви про забезпечення позову після відмови в її задоволенні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що процесуальний закон, зокрема глава 10 ГПК України, передбачає можливість забезпечення позову на будь-якій стадії судового розгляду, та не забороняє подавати повторно заяву про забезпечення позову. Заява передана на розгляд судді за наслідком здійснення автоматизованого розподілу судової справи у відповідності до вимог процесуального закону. Повторне подання заяви про забезпечення позову не є підставою для скасування ухвали.
Аргументи фірми про те, що суд розглянув повторно подану заяву банку про забезпечення позову без виклику учасників справи не є підставою для скасування ухвали суду, оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників (ч. 1 ст. 140 ГПК України).
Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на майно фірми, у зв'язку з непов'язаністю цих заходів з предметом позову, колегія суддів, вважає вірним та обґрунтованим.
Обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не співвідноситься з предметом позову, а отже відсутній конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому заходи про накладення арешту на майно не спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до ст. 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що при вирішенні питання про забезпечення позову місцевим господарським судом допущено порушення вимог процесуального закону, що призвело до постановлення помилкової ухвали про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у та прийняття нового рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити у повному обсязі.
Таким чином, суд дійшов висновку апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на ухвалу Господарського міста Києва від 17.03.2020 задовольнити, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 129 ГПК України.
У зв'язку із відмовою у задоволенні скарги банку, судові витрати за подання заяви про забезпечення позову від 13.03.2020 та подання апеляційної скарги залишаються за Акціонерним товариством "Альфа-Банк".
Судові витрати за подання апеляційної скарги фірмою, у зв'язку із її задоволенням покладаються на Акціонерне товариство "Альфа-Банк".
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 255, 269-271, 275, 277, 280-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі № 910/3836/20 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі № 910/3836/20 задовольнити.
3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі № 910/3836/20 скасувати.
В задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю 2 102 (дві тисячі сто дві) грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи № 910/3836/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 18.05.2020.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
О.В. Попікова