вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" травня 2020 р. Справа№ 910/12559/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Пашкіної С.А.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи:
позивача не з'явився
відповідача не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування "
на рішення Господарського суду м. Києва
від 18.02.2020
у справі № 910/12559/19 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства " Страхова компанія " Колоннейд Україна "
до Приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування "
про стягнення 12 866,00 грн
Позивач - Приватне акціонерне товариство " Страхова компанія " Колоннейд Україна " звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача - Приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування " 12866,00 грн страхового відшкодування.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що цивільно-правова відповідальність винної у ДТП особи - ОСОБА_1 за шкоду, завдану майну третіх осіб під час ДТП за участю автомобіля " Fiat Doblo " ( д.н. НОМЕР_1 ), що підтверджується постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23.11.2016 № 754/13871/16-п, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/9916798 застрахована у відповідача ( приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування " ), а тому звернуся до останнього з регресною вимогою від 28.07.2017 № R.L.21887 на компенсацію витрат передбачену законодавством. Позивач зазначав, що відповідачем здійснена виплата страхового відшкодування в розмірі 37 134,00 грн. Однак, на думку позивача відповідачем не було здійснено виплату у розмірі 12866,00 грн і просить суд стягнути з останнього вказану суму.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.02.2020 у справі №910/12559/19 позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування " ( 04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, код 24745673 ) на користь Приватного акціонерного товариства " Страхова компанія " Колоннейд Україна " ( 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код 25395057 ) 12866 ( дванадцять тисяч вісімсот шістдесят шість ) грн 00 коп. страхового відшкодування, 1921 ( одну тисячу дев'ятсот двадцять одну ) грн судового збору.
Задовольняючи позов суд першої інстанції керувався статтями 993 Цивільного кодексу Україна та 27 ЗУ «Про страхування», вивчивши матеріали справи судом було задоволено позовні вимоги в повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство " Просто - Страхування " подало апеляційну скаргу, в якій просило суд прийняти дану апеляційну скаргу до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2020 у справі №910/12559/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи покласти на позивача.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач зазначав, що дійсний зміст правовідносин, які виникли між сторонами, регулюється не тільки приписами Закону України «Про страхування», а і загальними нормами цивільного законодавства та спеціальними нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», за змістом якого обсяг відповідальності страховика, що виник за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є обмеженим лімітом відповідальності, зазначеним в полісі, і розраховується з урахуванням зносу деталей, замінених у процесі відновлення транспортного засобу. Крім того, відповідач зазначав, що позивач ігнорує той факт, що обмеження законом обсягу відповідальності страховика цивільно-правової відповідальності не порушує право на відшкодування фактичних витрат особи, яка здійснила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування майна, адже це право може бути реалізоване шляхом подання позову до винної особи про відшкодування здійснених на відновлення пошкодженого майна витрат в частині, яку у відповідності до спеціального законодавства страховик цивільно-правової відповідальності відшкодовувати не зобов'язаний.
Крім того, скаржником було подано клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.
В обґрунтування свого клопотання відповідач зазначав, що з урахуванням наданої інформації, експертом AT «ПРОСТО-страхування» було розраховано вартість відновлювального ремонту автомобіля «Форд», номерний знак НОМЕР_2 З У РАХУВАННЯМ КОЕФІЦІЄНТУ ФІЗИЧНОГО ЗНОСУ 0,45 що був застосований до запчастин з акту виконаних робіт №Є-933/1 наданого позивачем, яка склала 37 644,00 грн, оскільки транспортний засіб «Форд», номерний знак НОМЕР_2 , раніше відновлювався ремонтом. Відповідач зазначав, що оскільки відповідно до пункту 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11,2003 № 142/5/2092, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за № 1074/8395) значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ. При цьому є виключення з даних випадків коли застосовується коефіцієнт фізичного зносу, в тому числі якщо складові досліджуваного ТЗ відновлювали ремонтом тощо. На підтвердження вказаного відповідачем надавався розрахунок коефіцієнту фізичного зносу, витяг спеціалізованого програмного забезпечення/комплексу «Audatex», яке згідно з додатком 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 рекомендованим програмним забезпеченням для складання кошторису відновлювального ремонту КТЗ іноземного виробництва, з виконання пошукової операції за VIN-кодом «НОМЕР_4» з інформацією про участь автомобіля «Форд», номерний знак НОМЕР_2 в попередніх ДТП; розраховувалось 25.02.2015 12.03.2015 17.09.2015, 22.12.2015. Таким чином розрахунок страхового відшкодування за вирахуванням 510,00грн франшизи становить 37134,00грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2020 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування " передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Пашкіна С.А., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2020 відкрито апеляційне провадження за скаргою Приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування ", призначено справу до розгляду на 12.05.2020 (керуючись п.2 ч. 10 ст. 270 ГПК України), для повного та всебічного розгляду спору. На стадії відкриття клопотання скаржника про призначення експертизи судом не розглядалось, про що було указано в ухвалі суду з відповідними мотивами. Однак, пунктом 2 указаної ухвали суду було запропоновано учасникам справи не пізніше 10 днів з моменту вручення даної ухвали подати суду та направити іншим учасникам справи відзив на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування ", відповідно до вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України. Також, запропоновано позивачу надати письмові пояснення/заперечення стосовно клопотання відповідача про призначення експертизи у даній справі.
22.04.2020 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2020 у справі №910/12559/19 змінити в частині розміру стягнення із 12 866,00 грн на 15 228,00 грн. Судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування свого відзиву позивач зазначив, що в межах суми ліміту відповідальності до позивача перейшло право вимоги у розмірі 52 362, 00 грн, (з них 37 134,00 грн відповідачем компенсовано в досудовому порядку), ураховуючи розрахунки сума несплаченого боргу становить 15 228,00 грн (п'ятнадцять тисяч двісті двадцять вісім гривень 00 копійок) про, що було зазначено у поясненнях на відзив на позов та додатково подано клопотання про збільшення позовних вимог.
Крім того, позивач зазначав, що відповідно п.5.2. Наказу № 142/5/2092 Міністерства юстиції України Фонд державного майна України від 24.11.2003, Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» пункт викладений у наступній редакції: «У разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.» Позивачем через представника ТОВ «ІТС МОТОРС» було направлено електронне повідомлення через сайт УкрПошти за № 268 від 28.10.2016 на адресу відповідача. Позивач зазначав, що відповідно до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» убачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача. У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права вимагати отримання відшкодування в межах фактично понесених ним витрат у вигляді страхового відшкодування, виплаченого на користь страхувальника.
На думку позивача, фактичні витрати застрахованого позивачем автомобіля здійснені на 52 362, 00 грн, які відображають реальну вартість ремонтно-відновлювальннх робіт, необхідних для відновлення пошкодженого транспортного засобу та розмір суми, яку необхідно сплатити відповідним суб'єктам для здійснення ремонту. Таким чином, страхове відшкодування було виплачено в межах розміру збитків, завданих саме неправомірними діями водія, цивільно-правова відповідальність якого на момент настання вказаного вище страхового випадку була застрахована у відповідача. Також, відповідач у апеляційній скарзі посилається на інформацію, надану експертом AT «Просто-страхування» де було розраховано вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0, 45, що був застосований до запчастин з акту виконаних робіт №Є-933/1. Відповідно п. 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 7 років - для інших легкових КТЗ.
23.04.2020 на адресу суду від скаржника надійшла заява про розгляд справи без присутності представника відповідача. Проти доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу заперечуємо з підстав викладених у апеляційній скарзі.
В судове засідання, яке відбулось 12.05.2020 представники учасників справи не з'явились. Про дату, час та місце судового засідання були повідомленні належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2020, якою було відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача, було доведено до відома учасників апеляційного провадження, що не з'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті. Також, судом було запропоновано всі необхідні документи у справі надавати в електронному вигляді на електронну адресу суду з наявним електронним цифровим підписом, з урахуванням рекомендації Ради Суддів України від 16.03.2020 №9рс-186/20, рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та постанови КМУ від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 № 530-ІХ, серед інших заходів передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення карантину, правил та норм, встановлених для запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням і боротьби з ними.
У заяві Голови Ради суддів України щодо карантинних заходів, яка була розміщена 11.03.2020 на офіційному вебсайті Ради суддів України (http://rsu.gov.ua) висловлено прохання щодо утримання від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов'язкової присутності учасників сторін та щодо утримання від відвідин суду, якщо у громадян є ознаки будь-якого вірусного захворювання.
Згідно листа Голови Ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 та рішення Ради суддів України від 17.03.2020, яким затверджено "Рекомендації Ради суддів України щодо встановлення особливого режиму роботи судів України задля убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб" з метою убезпечення населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб рекомендовано на період з 16.03.2020 встановити особливий режим роботи судів України, який передбачає, з поміж іншого: роз'яснення громадянам можливості відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами та можливості розгляду справ в режимі відеоконференції; обмеження допуску в судові засідання осіб, які не є учасниками судових засідань; обмеження допуску у судові засідання та приміщення суду осіб з ознаками респіраторних захворювань; зменшення кількості судових засідань, що призначаються до розгляду протягом робочого дня; здійснення, по можливості, здійснення розгляду справ без участі сторін в порядку письмового провадження; приймання всіх необхідних документів в електронному вигляді на електронну адресу суду через дистанційні засоби зв'язку тощо.
Згідно із статтею 4 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров'я" основними принципами охорони здоров'я в Україні є, зокрема, визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами.
У статті 5 цього Закону визначено, що охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Разом з тим суд звертає увагу на приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України згідно із якими одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Такими нормами, у даному разі, є норми чинного Господарського процесуального кодексу України, якими, зокрема, врегульовано права та обов'язків учасників справи та порядок реалізації ними таких прав.
Згідно із частиною першою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п'ятої статті 13 ГПК України).
За умовами пунктів 2, 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
В свою чергу приписами частини третьої статті 196 ГПК України надано учасникам справи право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Як було вже вказано вище, на адресу суду від скаржника надійшла письмова заява про здійснення розгляду справи без присутності представника, а позивач направив на адресу суду відзив на апеляційну скаргу.
З урахуванням викладеного учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров'я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб'єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне/можливе здійснити розгляд справи без участі представників позивача та відповідача, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743 та у справі №910/3880/19 від 05.05.2020.
Отже, після проведення колегією суддів наради, головуючий суддя оголосив вступну та резолютивну частини постанови у даній справі, якою апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування " залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2020 у справі №910/12559/19 без змін. При цьому, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про зміну підстав задоволення позову, з урахуванням наступного. Крім того, колегія суддів відхиляє клопотання скаржника про призначення судової товарознавчої експертизи, з підстав які будуть викладені в мотивувальній частині постанови суду.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
11.04.2016 між позивачем Приватним акціонерним товариством " Просто - Страхування " та ТОВ «Агроріск» було укладено Договір страхування автотранспорту. Пунктом 15 указаного Договору визначено застраховані автомобілі, зокрема, " Ford Fiesta " (д.н. НОМЕР_2 ) 2010 року. Строк дії Договору до 19.04.2017.
Як убачається з матеріалів справи, 26.10.2016 на Броварському проспекті в м. Києві трапилась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося зіткнення автомобіля " Ford Fiesta " ( д.н. НОМЕР_2 ), під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля " Fiat Doblo " ( д.н. НОМЕР_1 ), під керуванням водія ОСОБА_1 .
Унаслідок ДТП були завдані механічні пошкодження автомобілю " Ford Fiesta " (д.н. НОМЕР_2 ), який був застрахований у позивача, згідно договору добровільного страхування автотранспорту від 11.04.2016.
Дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини водія автомобіля " Fiat Doblo " (д.н. НОМЕР_1 ) - ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23.11.2016 № 754/13871/16-п.
Згідно звіту від 31.10.2016 № 106-11-16 вартість матеріального збитку завданого власнику пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля " Ford Fiesta " ( д.н. НОМЕР_2 ) становить 59 476,30 грн.
Згідно рахунку-фактури №Є-933 від 13.12.2016 та акту виконаних робіт №Є-933/1 від 21.12.2016 вартість ремонту пошкодженого автомобіля склала 54 762,00 грн.
На виконання умов договору добровільного страхування автотранспорту від 11.04.2016, на підставі заяви страхувальника, звіту від 31.10.2016 № 106-11-16, розрахунку суми страхового відшкодування, а також на підставі страхового акту від 26.12.2016 № 1500017328 позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 52 362,00 грн (за мінусом франшизи 1200,00 та суми переплати за попереднім страховим випадком у розмірі 1200,00, як зазначив позивач), що підтверджується платіжним дорученням від 27.12.2016 № 000047430.
31.12.2018 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Колоннейд України» (Довіритель) та ТОВ «ІНТЕР ТЕХ СЕРВІС МОТОРС» (Повірений) було укладено договір доручення, згідно умов якого Довіритель доручає, а Провірений зобов'язується від імені і за рахунок Довірителя вчинити юридичні дії щодо стягнення простроченої заборгованості з фізичних та юридичних осіб (Боржники), до яких Довіритель має право вимоги відповідно до чинного законодавства. Строк дії указаного Договору до 31.12.2019.
Звертаючись з позовом до суду позивач зазначив, що ТОВ «ІНТЕР ТЕХ СЕРВІС МОТОРС» було направлено на адресу відповідача регресну вимогу №К.Д21887 від 28.07.2017 на суму компенсації передбачену законодавством, однак позивач зазначив, що погашення указаної заборгованості було здійснено у розмірі 37 134,00 грн. В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що страхове відшкодування було сплачене у розмірі 37 134,00 грн, у порядку та спосіб у відповідності до ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Отже, з матеріалів справи слідує, що відповідачем була здійснена виплата страхового відшкодування в розмірі 37134,00 грн. На думку позивача, залишок недоплаченої суми становить 12866,00 грн (відповідно до прохальної частини позовної заяви).
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
В ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування автотранспорту.
Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України "Про страхування" та статей 979, 982 ЦК України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником. Зокрема, укладаючи договір добровільного майнового страхування, страхувальник насамперед прагне убезпечити себе від ризиків знищення та пошкодження (псування) майна, що можуть настати внаслідок як подій, так і дій (його власних або сторонніх осіб), як необережних, так і умисних. Страхувальник добровільно погоджується сплатити страховику страхові платежі (внески, премії), розраховує одержати обумовлену договором виплату (кошти) у разі настання страхового випадку, але розуміє, що такий випадок може й не настати.
Тож основним призначенням добровільного страхування є майновий захист інтересів страхувальника, що покликаний зменшити шкідливі для власника (володільця) наслідки пошкодження чи знищення його майна.
Суд першої інстанції, надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, керувався приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", при цьому не визначив правового режиму, яким регулюються спірні правовідносини, та відповідно не дослідив всіх обставин, які підлягають з'ясуванню залежно від такого правового режиму (суброгація чи регрес). Позивач звернувся до суду з вимогою регресу.
При цьому судом першої інстанції було помилково ототожнено поняття «регресу» та «суброгації», тоді як у даному випадку відносини регулюються загальними нормами цивільного права, зокрема ст. 1191 ЦК України.
Однак, колегія суддів зазначає, що задовольнивши позов суд першої інстанції правильно вирішив спір, захистивши порушені права позивача щодо виконання обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні. До такого самого висновку дійшли судові колегії КГС ВС у постановах від 02.05.2018 у справі № 909/252/17, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Отже, в цілому як за змістом статті 1191, так і за змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим. Однак ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Крім того, право регресної вимоги передбачено ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"
Регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування заподіяної не її діями шкоди, звернутися з вимогою про повернення виплаченого відшкодування до боржника, з вини якого цю шкоду заподіяно.
У страхових відносинах при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється, коли страховик сплачує потерпілому страхове відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності, та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить зі змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Тобто під час регресу право зворотної вимоги не переходить від однієї особи до іншої, воно є новим правом кредитора за новим регресним зобов'язанням. Це право виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою. При регресі право регресної вимоги виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку за боржника та, відповідно, після припинення основного (деліктного) зобов'язання, тоді й виникає нове - регресне зобов'язання. Отже, виплативши за договором страхування страхове відшкодування, страховик виконує обов'язок відшкодувати шкоду третім особам, завдану його страхувальником, після чого у нього може у певних випадках виникнути право регресної вимоги.
Отже, з матеріалів справи убачається, Дорожньо-транспортна пригода відбулась у зв'язку з порушенням водієм транспортного засобу марки Fiat Nuovo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , Правил дорожнього руху України. Вину останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, установлено постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23.11.2016 у справі № 754/13871/16-п.
Водій транспортного засобу марки Fiat Nuovo, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 застрахував цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації вказаного вище транспортного засобу, шляхом укладення з ПрАТ «Просто Страхування» (надалі-відповідач) договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/9916798.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Ураховуючи те, що винна у дорожньо-транспортній пригоді особа має поліс страхування цивільно-правової відповідальності, то відповідно до ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, як було зазначено вище, ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Положеннями ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
Частиною 2 ст.7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках, зокрема, визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
При цьому звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, у якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, яку необхідно витратити на відновлення транспортного засобу.
Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суд, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинен виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Як зазначив Верховний Суд в огляді питань за результатами вивчення судової практики вирішення господарськими судами спорів, що виникли з договорів страхування за період 01.01.2018 - 30.06.2019 (Джерело:https://supreme.court.gov.ua/) визначаючи розмір заподіяної шкоди наземному транспортному засобу, господарські суди мають виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Суди повинні ураховувати, що згідно з абзацом другим пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. При цьому реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати, а звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оцінним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, витрачену на відновлення транспортного засобу.
Відповідно п. 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 7 років - для інших легкових КТЗ.
З матеріалів слідує, що строк експлуатації автомобіля Ford Fiesta, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 року, на дату ДТП не перевищував 7 років.
Господарські суди повинні ураховувати, що за наявності у справі суперечливих доказів сторін щодо вартості відновлювального ремонту та матеріального збитку необхідно призначати судову автотоварознавчу експертизу.
Однак, відповідачем в порушення вимог ст.74 ГПК України, не надано суду доказів того, що по автомобілю " Ford Fiesta " ( д.н. НОМЕР_2 ) раніше проводились ремонтні роботи до настання зазначеного ДТП, про що відповідач зазначав звертаючись до суду з клопотанням про призначення експертизи.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник - Приватне акціонерне товариство " Просто - Страхування ", в розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/12559/19, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Стосовно вимог позивача зазначених у відзиві, про зміну рішення Господарського суду м. Києва у даній справі щодо стягнення відповідача не 12 866, 00 грн, а 15 228,00 грн колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 269 ГПК України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Зі змісту позовної заяви, зокрема резолютивної частини, убачається, що позивач звертався до суду з вимогами про стягнення з відповідача 12 866,00 грн.
Отже, ураховуючи вищенаведену норму Закону у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для розгляду указаного, а саме збільшення розміру позивних вимог.
Твердження позивача про те, що останній звертався до суду першої інстанції із заявою про збільшення розміру позовних вимог, колегією суддів не приймаються, оскільки вивчивши матеріали даної справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що в матеріалах даної справи не міститься указана заява.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/12559/19 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства " Просто - Страхування " залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/12559/19 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 18.05.2020.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді С.А. Пашкіна
С.І. Буравльов