18 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1437/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди,
17.03.2020 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі також - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 8796,58 грн на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року;
- стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 8796,58 грн на день звільнення з військової служби 14 вересня 2019 року;
- стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (не виплата компенсації за речове майно) за період з 14.09.2019 по день ухвалення судового рішення;
- стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідачем, не зважаючи на довідку про вартість не отриманого речового майна, у розмірі 8796,58 грн, не здійснило нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, згідно зі статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". У зв'язку із невиплатою компенсації вартості грошового забезпечення речового майна в сумі 8796,58 грн, позивач також просить стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.09.2019 по день ухвалення судового рішення. Крім того зазначає, що у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу завдано моральну шкоду у вигляді душевних страждань викликаних тривогою, занепокоєнням, стресом, розчаруванням, відчуттям несправедливості, що тривають з моменту звільнення з військової служби.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; призначено до розгляду справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
08.04.2020 до суду надійшов відзив на позов в якому відповідач не погодився з вимогами позовної заяви та у задоволенні позову просив відмовити. Зазначає, що наказом МО України від 10.06.20119 №306 внесені зміни до наказу від 29.04.2016 №232, яким затверджена Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період. Зміни стосувались зокрема абзацу 4 пункту 1 розділу 3, а саме, що під час під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі. На підставі даної норми замість раніше виданої довідки №21 від 18.07.2019 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 на суму 8796,58 грн видано нову довідку №35 від 27.12.2019 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 на суму 7022,17 грн. Платіжним дорученням №864 від 27.03.2020 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 7022,17 грн. Також зазначає, що компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
З витягу з наказу начальника Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 14.09.2019 №197 (а.с.38) слідує, що військовослужбовця військової служби за контрактом старшину ОСОБА_1 , начальника складу взводу забезпечення Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку Центрального управління Військової служби правопорядку (по м.Києву і Київській області), на підставі наказу начальника Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 18.07.2019 №9-РС, звільненого з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту), з 14.09.2019 виключено із списків особового складу відділу, знято з всіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Полтавського об'єднаного військового комісаріату Полтавської області.
У наказі зазначено, що грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не отримував. Розрахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснити через ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до вимог Постанови КМУ від 16.03.2016 №178, у сумі 8796,58 грн.
Полтавським обласним військовим комісаріатом 18.07.2019 складено Довідку №21 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 на загальну суму 8796,58 грн (а.с.36).
17.09.2019 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с.39).
Сторонами не надано до суду відповіді на вказану заяву.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 8796,58 грн звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби, за місцем військової служби на підставі наказу командира (начальника) військової частини та довідки про вартість речового майна.
Судовим розглядом встановлено, що наказом начальника Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 14.09.2019 №197 військовослужбовця військової служби за контрактом старшину ОСОБА_1 з 14.09.2019 виключено із списків особового складу відділу, знято з всіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Полтавського об'єднаного військового комісаріату Полтавської області (а.с.38).
У вказаному наказі зазначено, що грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не отримував. Розрахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснити через ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до вимог Постанови КМУ від 16.03.2016 №178, у сумі 8796,58 грн.
Порядок виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно врегульовано Наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232, яким затверджена інструкція "Про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період".
Відповідно до п.4 розділу 3 Інструкції, під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.
Враховуючи наведені норми, 27.12.2019 Полтавським обласним військовим комісаріатом складено Довідку №35 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 на загальну суму 7022,17 грн (а.с.43), замість раніше виданої довідки №21 від 18.07.2019 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 на суму 8796,58 грн.
Матеріали справи свідчать, що платіжним дорученням №864 від 27.03.2020 позивачу виплачено компенсацію за не отримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 7022,17 грн (а.с.47).
Таким чином, судовим розглядом встановлено, що Полтавським обласним військовим комісаріатом проведено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 7022,17 грн.
Відтак, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 8796,58 грн на день звільнення з військової служби 14.09.2019 та стягнення з відповідача вказаної суми задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (не виплата компенсації за речове майно) за період з 14.09.2019 по день ухвалення судового рішення суд зазначає, що ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Суд зазначає, що в межах цих правовідносин спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, як вважає позивач, виникло у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, відповідно до п. 7 Порядку № 178 здійснюється виплата грошової компенсації.
Тобто, компенсація за речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 (провадження № К/9901/33237/19).
Відтак позовна вимога в частині стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (не виплата компенсації за речове майно) за період з 14.09.2019 по день ухвалення судового рішення задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд зазначає.
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
На думку суду, вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою, позаяк лише констатація завдання душевних страждань не є достатнім для стягнення моральної шкоди. Позивачем не наведено в чому полягали моральні страждання та переживання, а також чим підтверджуються такі переживання, страждання, не наведено розрахунку розміру моральної шкоди.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні даного позову слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Г.В. Костенко