Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 травня 2020 р. Справа№200/2491/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., при секретарі Барабашовій С.А., за участю представника позивача Пікуса В.В., представника відповідача Ярової С.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РУССОЛЬ-Україна» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання перерахувати переплату, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «РУССОЛЬ-Україна» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання перерахувати переплату.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 14.02.2020 року звернувся до відповідача з заявою № 121 про перерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість, в рахунок погашення зобов'язання з екологічного податку. Однак, в порушення норм статті 87 Податкового кодексу України, не здійснив зазначене перерахування.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
26 березня 2020 року Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в позовних вимогах.
Сторони в судове засідання з'явилися, надали пояснення.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач - ТОВ «Руссоль-України» зареєстроване як юридична особа 11.05.2011 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. З 04.04.2012 року товариство зареєстровано платником податку на додану вартість, в стані припинення не перебуває (а.с. 27-30).
ТОВ «Руссоль-України» є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов'янська солевидобувна компанія", що підтверджено протоколами загальних зборів товариств та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (а.с. 16-30).
08.02.2019 року виконано злиття інтегрованої картки платника по податку на додану вартість та перенесено сальдо розрахунків ТОВ "Слов'янська солевидобувна компанія" в сумі 10290077,70 грн. до інтегрованої картки правонаступника ТОВ «Руссоль-України» (а.с. 31).
Відповідач - Головне управління ДПС у Донецькій області, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження, згідно ст. 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
19.02.2019 року ТОВ «Руссоль-України» звернулось до відповідача з листом № 145, в якому просило роз'яснити можливості використання наявної переплати на бюджетному рахунку ПДВ у сумі 10290077,70 грн. (а.с. 11)
ГУ ДФС у Донецькій області надано роз'яснення від 22.03.2019 року, в якому зазначено, що відповідно до підпункту «в» пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) включено до переліку джерел сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків до Державного бюджету України (а.с. 12-13).
14.02.2020 року ТОВ «Руссоль-України» звернулось до ГУ ДПС у Донецькій області з заявою № 121, в якій просило у відповідності до підпункту «в» пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України та вищенаведеного роз'яснення податкового органу перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, в сумі 43817,11 грн. на бюджетний рахунок з екологічного податку, який справляється за викид в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (а.с. 14).
На дану заяву відповідач 20.02.2020 року надав відповідь, в якій зазначив, що бюджетним відшкодувавнням є відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість, а не надміру сплачені грошовізобов'язання.Здійснити перерахування переплати, яка обліковується як залишки невідшкодованого бюджетного відшкодування ПДВ, в рахунок сплати грошових зобов'язань з екологічного податку немає можливості (а.с. 15).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Пункт 98.1. Податкового кодексу України визначає, що під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання, зокрема:
98.1.2. злиття платників податків, а саме передача майна платника податків до статутних фондів інших платників податків, унаслідок чого відбувається ліквідація платника податків, який зливається з іншими.
Згідно пункту 98.9. Кодексу, у разі якщо сума надміру сплачених грошових зобов'язань або невідшкодованих податків та зборів платника податків перевищує суму грошових зобов'язань або податкового боргу з інших податків, сума перевищення перераховується в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно його частці в майні, що розподіляється, згідно з розподільним балансом або передаточним актом, а у разі отримання цілісного майнового комплексу державного або комунального підприємства в оренду чи концесію сума перевищення перераховується в розпорядження платника податків - орендаря чи концесіонера згідно з передаточним балансом або актом.
Статтею 87 Податкового кодексу України встановлені джерела сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків:
87.1. Джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Сплату грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також:
а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника);
б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу;
в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".
Таким чином, сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є прямо передбаченим законом самостійним джерелом сплати грошових зобов'язань.
У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначає, що сума переплати не є сумою надмірно сплаченого податку і має статус «негрошової переплати».
Разом з цим, у сторін не має спору щодо джерела наявної переплати. Сторони погоджуються, що переплата виникла після постановлення судових рішень щодо скасування податкових повідомлень-рішень, якими зменшено бюджетне відшкодування ТОВ "Слов'янська солевидобувна компанія". В подальшому сальдо розрахунків в сумі 10290077,70 грн. перенесено до інтегрованої картки правонаступника ТОВ «Руссоль-України».
Таким чином, позивач і не наголошує на тому, що це є надмірно сплаченою сумою податку, і взагалі це є двома окремими джерелами сплати грошових зобов'язань: за рахунок надмірно сплаченого податку або за рахунок бюджетного відшкодування.
Суд не приймає доводи відповідача у відзиві на адміністративний позов, оскільки фактично вони наголошують, що бюджетне відшкодування не є надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями, відтак вони не можуть бути повернуті або відшкодовані у відповідності до статті 43 та 200-1 Податкового кодексу України. Однак позивач не ставить питання про повернення або про відшкодування сум податку на додану вартість.
Також суд не приймає посилання відповідача на втрату чинності Указом Президента України від 07.08.1998 року № 857/98 «Про деякі зміни в оподаткуванні» про можливість зарахування невідшкодованого ПДВ в рахунок інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.
Так, саме Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування. Зокрема можливість зарахування невідшкодованого ПДВ в рахунок інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, передбачена статтями 87 та 200 Податкового кодексу України.
Відповідач серед іншого також зазначає, що процедура декларування та адміністрування бюджетного відшкодування передбачає заяву платника податку, подану контролюючому органу у складі податкової декларації.
Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 року № 21 затверджено форми та Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість.
Згідно пункту 9 даного Наказу, декларація подається платником за звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог Кодексу.
Пункт 14 визначає, що за наявності у платника податку, який реорганізується, суми від'ємного значення, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, вказаний платник податку має право подати заяву про перенесення такої суми від'ємного значення до складу податкового кредиту правонаступника (таблиця 2 додатка 2). Така заява подається у складі податкової декларації за останній (звітний) період реєстрації платником податку.
За наявності у платника податку, який реорганізується, суми, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу (УНакл), такий платник податку має право подати заяву про використання такої суми під час обрахунку суми, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу (УНакл), правонаступника (таблиця 5 додатка 4). Така заява подається у складі податкової декларації за останній (звітний) період реєстрації платником податку.
У разі підтвердження контролюючим органом за результатами документальної перевірки суми, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу (УНакл), правонаступник реорганізованого платника податку подає у складі податкової декларації з податку за звітні (податкові) періоди після такого підтвердження заяву про використання суми, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу (УНакл), реорганізованого платника податку (таблиця 6 додатка 4) під час обрахунку суми, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу (УНакл), такого правонаступника.
Таким чином, позивач позбавлений можливості використати суму бюджетного відшкодування шляхом внесення до відповідної заяви у складі декларації, оскільки вказана сума не обчислена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу у зв'язку з тим, що вона виникла до прийняття даної норми.
Оскільки, податкове законодавство передбачає право Товариства на перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, Товариство у цій справі має майновий інтерес, яка охоплюються поняттям "майно" в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи та вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією"небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI та п.63-65 рішення ЄСПЛ у справі заява № 40450/04, яке набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року,).
Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
На підставі викладеного, із врахуванням встановленого судом права Товариства на бюджетне відшкодування податку на додану вартість та перерахування цих сум узгодженого невідшкодованого бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України, а також відсутність механізму реалізації такого права, суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на власний розсуд розпоряджатися наданими законом можливостями використання суми бюджетного відшкодування. Фактично з наданих відповідачем пояснень вбачається, що наявна сума бюджетного відшкодування, яка отримана позивачем в ході злиття з ТОВ "Слов'янська солевидобувна компанія", може бути їм направлена на погашення зобов'язань лише з податку на додану вартість. Проте така позиція суперечить приписам статтей 87 та 200 Податкового кодексу України.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги - підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РУССОЛЬ-Україна» (84150, Донецька обл., Слов'янський р-н, смт. Райгородок, вул. Ювілейна, 28, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37653064) до Головного управління ДПС у Донецькій області (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43142826) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання перерахувати переплату - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області щодо невиконання вимог пункту 87.1. статті 87 Податкового кодексу України, а саме, про неперерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість (КБК платежу 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 43 817,11 грн. на бюджетний рахунок № НОМЕР_1 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000).
Зобов'язати Головне управління ДПС у Донецькій області перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість №UA308999980313060029000005339 (КБК платежу 14060100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 43 817,11 грн. на бюджетний рахунок № НОМЕР_1 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення (КБК 19011000).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РУССОЛЬ-Україна» судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року №540-ІХ змін у розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України, строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).
Повний текст рішення складено та проголошено в судовому засіданні 18 травня 2020 року.
Суддя Є.В. Череповський