18 травня 2020 року Справа № 160/3781/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними,-
07.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо постановки ОСОБА_1 на облік як платника податків та нарахування йому єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як фізичній особі-підприємцю за період з 01.01.2017 року по 20.01.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно листа податкової служби № 17657/10/04-36-33-01-11 позивач, за даними ГУ ДПС у Дніпропетровській області обліковується як фізична особа-підприємець та має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 року по 20.01.2020 року.
Позивач вважає, що взяття на облік ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця та нарахування заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, є протиправними.
Позивач зазначає, що 14.08.1996 року дійсно реєструвався у виконавчому комітеті Самарської районної у м. Дніпропетровську раді як суб'єкт підприємницької діяльності. Проте, з 2001 року підприємницької діяльності не здійснював та відповідно доходів від такої діяльності не отримував.
При цьому, позивач вказує, що після набрання чинності у березні 2011 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» ОСОБА_1 до органів реєстрації для включення відомостей щодо нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не звертався, відповідну заяву для реєстрації фізичної особи-підприємця не подавав.
Ухвалою суду від 09.04.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
30.04.2020 року відповідачем засобами електронного зв'язку надіслано на адресу суду відзив на позов, який долучено до матеріалів справи.
Відповідач зазначає, що за даними інформаційної системи податкового органу, позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Лівобережне управління, Лівобережна ДПІ (Самарський район м. Дніпра) з 21.08.1996 року, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 є платником єдиного внеску.
За даними інформаційної системи податкового органу, станом на 19.02.2020 року в ІКП позивача обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн., яка складається з наступних нарахувань: за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., граничний строк сплати 09.02.2018 року, станом на 19.02.2020 року нарахування не сплачені; 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 9.04.2018 року, станом на 19.02.2020 року нарахування не сплачені; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 9.07.2018 року, станом на 19.02.2020 року нарахування не сплачені; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 19.10.2018 року, станом на 19.02.2020 року нарахування не сплачені; 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., строк сплати до 21.01.2019 року, станом на 19.02.2020 року нарахування не сплачені; 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.04.2019 року, станом на 19.02.2020 року нарахування не сплачені; 2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 19.07.2019 року, станом на 19.02.2020 року нарахування не сплачені; 3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., строк сплати до 21.10.2019 року, станом на 19.02.2020 року нарахування не сплачені; 4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн. строк сплати до 20.01.2020 року, станом на 19.02.2020 року нарахування не сплачені.
За поясненням відповідача, з метою дотримання діючого законодавства та у зв'язку з наявністю станом на 30.04.2019 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, податковим органом виставлена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 року № Ф-16537-53/64 на суму 21030,90 грн., яка направлена засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначений лист повернуто до податкового органу 30.07.2019 року з зазначенням причин повернення - «за закінченням встановленого строку зберігання».
Тому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець з 14.08.1996 року, позивач.
За поясненням позивача, останній з 2001 року підприємницьку діяльність не здійснював та доходів від такої діяльності не отримував.
14.02.2020 року адвокат позивача звернувся на адресу відповідача з адвокатським запитом № 14/02-1 від 14.02.2020 року щодо виникнення у позивача податкового боргу у сумі 21030,90 грн. та формування ГУ ДПС у Дніпропетровській області вимоги №16537-53/64 від 14.05.2019 року.
Листом від 19.02.2020 року №17657/10/04-36-83-01-11 «Про надання інформації» повідомлено, що даними інформаційної системи податкового органу, позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Лівобережне управління, Лівобережна ДПІ (Самарський район м. Дніпра) з 21.08.1996 року, як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 є платником єдиного внеску.
За даними інформаційної системи податкового органу, станом на 19.02.2020 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн.
Зазначено, що у зв'язку з наявністю станом на 30.04.2019 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, податковим органом виставлена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 року № Ф-16537-53/64 на суму 21030,90 грн., яка направлена засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначений лист повернуто до податкового органу 30.07.2019 року з зазначенням причин повернення - «за закінченням встановленого строку зберігання».
До зазначеного листа відповідачем було додано копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 року № Ф-16537-53-64.
Вважаючи дії Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо постановки ОСОБА_1 на облік як платника податків та нарахування йому єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як фізичній особі-підприємцю за період з 01.01.2017 року по 20.01.2020 року, протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, відповідно до Закону № 2464-VІ початком нарахування єдиного внеску, для фізичних осіб-підприємців, є дата державної реєстрації фізичної особи, як підприємця; а закінчення нарахування єдиного внеску, для цієї категорії осіб, є дата внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців запису про припинення підприємницької діяльності.
Згідно Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755), регулюються відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб -підприємців.
Відповідно до ч.1 Закону № 2464-VІ облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VІ зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Згідно ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (ч.3 ст.25 Закону № 2464-VІ).
Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Згідно ч. 6 ст. 25 Закону № 2464-VІ за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464-VІ строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
З огляду на зазначені вище положення законодавства України, єдиною підставою для нарахування ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , єдиного внеску є дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо його реєстрації як фізичної особи-підприємця.
При перевірці інформації відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «фізичні особи-підприємці» «код ІПН НОМЕР_1 » виявлено, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 14.08.1996 року, про що 03.03.2020 року внесено запис у графу «Дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця - у разі, коли державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»», номер запису 2 224 017 0000 142360.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 755 Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» №2390-VІ, який набув чинності 03.03.2011 року.
Відповідно до п.2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2390-VI від 01.07.2010р. процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення №2390-VІ, у зв'язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 року № 3384-VІ викладено в наступній редакції: усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, суд вважає, що визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця має першочергове визначення для вирішення питання щодо наявності обов'язку у позивача зі сплати єдиного внеску.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про позивача внесені до Реєстру 03.03.2020 року.
Беручи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що позивач не мав дійсного свідоцтва про державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця, не був внесений у встановлений законодавством термін до Єдиного державного реєстру, відповідно не мав статусу фізичної особи-підприємця в період нарахування відповідачем сум єдиного внеску, що відповідачем не спростовано.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19.
Беручи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку, що дії Головного управління Державної податкової служби щодо постановки ОСОБА_1 на облік як платника податків та нарахування йому єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як фізичній особі-підприємцю за період з 01.01.2017 року по 20.01.2020 року, є протиправними.
Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач у період, за який останньому нараховано відповідачем єдиний соціальний внесок, був офіційно працевлаштованим що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_2 від 18.10.1995 року, копія якої наявна в матеріалах справи, а також довідкою від 25.03.2020 року № АВ000000008, виданою ТОВ Фірма «Авіас-2000», на ім'я позивача.
З приводу цього суд зазначає наступне.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI, не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховний Судом за результатами розгляду касаційної скарги у адміністративній справі № 440/2149/19, 04.12.2019 року сформульовано правовий висновок, відповідно до змісту якого, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Суд зазначає, що позивач у зазначені періоди був найманим працівником, тобто застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець.
Суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість, покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням єдиного соціального внеску.
Суд також враховує положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «ІммобільяреСаффі» проти Італії», «East/WestAllianceLimited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994р., Series А № 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007р.).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986р. у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А № 98).
Суд наголошує, що в даному випадку нарахування єдиного соціального внеску позивачеві у період, коли останній був найманим працівником, поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.
Відповідно до ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Беручи до уваги вищевикладене, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною, а також скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16537-53/64 від 14.05.2019 року.
Таким чином, суд зазначає про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Так відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов'язку щодо доведення правомірності своїх дій та винесення рішення, та відповідності його критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № МР_АВ060296ВNV_13154560 від 30.03.2020 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ч. 2 ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби щодо постановки ОСОБА_1 на облік як платника податків та нарахування йому єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як фізичній особі-підприємцю за період з 01.01.2017 року по 20.01.2020 року.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16537-53/64 від 14.05.2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 18.05.2020 року.
Суддя І.О. Лозицька