30 квітня 2020 року Справа № 160/1819/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
14 лютого 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нової фотокартки у зв'язку з досягненням позивачем 45 років, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР). без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на обробку персональних даних;
- зобов'язати ГУ ДМС України в Дніпропетровській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на оброку персональних даних.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що після досягнення позивачем 45 років, останній 26.11.2019 року звернувся до Новомосковського районного відділу УДМС України в Дніпропетровській області з проханням щодо вклеювання до його паспорта нової фотокартки. З подібною заявою, після відмови від Новомосковського РВ ДМСУ, позивач 18.12.2019 р. звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області. Однак, 30.11.2019 року за результатом розгляду поданої позивачем заяви Новомосковський районний відділ надав останньому відповідь за вих. № 1235-1559/1235-19 якою відмовив позивачу у вклеєні фотокартки у його паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року, мотивуючи тим, що у зв'язку з набранням чинності Постанови КМУ № 745 від 26.10.2016 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302" визначено, що вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється відповідно до Постанови № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України". Аналогічну відповідь відмову від 02.01.2020 р. позивач отримав і від головного управління ДМСУ в Дніпропетровській області. В зв'язку з тим, що територіальний підрозділ не є юридичною особою відповідачем по цій справі є ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області. Разом з тим, відповідач повідомив, що особа з досягненням 25 - ти чи 45 - ти річного віку зобов'язана здійснити обмін паспорта зразка 1994 року на паспорт у формі картки. Додатково відповідачем повідомлено, що Постановою № 398 КМУ від 25.03.2019 року внесено зміни до п. 3 Постанови №302, згідно до яких Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Пунктом 3 Постанови КМУ №302 від 25.03.2015 було визначено, що "до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки". При внесенні змін до п. 3 цієї постанови на цей час зазначено, що "вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою. Отже, позивач вважає, що таке формулювання порушує принцип рівності громадян, встановлений ст. 21 Конституції України, оскільки право отримання паспорта громадянина України старого зразка, можливість продовжити жити з цим документом ставилося і ставиться в залежність від рівня матеріально-технічного забезпечення підрозділів міграційної служби, від строку звернення до органів міграційної служби з проханням вклеїти нові фотокартки, а не від реалізації встановленого законом права особи отримати або жити далі з паспортом зразка 1994 року.
18.03.2020 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування означеного Головне управління зазначило про те, що позивач 26.11.2019 звернувся до Новомосковського районного відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із зверненням щодо вирішення питання про включення фото у паспорт по досягненню 45-річного віку та надання письмової відповіді. До того ж, особисто із заявою за формою, визначеною законодавством позивач з питань зазначених у позові до районного відділу не звертався а лише у своїх заявах від 26.11.2019 та 18.12.2019, які мали вигляд довільної форми, визначив причини по яких не бажає отримувати паспорт громадянина у вигляді ID -картки. Новомосковським районним відділом ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області на адресу ОСОБА_1 направлено відповідного листа, яким роз'яснено порядок вклеювання фотокарток та обміну паспорту громадянина України відповідно до вимог чинного законодавства. Позивачем, подано заяву щодо вклеювання до паспорта громадянина України по досягненню 45-річного віку, складену у довільній формі, без визначеного чинним законодавством обов'язкового пакету документів. В свою чергу подана позивачем заява від 26.11.2019 в довільній формі не може вважатися заявою про вклейку фотографії, оскільки, для оформлення такого документу, необхідно подати заяву встановленого зразка та інші документи визначені законодавством. Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.11 2018 по справі № 820/3327/16. Позивач, досягнувши 45-річного віку 07.11.2018 року, маючи обов'язок звернутися до територіального підрозділу Державної міграційної служби протягом місяця починаючи з 07.11.2018 року для вклеювання до паспорта громадянина України фотокартки у зв'язку із досягненням 45-річного віку, звернувся лише у листопаді 2019 року із заявами відповідними вимог до ч. 1 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» не надавши належного пакету документів згідно вимог чинного законодавства. Належність позивача до певної суспільної групи, так само як і його переконання щодо присвоєння унікального номера, не зважаючи на усю їх значимість, як для ОСОБА_1 так і для багатьох інших громадян Україні, які поділяють такі ж погляди й переконання, не можуть бути підставою для того, щоб порушувати/не виконувати вимоги Закону № 5492-VI та/чи робити з нього винятки. Також, у своєму позові ОСОБА_1 просить визнати позовні вимоги наданої заяви та саму справу - типовими по відношенню до зразкової спраги № 806/3265/17 (Пз/9901 /2/18), однак відповідно до частини 3 стат. і 291 КАС України при ухваленні рішення Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Тобто відповідно до даної статті не має конкретного зобов'язання, що при ухваленні рішення по даній категорії справ суддя повинен обов'язково виносити рішення таке, яке винесено Верховним Судом по зразковій справі. Також судове рішення по зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) є індивідуальним актом, та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи. Отже, права, свободи або законні інтереси позивача не є порушеними, а його вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2020 року зазначена вище справа розподілена та 17.02.2020 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
У встановлений ухвалою суду від 20.02.2020 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
02.03.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області подати до суду засвідчені належним чином відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України заяву ОСОБА_1 щодо вклеювання до його паспорту нової фотокартки та всі наявні письмові докази за результатами звернення позивача на адресу Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у строк до 24.03.2020 року.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовну заяву слід задовольнити з огляду на таке.
Судовим розглядом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 після досягнення ним 45 років та спливу тридцятиденного строку, 26.11.2019 звернувся до Новомосковського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з проханням щодо вклеювання до його паспорту нової фотокартки. У поданій заяві позивач зазначив, що останнім пропущено строк через тяжку хворобу його батька ОСОБА_2 , за яким позивач здійснював догляд на протязі семи місяців. Так, в матеріалах справи міститься довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією КЗ «Обласний клінічний центр медико-соціальної експертизи «ДОР» Дніпропетровської облдержадміністрації (Серія 12 ААА №738355) про огляд батька позивача ОСОБА_1 як інваліда третьої групи.
Слід зазначити, що із подібною заявою, після відмови від Новомосковського РВДМСУ, позивач 18.12.2019 р. звернувся до Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.
30.11.2019 року за результатом розгляду поданої позивачем заяви Новомосковський районний відділ надав останньому відповідь за вих. № 1235-1559/1235-19 якою відмовив позивачу у вклеєні фотокартки у його паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року, мотивуючи тим, що у зв'язку з набранням чинності Постанови КМУ № 745 від 26.10.2016 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302» визначено, що вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється відповідно до Постанови № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - постанова КМУ №302 від 25.03.2015).
Аналогічну відповідь відмову від 02.01.2020 р. позивач отримав і від Головного управління ДМСУ в Дніпропетровській області.
Посилаючись на наведені обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Положення Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.
Із зазначених конституційних норм, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Положенням статті 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким, чином Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з Європейською конвенцією з прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка згідно із статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійсненні цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
"Приватне життя" охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (п.61 рішення ЄСПЛ від 29.04.2001 у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" ("Pretty v. United Kingdom", заява №2346/02)).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (п.45 рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" ("Elsholz v. Germany", заява № 25735/94)).
Враховуючи вищенаведеним, особа не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" до документів, що підтверджують громадянство України, віднесено паспорт громадянина України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 року (далі - Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (частина 1 статті 21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною 3 статті 13 Закону №5492-VІ передбачено, що, зокрема, паспорт громадянина України, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Відповідно до пунктів 3, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 (в редакції Постанови Верховної Ради України №3423-XII від 02.09.1993), з наступними змінами та доповненнями, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України (далі - Порядок №302).
За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:
- з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;
- з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Постанови №302 (набрав чинності з 07.06.2019 року) Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
У силу вимог пп.6 п.6 Порядку №302, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта.
Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься інформація, а саме: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи, що за своєю суттю є персональними даними.
Як встановлено судом, позивач, звертаючись до Головного управління ДМСУ в Дніпропетровській області із заявою про вклеювання фотографії у паспорт в формі книжечки відмовився від отримання біометричного паспорта через свої релігійні переконання, оскільки такий паспорт містить персональні і конфіденційні дані, від обробки яких він відмовляється.
З приводу цього, суд зазначає наступне.
Згідно статті 2 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VІ (далі - Закон №2297-VІ), персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з частинами 5 та 6 статті 6 вказаного Закону №2297-VІ обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції".
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на наявність паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Таким чином, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки або заборона на вклеювання фото у паспорт у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України від 14.07.2016 №1474-VІІІ, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституції України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Таким, чином Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові фактично дійшла висновку, що відповідно до законодавства особа має право вибору: мати паспорт у формі книжечки або ID -картки.
На час звернення особи до УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному нормативно-правовому акті не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідачів розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадянина, то вони визнаються протиправними.
Однак, законодавець встановив необхідність вклеювання нового фото до паспорта громадянина України зразка 1994 року при досягненні особою 45 років. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із відповідною заявою з пропуском місячного строку, встановленого пп.6 п.6 Порядку №302. Разом з тим, в заяві ОСОБА_1 зазначив, що відмовляється від отримання інших паспортів через свої релігійні переконання.
На думку суду, за наявності норми, що регулює можливість/необхідність вклеювання нового фото у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні певного віку, недоцільно позбавляти особу такого права лише у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення та враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.
Відтак, застосування відповідачем норми пп.6 п.6 Порядку №302, є, по суті, примушуванням позивача до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID -картки, що суперечить його релігійним переконанням, а, отже, обмежує права й свободи позивача.
Виходячи із вищенаведених висновків, позбавлення позивача користуватися паспортом у традиційній формі - у вигляді книжечки, а також його побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Аналогічна правова позиція викладена у рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.12.2019 у справі №420/270/19 та від 06.02.2020 у справі №480/1430/19.
Таким чином, відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у вклеюванні до паспорта громадянина України із серією АМ та номером 113402 зразка 1994 року, нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років.
У рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Відтак, враховуючи наведені вище обставини, які свідчать про порушення прав позивача та неправомірність дій ГУ ДМСУ, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в Дніпропетровській області щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років після спливу тридцяти денного строку, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР) без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на обробку персональних даних та зобов'язання вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років після спливу тридцяти денного строку, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на оброку персональних даних.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 841 грн., що документально підтверджується квитанцією № # MP_FD190588CES_12408534 від 14.02.2020 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 841 грн. підлягає стягненню з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 242-243, 245-246, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в Дніпропетровській області щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років після спливу тридцяти денного строку, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР) без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на обробку персональних даних.
Зобов'язати Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий на ім'я ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років після спливу тридцяти денного строку, без передачі будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру України, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без використання будь-яких засобів ЄДДР, без надання згоди на оброку персональних даних.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37806243) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 841 грн. (вісімсот сорок одна гривня).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник