18 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/4504/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Ковальчука В.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25 липня 2019 року №Ф-10137-55У.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з матеріалів виконавчого провадження дізнався про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25 липня 2019 року №Ф-10137-55У, якою нараховано йому борг з єдиного соціального внеску в розмірі 18276,72 грн. З оскаржуваною вимогою не погоджується, вважає її неузгодженою та протиправною, яка винесена не в порядку, не у спосіб та поза межами повноважень відповідача.
Вказує на те, що з 1994 року був зареєстрований як підприємець, але з 2000 року підприємницькою діяльністю не займається, жодного доходу не отримує, звітності не подавав.
Крім того, у період з 01.09.2012 пo сьогоднішній день працює у Волинському науковому ліцеї-інтернаті Волинської обласної ради, a тому є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період з 2012 року пo сьогодні нараховує та сплачує роботодавець як страхувальник в розмірі нe менше мінімального внеску, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Звертає увагу на порушення податковим (фіскальним) органом процедури, яка передує прийняттю вимоги npo сплату боргу (недоїмки). Наголошує, щo бездіяльність з боку відповідача щoдo невинесення пpoтягoм тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на нього надмірний тягар зі сплати єдиного внеску, що призвело до порушення його права на володіння гpoшoвими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції пpo захист прав людини і основоположних cвoбoд.
Додатково повідомляє, що 14.02.2020 звернувся до державного реєстратора з реєстраційною карткою про проведення державної реестрації припинення підприємницької діяльності.
На підставі наведеного просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 25 липня 2019 року №Ф-10137-55У.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У встановлений строк позивач недоліки позовної заяви усунув.
Відповідно до ухвали суду від 13 квітня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, якою водночас поновлено позивачу строк звернення до суду за цим позовом.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 29.04.2020 вих. №2008/03-20-08-02-07 представник відповідача позов не визнала. В обґрунтування своєї позиції вказала, що нa підставі цих даних ГУ ДФC у Волинській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмкй) від 07.02.2019 №Ф-10137-55 в poзмipi 18276,72 гpн. Дана вимога була надіслана на адресу позивача, однак 10.05.2019 повернулася до контролюючого органу у зв'язку із закінченням терміну збёрігання. А тому така вимога вважається узгодженою (набирає чинності). Внаслідок цього 25.07.2019 податковим органом сформована вимога №Ф-10137-55У, якa була надіслана у відповідності до норм законодавства для виконання до органу державної виконавчої служби.
Враховуючи те, що позивач був зареєстрований з 30.11.1994 як фізична особа-підприємець, тому зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незалежно від суми отриманого доходу (прибутку), в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Однак позивач свого обов'язку зі сплати ЄСВ не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість (недоїмка) в сумі 18276,72 гpн. А тому вимога про сплату боргу винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, є правомірною, а відтак підстави для її скасування відсутні.
Крім того, вважає, що позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду, оскільки вимога про сплату боргу (недоїмкй) від 07.02.2019 №Ф-10137-55 повернулася до органу доходів і зборів у зв'язку із закінченням терміну зберігання та вважається врученою позивачу 10.05.2019, а останній звернувся до суду лише в березні 2020 року.
На підставі наведеного просить відмовити в задоволенні позову повністю.
У відповіді на відзив від 06.05.2020 позивач не погоджується з доводами представника відповідача, в спростування яких вказує на те, що надав довідки про доходи з місця роботи із зазначенням сплаченого податку з доходу фізичних осіб та докази сплати роботодавцем за нього єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI є застрахованою особою, а тому не зобов'язаний додатково сплачувати єдиний внесок як фізична особа-підприємець, оскільки підприємницьку дільність не здійснював. Додатково звертає увагу на порушення податковим органом процедури надіслання податкової вимоги та на помилковість доводів відповідача про пропущення строків звернення до суду з цим позовом. З урахуванням наведеного просить позов задовольнити в повному обсязі.
У запереченні на відповідь на відзив від 12.05.2020 вих. №2175/03-20-08-02-07 представник відповідача зазначає, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприемця, яка застосовуе спрощену систему оподаткування та одночасно є найманим працівником на підприемстві. Крім того, чинне законодавство України не виключає можливості одночасного здійснення підприемницької діяльності та роботи за трудовим договором на підприємстві. Вважає, що контролюючий орган діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, a тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні. У зв'язку з цим просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Згідно із частиною другою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відтак, судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач з 30.11.1994 по 14.02.2020 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
07 лютого 2019 року Головне управління ДФС у Волинській області сформувало та направило ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10137-55 у сумі 18276,72 гpн. відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Відповідно до вказаної вимоги станом на 31 січня 2019 року заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 гpн.
З матеріалів справи слідує та підтверджується витягом з Автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" інтегрованої картки платника податків, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 18276,72 гpн. нарахована позивачу за його несплату в мінімально визначених розмірах за 2017-2018 роки.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-10137-55 повернулася до податкового органу з відміткою відділу поштового зв'язку від 10.05.2019 у зв'язку із неврученням внаслідок «закінчення встановленого строку зберігання».
25 липня 2019 року Головне управління ДФС у Волинській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10137-55У у сумі 18276,72 гpн. відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Відповідно до вказаної вимоги станом на 25 липня 2019 року заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 18276,72 гpн.
Як зазначено у пункті 2 цієї вимоги, оскарження вимоги пpo сплату недоїмки платником єдиного внеску може бути здійснене дo органу доходів і зборів вищого рівня або суду протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги, у порядку, визначеному частиною четвертою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Доказів вручення оскаржуваної вимоги позивачу відповідачем суду не надано.
Разом з тим, ГУ ДФС у Волинській області супровідним листом від 31.07.2019 вих. №25332/10/03-20-55-17-10 направило вимогу від 25.07.2019 №Ф-10137-55У для примусового виконання до Відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
Постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 16.10.2019 відкрито виконавче провадження ВП №60314731 з примусового виконання цієї вимоги, а відповідно до постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 07.02.2020 ВП №60314731 накладено арешт на грошові кошти на рахунках боржника ОСОБА_1 .
Позивач не погоджується із такою вимогою, що стала підставою для її звернення із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.01.2017 по 31.12.2018 не подавав податкової та іншої звітності як фізична особа-підприємець, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI).
За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
А пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом першим частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.15 за №508/26953 (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник.
З матеріалів справи слідує, що протягом спірного періоду (2017-2018 роки) ОСОБА_1 працював за основним місцем роботи у Волинському науковому ліцеї-інтернаті Волинської обласної ради на посаді вчителя фізкультури та отримував доходи, що підтверджується відповідними довідками цього закладу від 19.02.2019 №70/1-15.
За цей період Волинський науковий ліцей-інтернат Волинської обласної ради сплачував за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідкою форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу", сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 06.05.2020 року, з якої слідує про сплату страхових внесків, в тому числі, і за 2017-2018 роки.
Однак відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою-підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності. В обґрунтування правомірності цих доводів відповідач посилається на приписи абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI.
Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.
Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Але у спірних правовідносинах позивач підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснював, а працював найманим працівником.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Враховуючи сплату єдиного внеску за спірний період за позивача роботодавцем, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску, з огляду на що відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 25 липня 2019 року №Ф-10137-55У на суму недоїмки у розмірі 18276,72 гpн.
Щодо доводів представника відповідача про те, що позивачем пропущено строк для звернення до суду, суд зазначає, що в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі від 13 квітня 2020 року судом поновлено строк звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25 липня 2019 року №Ф-10137-55У. Крім того, відповідачем не надано суду належних доказів вручення позивачу оскаржуваної вимоги.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки у ході судового розгляду справи відповідачем не доведено правомірність спірної вимоги від 25 липня 2019 року №Ф-10137-55У, тому позов про визнання її протиправною та скасування слід задовольнити повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції №10 від 25.03.2020 року.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 250, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Волинській області від 25 липня 2019 року №Ф-10137-55У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 43143484).
Суддя В.Д. Ковальчук