м. Вінниця
18 травня 2020 р. Справа № 120/1066/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Однак, за наслідками розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, наказом №2-2323/15-20-СГ від 28.01.2020, відмовило у наданні такого дозволу. Підставою відмови являється необхідність погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління.
Вважаючи наказ протиправним, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся із цим адміністративним позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-2323/15-20-СГ від 28.01.2020 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, орієнтовною площею 2 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2019, зареєстрованого 27.12.2019 №М-27607/0/94-19, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на користь позивача у виді сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
27.01.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, позивачеві було запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління з метою уникнення конфліктної ситуації в сільській раді, та у зв'язку з встановленням суміжних власників та землекористувачів бажаної позивачем земельної ділянки. Також відповідач звернув увагу на недопустимість зобов'язання його прийняти чітко визначене рішення, оскільки за таких умов матиме місце втручання у дискреційні повноваження органу державної влади.
Щодо стягнення судових витрат, то відповідач зазначив, що сума гонорару у розмірі 1000 грн. ніяким чином не обґрунтована та не підтверджена належними доказами.
У відповіді на відзив (вх. №10451 від 09.04.2020) представник позивача зазначив, що відповідач у відзиві не спростував його твердження та аргументи, які обґрунтовують позовні вимоги.
24.04.2020 до суду надійшло клопотання представника позивача, у якому останній просить стягнути витрати понесені позивачем на надання правничої допомоги та долучення відповідних доказів до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
26.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області (межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0524880300:04:002:0443), а саме надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
До вказаного клопотання додано графічні матеріали земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.
За наслідком розгляду клопотання, відповідачем прийнято наказ №2-2323/15-20-СГ від 28.01.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код 01.03), на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.. Мотивуючи вказану відмову, відповідач зазначив, що з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих графічних матеріалах, позивачеві запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління.
Не погоджуючись з такою відмовою та вважаючи її протиправною позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується наступним.
Cуб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 ЗК України № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України № 2768-III, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України № 2768-III землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України № 2768-III землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗК України № 2768-III земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України № 2768-III.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України № 2768-III.
Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.
Судом встановлено, що відповідач наказом від 28.01.2020 №2-2323/15-20-СГ відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, запропонував позивачу погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Хмільницького району Головного управління, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з'ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки.
Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України № 2768-III, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.
Разом з тим, оцінюючи позицію відповідача, викладену в оскаржуваному наказі стосовно того, що позивачу необхідно погодити викопіювання з планово-картографічними матеріалами у відділі Хмільницького району Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, суд зазначає, що такі підстави не передбачено ст. 122 ЗК України № 2768-III.
Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України № 2768-III центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду суб'єктом владних повноважень відповідних клопотань, протягом місяця приймається одне із двох рішень: про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або про відмову у його наданні.
Таким чином, рішення органу виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою має бути чітко обґрунтоване та вмотивоване із наведенням усіх підстав відмови.
У свою чергу, повноваження Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення № 333).
Відповідно до пункту 1 Положення № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
За змістом підпунктів 9, 13 пункту 4 Положення № 333 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є розпорядником тієї інформації, яку пропонує позивачу погодити зі своїм же структурним підрозділам (відділом Хмільницького району Головного управління).
На переконання суду, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, пропонуючи погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу з відділом у Хмільницького району Головного управління, тобто з відділом, який безпосередньо підпорядкований Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, фактично перекладає на позивача обов'язок встановлення кола питань (щодо правового режиму земельної ділянки), перевірка яких належать до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Крім того, суд звертає увагу, що для того щоб графічні матеріали відповідали вимогам статті 118 Земельного кодексу України і вважалися зрозумілими та належними, заявнику достатньо подати роздруківку із Публічної кадастрової карти України, на ній окреслити межі та вказати площу земельної ділянки, яку він планує приватизувати в межах безоплатних норм.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від №812/1264/17 від 09 січня 2020 року.
Враховуючи вище викладене, суд зазначає, що додані позивачем до клопотання графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості.
Більше того, у своєму клопотанні позивач уточнив, що йдеться про земельну ділянку, яка межує із ділянкою під кадастровим номером 0524880300:04:002:0443.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про необхідність погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу з відділом Хмільницького району Головного управління не є правомірною підставою для відмови у наданні дозволу, а відтак, позов у частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.01.2020 №2-2323/15-20-СГ підлягає задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання від 26.12.2019, зареєстроване 27.12.2019 №М-27607/0/94-19, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення, яким вирішити питання надання або мотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
Наслідком скасування судом у цій справі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.01.2020 №2-2323/15-20-СГ є те, що клопотання позивача від 26.12.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, однією із вимог до рішення суб'єкта владних повноважень є його обґрунтованість
Обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.
Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.comS.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема оскаржений у цій справі наказ за результатом розгляду клопотання не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації його права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача, які перешкоджають задоволенню клопотання та ефективне і швидке оскарження рішення.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, наказ від 28.01.2020 №2-2323/15-20-СГ, яким відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак, суд вважає необхідним задовольнити похідну позовну вимогу у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання від 26.12.2019 №ЗВ-9300043972019 та прийняти мотивоване рішення у формі наказу із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.
При повторному розгляді клопотання позивача, Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області слід врахувати, наведені висновки суду, та прийняти наказ за результатом повного та об'єктивного дослідження усіх умов, визначених нормами Земельного кодексу України, що мають значення для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, згідно частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Надаючи оцінку письмовим доказам, суд наголошує, що на підставі п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 15.01.2020 року №3, акт приймання-передачі наданих послуг згідно договору з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) від 10.04.2020, розрахунок суми гонорару від 05.03.2020, книгу обліку доходів і витрат Костюка Сергія Миколайовича , квитанцію №3 від 05.03.2020, що підтверджує оплату в розмірі 1000 грн. за надані послуги, а також ордер про надання правничої (правової) допомоги від 05.03.2020 серії АВ №1003318 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ТР №000408.
Як вбачається з поданих документів, 05.03.2020 між позивачем та адвокатом Костюком С.М.укладено Договір №3 про надання правничої допомоги.
За умовами цього договору (п. 1.1, 4.1) адвокат бере на себе зобов'язання представляти інтереси Клієнта у підготовці документів, збору доказів, для звернення до адміністративного суду з позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії, представляє права і законні інтереси Клієнта у Вінницькому окружному адміністративному суді з усіма правами представника, а Клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги.
Клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 1000 грн.
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 у справі №826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
На підтвердження витрат понесених позивачем на правничу допомогу, останнім надано квитанцію №3 від 05.03.2020 на виконання умов Договору від 05.03.2020 №3 у розмірі 1000 грн.
Про оприбуткування готівкових коштів в сумі 1000,00 грн. свідчить витяг із книги обліку доходів і витрат, що ведеться адвокатом Костюком С.М.
Як вбачається із акта приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги № 3 від 05.03.2020 з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) від 10.04.2020, а також з розрахунку суми гонорару від 05.03.2020, позивачеві надано такі юридичні послуги:
- надання усних консультацій та роз'яснень щодо правових питань, збір та правовий аналіз інформації, документів та матеріалів, вивчення судової практики у подібних справах (затрачено 1 година часу; вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 250 грн.);
- складання та подання позовної заяви (затрачено 3 годин часу; вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 250 грн., тобто 3х250=750 грн.)
Таким чином, загальна вартість наданих послуг відповідно до Договору становить 1000 грн.
З огляду на викладене, беручи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності, та понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-2323/15-20-СГ від 28.01.2020 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, орієнтовною площею 2 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.12.2019 №ЗВ-9300043972019, зареєстроване 27.12.2019 №М-27607/0/94-19, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Березнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн., що в загальній сумі становить 1840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)
Рішення суду у повному обсязі складено 18.05.2020
Суддя Комар Павло Анатолійович