Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 травня 2020 р. Справа№200/2159/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
26 лютого 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивачка просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неврахуванні при призначенні пенсії даних трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії з урахуванням періодів роботи відповідно до даних трудової книжки НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка отримує пенсію по інвалідності, однак при призначенні пенсії, відповідачем не були враховані відомості її трудової книжки НОМЕР_1 , з підстав відсутності на першій сторінці трудової книжки зазначення дати її заповнення, у зв'язку із чим, до страхового стажу позивачки відповідачем не був зарахований період її роботи з 22.05.1990 року по 31.12.1997 року у санаторії-профілакторії Макіївського Металургійного комбінату ім. Кірова.
Посилаючись на неправомірність неврахування при призначенні пенсії даних трудової книжки НОМЕР_1 , позивачка вважає, що така бездіяльність відповідача є протиправною, та відповідача слід зобов'язати повторно розглянути її заяву про призначення пенсії з урахуванням періодів роботи відповідно до даних трудової книжки НОМЕР_1 .
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що з 28.09.2017 року позивачка отримує пенсію по інвалідності від загального захворювання, відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську № 78 від 18.01.2018 року, про незалік стажу при призначенні пенсії по інвалідності, позивачці було правомірно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду її роботи згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , у зв'язку із відсутністю, в порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, у трудовій книжці дати її заповнення, у зв'язку із чим, відповідачем не був зарахований до страхового стажу позивачки період роботи з 22.05.1990 року по 31.12.1997 року у санаторії-профілакторії ММК ім. Кірова, до надання підтверджуючої довідки. Натомість, до страхового стажу позивачки був зарахований період роботи з 01.01.1998 року по 01.04.2005 року, на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Крім того відповідачем зазначено, що позивачкою пропущений строк звернення до адміністративного суду із даним позовом з огляду на те, що рішення про незалік стажу при призначенні пенсії по інвалідності було ухвалене Управлінням ПФУ в м. Дзержинську 18 січня 2018 року, та не було оскаржено позивачкою протягом встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, шестимісячного строку.
Ухвалою суду від 02 березня 2020 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 30.11.2017 року позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську із заявою про призначення пенсії по інвалідності, до якої додала:
- виписку з акту огляду МСЕК;
- довідку про взяття на облік ВПО;
- довідку про присвоєння РНОКПП;
- документи про місце проживання (реєстрації) особи;
- паспорт;
- свідоцтво про народження;
- свідоцтво про шлюб;
- трудову книжку НОМЕР_1 .
Згідно із письмовою заявою ОСОБА_1 від 30.11.2017 року поданою до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську, заявниця просила прийняти до уваги, що у виданій на її ім'я трудовій книжці, некоректно зазначене її по-батькові, а також не зазначена дата заповнення трудової книжки.
Згідно із протоколом Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську ПТК «Призначення пенсій» № 3344 від 18.01.2018 року, ОСОБА_1 , за наслідками її звернення 30.11.2017 року, була призначена пенсія по інвалідності - з 28.09.2017 року.
Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську № 78 від 18.01.2018 року, про незалік стажу при призначенні пенсії по інвалідності, було вирішено не зараховувати стаж роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , у зв'язку із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 № 110, а саме у зв'язку із відсутністю дати заповнення трудової книжки, до надання підтверджуючих довідок про стаж.
Сторонами не заперечується, що до страхового стажу позивачки відповідачем не був зарахований період роботи з 22.05.1990 року по 31.12.1997 року у санаторії-профілакторії ММК ім. Кірова. Період роботи з 01.01.1998 року по 01.04.2005 року, до страхового стажу позивачки був зарахований на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із копією трудової книжки НОМЕР_1 , яка була додана позивачкою до заяви про призначення пенсії від 30.11.2017 року, та міститься в матеріалах пенсійної справи позивачки, перша сторінка трудової книжки не містить зазначення дати її заповнення. У графі «Дата заполнения» міститься запис: «___ мая 1990 г.».
Згідно із записами які містяться у трудовій книжці, містяться записи, зокрема про:
- Навчання у Макіївському ТУ № 46 з 1988 року по V 1990 року;
- з 22.05.1990 року по 01.04.2005 року у Санаторії-профілакторії Відкритого акціонерного товариства «ММК» на посадах офіціантки; кухонного робітника (Наказ № 5 від 22.05.1990 року; Наказ № 35 від 01.04.2005 року) Звільнена за переводом до ЗАТ «Макіївський металургійний завод» у зв'язку із реорганізацією підприємства.
- з 01.04.2005 року по 05.10.2011 року ВП ЗАТ «Макіївський металургійний завод» Санаторій-профілакторій «Сонячний» на посаді офіціантки (Наказ № 35/1 від 01.04.2005 року). Звільнена на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням 05.10.2011 року (Наказ № 15 від 05.10.2011 року).
Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, сформованими станом на 15.01.2018 року, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 , відображені дані про суми заробітку позивачки та кількість відпрацьованих місяців у Санаторії-профілакторії Відкритого акціонерного товариства «ММК» (ЄДРПОУ: 59300470) ВП ЗАТ «Макіївський металургійний завод» Санаторій-профілакторій «Сонячний» (ЄДРПОУ: 33613672) у період з 01.01.1998 року по 01.04.2005 року. За вказаний період містяться відомості про нарахування роботодавцем заробітної плати та сплату страхових внесків.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV)).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія по інвалідності.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З матеріалів справи встановлено, що в основу рішення відповідача про незалік стажу при призначенні пенсії по інвалідності, покладена трудова книжка (копія) НОМЕР_1 , яка була додана позивачкою до заяви про призначення пенсії від 30.11.2017 року, та міститься в матеріалах пенсійної справи позивачки, перша сторінка якої не містить зазначення дати її заповнення. У графі «Дата заполнения» міститься запис: «___ мая 1990 г.».
Суд зазначає, що додана до позовної заяви копія трудової книжки НОМЕР_1 , із зазначенням у графі «Дата заполнения» запису: « 20 мая 1990 г.», судом не приймається як належний та допустимий доказ у цій справі, оскільки з представлених відповідачем копій матеріалів пенсійної справи позивачки, достовірно встановлено, що додана ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії від 30.11.2017 року копія трудової книжки НОМЕР_1 , якій відповідачем надавалася оцінка під час вирішення питання про залік стажу під час призначення пенсії позивачці, - дати заповнення не містила.
У зв'язку із наведеним, суд приймає та досліджує як доказ у справі саме копію трудової книжки НОМЕР_1 , яка міститься в матеріалах пенсійної справи позивачки, перша сторінка якої не містить зазначення дати її заповнення.
Згідно із записами які містяться у трудовій книжці, містяться записи, зокрема про:
- Навчання у Макіївському ТУ № 46 з 1988 року по V 1990 року;
- з 22.05.1990 року по 01.04.2005 року у Санаторії-профілакторії Відкритого акціонерного товариства «ММК» на посадах офіціантки; кухонного робітника (Наказ № 5 від 22.05.1990 року; Наказ № 35 від 01.04.2005 року) Звільнена за переводом до ЗАТ «Макіївський металургійний завод» у зв'язку із реорганізацією підприємства.
При цьому з дослідженої копії трудової книжки вбачається, що за відсутності дати її заповнення на першій сторінці, та за наявності лише запису: «___ мая 1990 г.», у графі «Подпись лица, ответственного за выдачу трудовых книжек» міститься підпис особи, який скріплений відбитком круглої печатки Санаторій-профілакторій Макіївського Металургійного комбінату.
Як вбачається з першого запису про роботу, здійсненого на другій сторінці трудової книжки (№ 1), 22.05.1990 року позивачка була прийнята на роботу у Санаторій-профілакторій ВАТ «ММК» на посаду офіціантки.
Отже, записи у трудовій книжці, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, свідчать про те, що трудова книжка позивачки НОМЕР_1 , вперше була заповнена у травні 1990 року, особою відповідальною за видачу трудових книжок уповноваженою Санаторієм-профілакторієм Макіївського Металургійного комбінату.
Суд зазначає, що законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Порядок ведення трудових книжок, станом на час заповнення трудової книжки позивачки, був урегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка застосовувалася до прийняття Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110.
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно із підпунктом 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції №162).
Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників», від 27.04.1993 року № 301 закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних вище правових норм свідчить про те, що обов'язок заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем його трудової книжки.
Суд зазначає, що позивачка не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, зокрема у виді позбавлення свого права, що стосується предмету позову, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки. Наявність такого недоліку у трудовій книжці, як відсутність повної дати її заповнення, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи згідно із записами у трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
В контексті викладеного, суд також зазначає, що частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Висловлюючи свою позицію щодо правомірності неврахування до страхового стажу позивачки стажу її роботи з урахуванням відомостей трудової книжки НОМЕР_1 , у зв'язку із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 № 110, відповідачем, на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України не надано доказів того, що з метою повноти вирішення питання вирахування страхового стажу позивачки, ним, як органом, що призначає пенсію, було вжито заходів та використано право на отримання/витребування/вимоги від підприємств, установ та організацій, тощо, відповідних документів, уточнюючої інформації, що передбачено ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, та Порядком № 22-1.
Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час відмови у зараховуванні до стажу роботи позивачки періодів її роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 .
Суд зауважує, що позивачка у своєму позові просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача яка полягає у неврахуванні при призначенні пенсії даних її трудової книжки, однак з урахуванням наданих висновків суду, суд вважає, що відповідачем допущено не бездіяльність, а навпаки, вчинено дії, які виразились в ухваленні відповідного рішення № 78 від 18.01.2018 року, яким позивачці було відмовлено у заліку стажу при призначенні пенсії згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 .
Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивачки ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов'язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачці пенсії, відповідно до її заяви від 30.11.2017 року, зареєстрованої за № 3344 про призначення пенсії по інвалідності, записи про роботу у трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 , яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи.
Враховуючи наведене, спираючись на положення частини 2 статті 9 КАС України, відповідно до яких, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивачки, рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську № 78 від 18.01.2018 року, про незалік стажу при призначенні пенсії по інвалідності, підлягає скасуванню як протиправне.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Враховуючи викладене, суд наголошує, що не може підміняти собою пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на власний розсуд розраховувати пільговий чи страховий стаж особи.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд приходить до висновку, що слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 30.11.2017 року, зареєстровану за № 3344 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення позивачці пенсії записів про роботу у трудовій книжці НОМЕР_1 .
Що стосується строків звернення позивачки до адміністративного суду із даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Слід зазначити, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки, на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на призначення пенсії), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №295/6531/17.
Тобто, відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист між позивачкою та пенсійним органом виникли з моменту отримання останнім заяви позивачки про призначення пенсії по інвалідності, виходячи із змісту конституційного права на соціальний захист зазначені відносини є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд звертає увагу на те, що подаючи 30.11.2017 року до відповідача заяву про призначення пенсії, а також звертаючись до суду із позовом про визнання протиправним неврахування при призначенні пенсії даних трудової книжки НОМЕР_1 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням періодів роботи відповідно до даних трудової книжки НОМЕР_1 , позивачка проявила дійсну волю щодо реалізації гарантованого конституцією права на соціальний захист, та у подальшому, - свою незгоду з рішенням відповідного суб'єкта владних повноважень, а також намір оскаржити таке рішення в порядку адміністративного судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що 23.08.2019 року, за наслідками розгляду заяви позивачки, відповідачем був наданий лист № 235/5-01-01-06, яким позивачці роз'яснено про неврахування при призначенні пенсії по інвалідності її трудової книжки НОМЕР_1 , у зв'язку із відсутністю дати її заповнення. Також повідомлено про надіслання позивачці відповідного Рішення № 78 від 18.01.2018 року про незалік стажу - 24.01.2018 року за вих.№762/03.
Зазначаючи про пропуск позивачкою встановленого законом шестимісячного строку для звернення до суду із даним позовом, жодних доказів того коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, аніж як з листа відповідача від 23.08.2019 року № 235/5-01-01-06, - відповідачем суду не представлено.
В матеріалах справи міститься лише супровідний лист від 24.01.2018 року № 762/3, в якому зазначено про направлення рішення № 78 від 18.01.2018 року ОСОБА_1 , разом з тим, жодних доказів отримання позивачкою зазначеного рішення - матеріали справи не містять.
Натомість звернення позивачки до суду із даним позовом відбулося 22.02.2020 року (згідно із поштовим штемпелем на конверті), тобто протягом шести місяців після отримання листа відповідача від 23.08.2019 року № 235/5-01-01-06.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 840,80 грн. (а.с. 2), які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачки.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, буд. 22, ЄДРПОУ: 42170475) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську № 78 від 18.01.2018 року, про незалік стажу при призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30 листопада 2017 року, зареєстровану за № 3344 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення пенсії ОСОБА_1 записів про роботу у трудовій книжці НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, буд. 22, ЄДРПОУ: 42170475) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 18 травня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 295 КАС України а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров