Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 травня 2020 р. Справа№200/2208/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
27 лютого 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивач просить суд:
- Визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 97 від 13.12.2019 року, про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком;
- Зобов'язати відповідача зарахувати позивачеві до загального страхового стажу, згідно записів у трудовій книжці, серія: НОМЕР_1 періоди роботи:
- з 21.05.1979 року по 04.11.1980 року, протягом 01 року, 05 місяців, 14 днів в «Управлінні ринками м. Донецька»;
- з 04.02.1983 року по 13.10.1986 року, протягом 03 років, 08 місяців, 09 днів, в «Міському управлінні колгоспними ринками м. Донецька»;
- з 14.10.1986 року по 30.05.1987 року, протягом 00 років, 07 місяців, 26 днів в «Донецькому обласному управлінні ринками»;
- з 01.06.1987 року по 07.05.1997 року, протягом 09 років, 11 місяців, 06 днів в «Донецькому облпотребсоюзі»;
- з 07.05.1997 року по 01.01.1998 року, протягом 00 років, 07 місяців, 14 днів в КП «Обласне управління ринками» у м. Донецьк, загалом - 15 років, 07 місяців, 09 днів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою зареєстрованою за № 2084 про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на що отримав рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії № 97 від 13.12.2019 року, мотивоване відсутністю у позивача необхідного страхового стажу, з підстав неврахування до загального стажу його роботи періодів роботи згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 18.01.1979 року, у зв'язку із тим, що титульний аркуш трудової книжки підписаний відповідальною особою та завірений печаткою підприємства на якому вперше працював позивач, однак відтиск цієї печатки є нечітким, що унеможливлює ідентифікацію підприємства. Натомість відповідачем був врахований лише період роботи позивача з 01.01.1998 року по 30.06.1998 року на Залізничному Колгоспному ринку, а також період роботи з 01.06.1999 року по 31.07.2014 року у КП «Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької облспоживспілки» - на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача.
Позивачем зазначено про неможливість отримання уточнюючих довідок від підприємств в яких він працював за спірний період, у зв'язку із тим, що вони розташовані на території м. Донецька, тобто на непідконтрольній українській владі території.
Посилаючись на неправомірність не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи, згідно із записами у його трудовій книжці, позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а відповідача слід зобов'язати зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди його роботи з 21.05.1979 року по 04.11.1980 року, протягом 01 року, 05 місяців, 14 днів в «Управлінні ринками м. Донецька»; з 04.02.1983 року по 13.10.1986 року, протягом 03 років, 08 місяців, 09 днів, в «Міському управлінні колгоспними ринками м. Донецька»; з 14.10.1986 року по 30.05.1987 року, протягом 00 років, 07 місяців, 26 днів в «Донецькому обласному управлінні ринками»; з 01.06.1987 року по 07.05.1997 року, протягом 09 років, 11 місяців, 06 днів в «Донецькому облпотребсоюзі»; з 07.05.1997 року по 01.01.1998 року, протягом 00 років, 07 місяців, 14 днів в КП «Обласне управління ринками» у м. Донецьк, загалом - 15 років, 07 місяців, 09 днів, - згідно записів у трудовій книжці, серія: НОМЕР_1 .
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що рішенням Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 97 від 13.12.2019 року, позивачеві було правомірно відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, з підстав неврахування до стажу роботи позивача спірних періодів роботи, у зв'язку із тим, що згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.01.1979 року, титульний аркуш трудової книжки підписаний відповідальною особою та завірений печаткою підприємства на якому вперше працював позивач, однак відтиск цієї печатки є нечітким, що унеможливлює ідентифікацію підприємства.
Крім того, запис на другій сторінці військового квитка НОМЕР_2 також є нечітким, а тому потребує уточнення.
У зв'язку із цим, позивач був повідомлений про необхідність подання додаткових документів для розрахунку стажу для призначення пенсії, однак у наданий строк додаткові документи ним подані не були, внаслідок чого, страховий стаж роботи позивача склав 21 рік 03 місяці 03 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Ухвалою суду від 03 березня 2020 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 27 березня 2020 року, було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 04.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою зареєстрованою за № 2084 про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої додав:
- паспорт;
- свідоцтво про народження;
- довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;
- трудова книжка НОМЕР_1 від 18.01.1979 року;
- військовий квиток НОМЕР_2 ;
- диплом НОМЕР_3 ;
- рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області від 29.11.2019 року у справі № 220/2660/19.
Згідно із рішенням Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в призначенні пенсії № 97 від 13.12.2019 року, за наслідками розгляду вищевказаної заяви позивача від 04.12.2019 року, позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з підстав відсутності необхідної кількості трудового стажу.
Рішення обґрунтоване неможливістю зарахування до загального трудового стажу роботи позивача періодів його роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 18.01.1979 року, з тих підстав, що титульний аркуш трудової книжки підписаний відповідальною особою та завірений печаткою підприємства на якому вперше працював позивач, однак відтиск цієї печатки є нечітким, що унеможливлює ідентифікацію підприємства. Натомість зазначено, відповідачем був врахований період роботи позивача з 01.01.1998 року по 30.06.1998 року на Залізничному Колгоспному ринку, а також період роботи з 01.06.1999 року по 31.07.2014 року у КП «Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецької облспоживспілки» - на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача. У підсумку зазначено, за наданими документами страховий стаж роботи позивача склав 21 рік 03 місяці 03 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (а.с. 25-27).
Згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 , виданій 18.01.1979 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , містяться записи про роботу позивача у періоди, зокрема:
- з 21.05.1979 року по 04.11.1980 року в «Управлінні ринками м. Донецька» на посаді слюсаря 5-го розряду, сантехник. Звільнений у зв'язку із виходом на службу у Радянську Армію;
- з 19.11.1980 року по 27.12.1982 року - служба у рядах Радянської Армії;
- з 04.02.1983 року по 13.10.1986 року в «Міському управлінні колгоспними ринками м. Донецька» на посаді інженера. Звільнений по переведенню до обласного управління колгоспними ринками м. Донецька;
- з 14.10.1986 року по 30.05.1987 року в «Донецькому обласному управлінні ринками» на посаді інженера по переводу з Донецького міського управління ринками. Звільнений за переводом на підставі п. 5 ст. 38 КЗпП, до облспоживсоюзу, у зв'язку із переданням колгоспних ринків до системи споживкооперації;
- з 01.06.1987 року по 21.06.1999 року у Колективному підприємстві Обласне управління ринками на посаді інженера-будівельника; інженера по обладнанню та охороні праці. (17.05.1997 року Донецьке обласне об'єднання ринків перейменоване на Колективне підприємство Обласне управління ринками). Звільнений за переводом на підставі п. 5 ст. 38 КЗпП, до КП Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецького облспоживсоюзу (а.с. 14-22).
Згідно із рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 29.11.2019 року у справі № 220/2660/19, була задоволена заява позивача ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, та судом встановлений факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 18 січня 1979 року (а.с.23, 23 з.б.).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.
Аналіз вищезазначених положень свідчить про те, що для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно із ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Із записів у трудовій книжці позивача вбачається, що він працював, зокрема:
- з 21.05.1979 року по 04.11.1980 року в «Управлінні ринками м. Донецька» на посаді слюсаря 5-го розряду, сантехник. Звільнений у зв'язку із виходом на службу у Радянську Армію;
- з 19.11.1980 року по 27.12.1982 року - служба у рядах Радянської Армії;
- з 04.02.1983 року по 13.10.1986 року в «Міському управлінні колгоспними ринками м. Донецька» на посаді інженера. Звільнений по переведенню до обласного управління колгоспними ринками м. Донецька;
- з 14.10.1986 року по 30.05.1987 року в «Донецькому обласному управлінні ринками» на посаді інженера по переводу з Донецького міського управління ринками. Звільнений за переводом на підставі п. 5 ст. 38 КЗпП, до облспоживсоюзу, у зв'язку із переданням колгоспних ринків до системи споживкооперації;
- з 01.06.1987 року по 21.06.1999 року у Колективному підприємстві Обласне управління ринками на посаді інженера-будівельника; інженера по обладнанню та охороні праці. (17.05.1997 року Донецьке обласне об'єднання ринків перейменоване на Колективне підприємство Обласне управління ринками). Звільнений за переводом на підставі п. 5 ст. 38 КЗпП, до КП Обласне управління ринкової торгівлі та послуг Донецького облспоживсоюзу (а.с. 14-22).
При цьому з дослідженої копії трудової книжки вбачається, що відбиток печатки на першій сторінці трудової книжки позивача є нечітким, та не дозволяє візуально встановити приналежність цієї печатки.
Разом з тим, на першій сторінці трудової книжки, у графі «подпись лица, ответственного за выдачу трудовых книжек» міститься підпис, та зазначення прізвища особи - « ОСОБА_1 ».
Як вбачається із першого та другого записів, здійснених на другій сторінці трудової книжки (№ 1 та № 2), 02.02.1978 року позивач був зарахований для проходження виробничої практики слюсарем аварійно - відновлювальних робіт ділянки водопровідних шляхів у Донецькому виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства (Наказ № 17-Л від 03.02.1978 року), та 19.07.1978 року - був звільнений у зв'язку із закінченням виробничої практики (Наказ №74-Л від 19.07.1978 року). Перед першим записом міститься відбиток печатки «Донецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства». Зазначено, що запис про звільнення здійснений старшим інспектором «Савицкой», про що міститься відповідний підпис, скріплений печаткою (а.с. 15).
Отже, записи у трудовій книжці, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, свідчать про те, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 , видана 18.01.1979 року, була видана особою відповідальною за видачу трудових книжок «Савицкой», та перші записи у трудовій книжці позивача про зарахування та звільнення з практики були також вчинені особою «Савицкой», яка, як вбачається із вказаних записів була уповноваженою на їх вчинення Донецьким виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Порядок ведення трудових книжок, станом на час заповнення трудової книжки позивача, був урегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка застосовувалася до прийняття Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110.
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно із підпунктом 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції №162).
Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників», від 27.04.1993 року № 301 закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних вище правових норм свідчить про те, що обов'язок заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем його трудової книжки.
Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, а наявність такого недоліку у трудовій книжці, як нечіткий відбиток печатки на титульному аркуші, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно з записами у трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, факт роботи позивача у спірні періоди підтверджується насамперед записами у його трудовій книжці.
Стосовно ненадання позивачем відповідачеві належним чином оформлених уточнюючих довідок на підтвердження роботи у спірні періоди, суд зазначає наступне.
Частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно із нормами пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Разом з тим, суд зауважує, що право особи на отримання пенсійних виплат не може бути поставлено у залежність від можливості органів Пенсійного фонду України здійснювати ці повноваження (зокрема у зв'язку із проведенням АТО та неможливістю проведення перевірки періодів роботи/навчання, тощо, з підстав розташування підприємств, установ, організацій, закладів, тощо, на тимчасово окупованій території України). Неможливість проведення перевірки даних на підприємстві, установі, організації які розташовані на тимчасово окупованій території, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу роботи, при його підтвердженні записами в трудовій книжці, та не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист.
Так, щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані "намібійські винятки", в яких зазначено про те, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більш того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Відповідно до положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Суд зазначає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову, через неможливість перевірки достовірності періодів його роботи з тих підстав, що підприємства в яких він працював, наразі перебувають на території яка тимчасово не підконтрольна українській владі.
Крім того, суд наголошує, що позивач має трудову книжку, в якій містяться записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства на підтвердження права на пенсію.
У контексті наведеного, суд також зазначає, що відповідачем, на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів того, що з метою повноти вирішення питання вирахування стажу позивача, ним, як органом, що призначає пенсію, було вжито заходів та використано право на отримання/витребування/вимоги від підприємств, установ та організацій, тощо, відповідних документів, уточнюючої інформації, що передбачено ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV, та Порядком № 22-1.
Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги також практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій під час відмови позивачеві у зарахуванні до стажу його роботи періодів роботи згідно із записами у трудовій книжці, Серія: НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов'язань, протиправно не врахував під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії, відповідно до його заяви від 04.12.2019 року, зареєстрованої за № 2084 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», записи в трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, та записи в якій підтверджують періоди роботи позивача, зокрема: з 21.05.1979 року по 04.11.1980 року в «Управлінні ринками м. Донецька» на посаді слюсаря 5-го розряду, сантехник; з 04.02.1983 року по 13.10.1986 року в «Міському управлінні колгоспними ринками м. Донецька» на посаді інженера; з 14.10.1986 року по 30.05.1987 року в «Донецькому обласному управлінні ринками» на посаді інженера; з 01.06.1987 року по 21.06.1999 року у Колективному підприємстві Обласне управління ринками на посаді інженера-будівельника; інженера по обладнанню та охороні праці, у зв'язку із чим, рішення відповідача № 97 від 13.12.2019 року про відмову в призначенні пенсії, суд визнає протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.
Стосовно посилання відповідача у відзиві на нечіткість запису на другій сторінці військового квитка НОМЕР_2 , у зв'язку із чим зазначення про те, що він потребує уточнення, суд зазначає, що у спірному рішенні відповідача № 97 від 13.12.2019 року про відмову в призначенні пенсії позивачеві, питання щодо включення чи не включення до стажу позивача періоду проходження військової служби не вивчалося, жодної оцінки військового квитка НОМЕР_2 відповідачем не надано, жодного рішення відповідачем з цього приводу не прийнято, та зазначене питання не є спірним у цій справі.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Враховуючи викладене, суд наголошує, що не може підміняти собою пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на власний розсуд розраховувати пільговий чи страховий стаж особи.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд приходить до висновку, що слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.12.2019 року, зареєстровану за № 2084 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення позивачеві пенсії записів у його трудовій книжці НОМЕР_1 заповненої 18 січня 1979 року, якими підтверджуються періоди роботи позивача: з 21.05.1979 року по 04.11.1980 року в «Управлінні ринками м. Донецька» на посаді слюсаря 5-го розряду, сантехник; з 04.02.1983 року по 13.10.1986 року в «Міському управлінні колгоспними ринками м. Донецька» на посаді інженера; з 14.10.1986 року по 30.05.1987 року в «Донецькому обласному управлінні ринками» на посаді інженера; з 01.06.1987 року по 21.06.1999 року у Колективному підприємстві Обласне управління ринками на посаді інженера-будівельника; інженера по обладнанню та охороні праці.
Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача загалом - 15 років, 07 місяців, 09 днів, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, і на власний розсуд розраховувати пільговий чи страховий стаж, та задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання до дискреційних повноважень пенсійного органу, що є неприпустимим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 840,80 грн. (а.с. 8), які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, смт Велика Новосілка, вул. Центральна, 103, ЄДРПОУ: 42171290) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 97 від 13 грудня 2019 року Про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 грудня 2019 року, зареєстровану за № 2084 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо врахування під час вирішення питання про призначення пенсії ОСОБА_1 записів у трудовій книжці НОМЕР_1 заповненої 18 січня 1979 року, якими підтверджуються періоди роботи: з 21.05.1979 року по 04.11.1980 року в «Управлінні ринками м. Донецька» на посаді слюсаря 5-го розряду, сантехник; з 04.02.1983 року по 13.10.1986 року в «Міському управлінні колгоспними ринками м. Донецька» на посаді інженера; з 14.10.1986 року по 30.05.1987 року в «Донецькому обласному управлінні ринками» на посаді інженера; з 01.06.1987 року по 21.06.1999 року у Колективному підприємстві Обласне управління ринками на посаді інженера-будівельника; інженера по обладнанню та охороні праці.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, смт Велика Новосілка, вул. Центральна, 103, ЄДРПОУ: 42171290) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення складене у повному обсязі та підписане 18 травня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 295 КАС України а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров