м. Вінниця
18 травня 2020 р. Справа № 120/1037/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він є особою постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Також позивач вказує, що брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, а тому, на його думку, набув право на встановлення статусу інваліда війни. Однак, звернувшись до відповідача із заявою про надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, отримав відмову, оскільки не підтвердив факт участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у наданні статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо встановлення статусу інваліда війни і зобов'язати видати посвідчення інваліда війни.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
08.04.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову та зазначає, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 18.10.2019 та довідки до акту МСЕК серії 2-18 АВ №027870 від 07.09.2001 позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Настання інвалідності позивача пов'язане із захворюванням, внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені ЗУ «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом з тим, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту статусу інваліда війни», окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вказаний закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Водночас, належного документального підтвердження безпосередньої участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в складі формувань Цивільної оборони не надано.
Отже, відповідач вказує, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону N 3551-ХІІ. Таким чином, Департамент соціальної політики Вінницької міської ради жодним чином не допустив протиправних дій відносно позивача та діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 18.10.2019 (категорія 1).
Згідно витягу із акту огляду у МСЕК серії 2-18 АВ №027870 позивач має другу групу інвалідності безстроково, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Згідно експертного висновку Вінницької регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку хвороб з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, на засіданні №14 від 04.11.1991 з питань зв'язку захворювання з роботою по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, ОСОБА_1 встановлений діагноз: ІБС. Прогресуюча стенокардія напругу І-П ф.кл. коронаросклероз атеросклеротичний міокардіосклероз, Екстрасистолична аритмія НК І ст . Висновок: хвороба пов'язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
ОСОБА_1 працював водієм у Вінницькому містобудівному управлінні №4 та був відряджений до м. Чорнобиль з 12.08.1986 по 26.08.1986, ціль відрядження страт. об'єкт, надано завдання з перевезення ж/б виробів з Коростеня в Чорнобиль, що підтверджується посвідченням про відрядження №491 та завданням по відрядженню (а.с. 10-11).
Позивач звернувся до відповідача з заявою про встановлення статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» з наданням відповідного посвідчення інваліда війни відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Листом від 06.02.2020 №П-08-10112 відповідач повідомив, що для набуття статусу особи з інвалідністю з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту статусу інваліда війни», окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вказаний закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Довідка МСЕК про групу інвалідності належним чином підтверджує статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що позивач брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони ОСОБА_1 не надано. Таким чином, для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни позивачу запропоновано надати управлінню відповідний документ (наказ чи розпорядження), щодо залучення останнього до складу формувань Цивільної оборони.
Не погоджуючись з такою відмовою та вважаючи її протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551).
Відповідно до ст.1 Закону №3551 цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Стаття 4 Закону №3551 визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ) визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Як уже зазначалось, судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.
Проте зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
З огляду на наведене вище суд зазначає, що за відсутність доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої ї статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає.
Документи, які позивач долучив до своєї заяви, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах.
Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони ОСОБА_1 не надав.
У свою чергу, ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №368/1579/14, від 10 травня 2018 року у справі №279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі №377/797/17, від 21 серпня 2018 року у справі №279/2285/16-а, від 20 лютого 2019 року у справі №817/237/18, від 15 травня 2019 року у справі №816/851/18 та від 10 жовтня 2019 року у справі №826/1427/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд відхиляє твердження позивача, що громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони, оскільки, у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а зазначено: "З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Позивач не брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому висновок судів про відмову в задоволенні цього позову є обґрунтованим."
З урахуванням вищенаведеного, доводи позивача про наявність у нього достатніх підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є помилковими.
Отже, за наведених вище обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, 50, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 38782790)
Рішення у повному обсязі складено 18.05.2020
Суддя Комар Павло Анатолійович