Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 753/17975/16
провадження № 61-22642св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Шебуєвої В. А., Оніщук М. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про вселення до кімнати квартири.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 09 серпня 2001 року відповідачам на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , а саме: його племінниці ОСОБА_2 - 3/4 частини, її дочці ОСОБА_3 - 1/4 частини.
04 вересня 2001 року він зареєстрований у цій квартирі та був вселений до неї за згодою співвласників квартири як член сім'ї.
Вказував на те, що він має право на користування спірною квартирою, оскільки вважав, що квартира була набута за участі і його батьків.
У цій квартирі також проживали: чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , її неповнолітній онук - ОСОБА_5 та його матір - ОСОБА_6 .
Після смерті його матері, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачі не визнають його право користування спірною квартирою, чинять йому перешкоди у користуванні житлом, а саме: винесли його речі в коридор загальнобудинкового користування, замінили замки у вхідних дверях. З цього приводу він неодноразово звертався до правоохоронних органів.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив вселити його в окрему ізольовану кімнату площею 17,8 кв. м квартири АДРЕСА_1 , у якій він проживав з батьками з часу придбання квартири, тобто з 2001 року, і де знаходяться його речі, а також стягнути з відповідачів 2 800 грн витрат на правову допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року у складі судді Коренюк А. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції, установивши, що відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні житлом як зареєстрованому мешканцю квартири, у судовому порядку позивач не був виселений зі спірної квартири, дійшов висновку про те, що правових підстав для його вселення немає.
Також зазначено, що позивач не є членом сім'ї співвласників квартири.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач має право користування спірною квартирою, а відповідачі не визнають за ОСОБА_1 права користування спірною квартирою, вчиняють дії щодо перешкод у користуванні цією квартирою, та дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача про вселення до спірної квартири.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для вселення позивача до спірної квартири, не врахував, що право на житло позивач не втрачав, а вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою не заявляв, а тому, звертаючись до суду з позовом про вселення, обрав неправильний спосіб захисту.
Крім того, самостійного об'єкта нерухомості, яким є окрема ізольована кімната площею 17,8 кв. м, у спірній квартирі не існує, а вселення може бути проведене лише до приміщення, яке має самостійний правовий статус, який виникає після набуття у встановленому порядку права власності/користування приміщенням. Таким об'єктом нерухомості є квартира АДРЕСА_1 , проте вимог про вселення до цієї квартири, про встановлення порядку користування квартирою позивач не заявляв.
Також апеляційний суд не врахував, що позивач був вселений до спірної квартири як член сім'ї ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - батька та матері позивача, з якими він дійсно протягом тривалого часу проживав однією сім'єю в належній відповідачам квартирі і з якими відповідачі вели спільне господарство.
У 2005 році помер батько позивача, а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір, таким чином, сімейні відносини між позивачем та відповідачем припинилися.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивач та відповідачі проживали однією сім'єю та вели спільне господарство.
Крім того, між позивачем та відповідачами не укладалась угода щодо користування спірною квартирою.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 серпня 2001 року відповідачам на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_2 - 3/4 частини та ОСОБА_3 - 1/4 частини.
Позивач зареєстрований у спірній квартирі з 04 вересня 2001 року за згодою співвласників квартири.
Згідно з довідкою Комунального концерну «Центр комунального сервісу» Дарницького району від 07 жовтня 2016 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 .
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої 28 вересня 2016 року відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 листопада 2016 року у справі № 753/17829/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, шляхом зняття з реєстраційного обліку задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 16 серпня 2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, шляхом зняття з реєстраційного обліку відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні спірною квартирою, у якій зареєстровано його місце проживання, а саме винесли його речі в коридор загальнобудинкового користування, замінили замки у вхідних дверях, тобто фактично самовільно виселили його з квартири.
Згідно з частиною четвертою статті 9, статтею 109 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК Української РСР.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У справі, що переглядається, установлено, що позивач має право користування спірною квартирою, що також встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2017 року у справі № 753/17829/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, шляхом зняття з реєстраційного обліку.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідачі не визнають за ОСОБА_1 права користування спірною квартирою, вчиняють дії щодо перешкод у користуванні цією квартирою, фактично самовільно виселили його з квартири.
Суд апеляційної інстанції, установивши вказані обставини, правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надавши належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про вселення до спірної квартири.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту, оскільки, як установив апеляційний суд, відповідачі фактично самовільно виселили позивача із квартири, якою він має право користуватися, а тому належним способом захисту при таких обставинах є вимоги про вселення.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк