КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
12 травня 2020 року м.Київ № 320/6992/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5994-57 від 13.11.2019 на суму 20907,26 грн.
На думку позивача, спірні вимоги про сплату боргу є протиправними, оскільки після реєстрації у якості фізичної особи-підприємця він не займався підприємницькою діяльністю, не отримував ніякого доходу та не подавав до контролюючого органу ніякої звітності. У грудні 2019 відбулась державна реєстрація припинення його підприємницької діяльності. В період з 2017 до 2019 відповідач не проводив перевірок його діяльності, не витребовував бухгалтерських та інших документів як підприємця та прийняв рішення у непередбаченому законодавстві порядку, а саме на підставі даних з інформаційної системи органів доходів і зборів. Враховуючи вказане, вважає, що вимога податкового органу є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 03.03.2020 було відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI фізичні особи-підприємці є платниками страхових внесків і сплачують його на загальних підставах. Оскільки позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець (дата державної реєстрації 26.09.2017) та на дату формування вимоги (13.11.2019) не припинив підприємницької діяльності, тому вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята контролюючим органом правомірно. Незважаючи на те, що позивач не отримував дохід у звітному році або окремому місяці та не здійснював підприємницької діяльності, він як ФОП зобов'язаний сплачувати ЄСВ відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне:
ОСОБА_1 з 26.09.2017 перебував на обліку Васильківського управління ГУ ДПС у Київській області як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
13.11.2019, ГУ ДПС у Київській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5994-57, якою контролюючий орган вимагав позивача сплатити недоїмку (борг) з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 20907,26 грн. (а.с. 18).
З податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік, поданої позивачем 09.01.2020 вбачається, що позивач зазначив відсутність доходу у звітному році (а.с. 26).
Дослідивши надану контролюючим органом інтегровану картку позивача з ЄСВ, судом з'ясовано, що недоїмка, на суму якої контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-5994-57, утворилась у зв'язку із несплатою позивачем мінімального страхового внеску, що сплачується фізичними особами-підприємцями (а.с. 59).
Згідно запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 11.12.2019, ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця (а.с. 22). В той же час, податковим органом була сформована та надіслана позивачеві вимога про сплату боргу.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами:
відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Між сторонами виникли правовідносини щодо забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які підпадають під правове регулювання Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно частини 4 статті 5 Закону України №2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Як було встановлено судом, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець. З 26.09.2017 ФОП ОСОБА_1 був платником єдиного податку за видом господарської діяльності: «роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах (основний)», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно з частиною 4 статті 18 Закону №755-IV, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів:1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Відповідно до підпункту 10 пункту 2 статті 25 Закону №755-IV, видача за бажанням заявника виписки з Єдиного державного реєстру у паперовій формі за результатами проведеної реєстраційної дії (у разі подання заяви про державну реєстрацію у паперовій формі).
Виписка з Єдиного державного реєстру у паперовій формі надається з проставленням підпису та печатки державного реєстратора.
Позивач зазначив, що у 2019 звертався з заявою до Васильківського управління ГУ ДПС у Київській області з приводу припинення здійснення підприємницької діяльності, але як встановлено судом, відповідно Закону №755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно дати та номеру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена 11.12.2019.
Разом з цим, суд зазначає, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припинений у зв'язку із припиненням статусу фізичної особи-підприємця або ж поданням до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.
Суд констатує, що позивач вказаних дій, які б могли призвести до звільнення його від обов'язку сплачувати єдиний внесок, не вчинив.
Зважаючи на те, що діяльність позивача як фізичної особи підприємця до 11.12. 2019 фактично не припинена, останній зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.
Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону №2464, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно із частиною 4 статті 8 Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 за №449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953.
Відповідно до пунктів 1 - 3 Розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. В разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 (справа №826/11623/16).
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), винесена ГУ ДПС у Київській на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Згідно з пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належним чином виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судові витрати відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Брагіна О.Є.