15 травня 2020 року Справа № 280/979/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146)
про визнання протиправною та скасування вимоги
13 лютого 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-27325-49 від 13 листопада 2019 року.
Ухвалою судді від 06 березня 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а перше підготовче засідання призначено на 06 квітня 2020 року.
Ухвалою суду від 06 квітня 2020 року розгляд справи відкладено на 05 травня 2020 року.
05 травня 2020 року ухвалою суду відмовлено у відкладенні розгляду справи.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 в період часу з 13 листопада 2008 року по 22 серпня 2019 року була зареєстрована як фізична особа - підприємець. Вказує про те, що позивач сплатила всі необхідні платежі та збори, оплатила борг на вимогу у розмірі 333,12 грн., та подала заяву до ДФС про припинення її як фізичної особи-підприємця. Таким чином, підприємницька діяльність позивача, як фізичної особи-підприємця була припинена в 2012 році. Підстав для нарахування боргу за несплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 23785,08 грн., та винесення вимоги №Ф-27325-49 від 13 листопада 2019 року у Головного управління ДФС у Запорізькій області відсутні.
В позові просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Представник Головного управління ДФС у Запорізькій області проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві (16163 від 06 квітня 2020 року), відповідно до якого зазначає, що згідно інформаційної бази даних органу доходів і зборів, 13 листопада 2008 року внесено запис щодо державної реєстрації підприємницької діяльності ОСОБА_1 . Платника взято на облік у контролюючому органі. 22 серпня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис щодо рішення фізичної особи - підприємця про припинення підприємницької діяльності. Таким чином, з 13 листопада 2008 року по 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на обліку у контролюючому органі, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. Представник вказує, що 09 лютого 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску ОСОБА_1 у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 х 22 відсотки = 704 грн. в місяць) як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування. Згідно з абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464, фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Сума боргу станом на сьогоднішній день дорівнює 23 785,08 грн.: нарахування за 2017 рік 8 448,00 грн. + нарахування за 4 квартали 2018 року 9 828,72 грн. + нарахування за 2 квартали 2019 року 5 508,36 грн. Вважає, що позивач в адміністративному позові не навів жодного належного доводу чи мотиву неправомірності винесення вказаних рішень, а тому вважає оскаржувані рішення є законними та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована, як фізична особа-підприємець у період з 13 листопада 2008 року по 22 серпня 2019 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осію, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006617540 від 08 травня 2020 року.
Вид економічної діяльності 52.27.1 роздрібна торгівля молоком, молочними продуктами та яйцями.
За даними Єдиного державного реєстру з 11 лютого 2013 року позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС у Запорізькій області, Олександрівське управління за № 39396146, як платник податків та з 17 листопада 2008 року за № 08/11-20404 взятий на облік як платник єдиного внеску у вказаному контролюючому органі. Також, наявний запис №21030060002047784 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за його рішенням 22 серпня 2019 року.
В 2012 році отримано вимогу про сплату боргу від начальника УПФУ в Комунарському районі від 06 травня 2012 року № ф-761 на суму 333, 12 грн. Борг по вищевказаній вимогі сплачено повністю.
Разом з тим, у 2012 році подала до ДФС у Комунарському районі м. Запоріжжя заяву про припинення діяльності, як фізичної особи-підприємця.
13 серпня 2019 року Головним управлінням ДФС у Запорізькій області стосовно ОСОБА_1 сформовано вимогу №Ф-27325-49 від 13 листопада 2019 року про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 23785,08 грн.
Вважаючи прийняті відповідачем рішення протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 2464-VI).
Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абзаци 2 та 7 частина 1 статті 5 Закону № 2464-VI).
Згідно з частиною 4 статті 5 Закону № 2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.
Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесені зміни до Закону України № 2464-VI, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзаци 1, 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).
Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Посилання позивача на те, що він не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів припинення та/ або не здійснення підприємницької діяльності у цей період позивач суду не надав.
Також, посилання позивача на те, що нею подано до ДФС заяву про припинення її статусу, як фізичної особи-підприємця теж судом до уваги не береться, оскільки по-перше на заяві яку надано до суду, немає вхідного штампу суб'єкта владних повноважень, а по-друге подання заяви до фіскального органу не свідчить про припинення фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до частини 4 статті 18 Закон № 755-IV для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Як встановлено судом із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, лише 22 серпня 2019 року до Реєстру внесений запис про рішення позивача щодо припинення підприємницької діяльності, отже, до цього позивач вказаних дій, які б могли призвести до звільнення його від обов'язку сплачувати єдиний внесок, не вчинив.
Дослідивши матеріали справи та враховуючи вищенаведені норми, суд погоджується з позицією відповідача, що до 20 серпня 2019 року позивач, як фізична особа-підприємець повина була сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналогічна правова позиція викладена рішенні Верховного Суду № 826/11623/16 від 11 вересня 2018 року, що відповідності до частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Із зазначеного слідує, що обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
З огляду на зазначене, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійної підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Як підтверджується матеріалами адміністративної справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27325-49 від 13 листопада 2019 року сформована на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону № 2464-VI).
Стосовно розрахунку суми недоїмки судом встановлено наступне.
Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII “Про Державний бюджет України на 2017 рік”, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3 200,00 грн.
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
На підставі вищенаведеного, 09 лютого 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску ОСОБА_1 у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 х 22 відсотки = 704 грн. в місяць) як приватному підприємцю на загальній системі оподаткування.
Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464, фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок:
за 1 квартал 2018 року по строку 19 квітня 2018 року - 2457,18 грн. ( мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.)
за 2 квартал 2018 року по строку 19 липня 2018 року - 2457,18 грн.
за 3 квартал 2018 року по строку 19 жовтня 2018 року - 2457,18 грн.
за 4 квартал 2018 року по строку 21 січня 2019 року - 2457,18 грн.
за 1 квартал 2019 року по строку 19 квітня 2019 року - 2754,18 грн.
за 2 квартал 2019 року по строку 19 липня 2019 року - 2754,18 грн.
Сума боргу дорівнює 23 785,08 грн.: нарахування за 2017 рік 8 448,00 грн. + нарахування за 4 квартали 2018 року 9 828,72 грн. + нарахування за 2 квартали 2019 року 5 508,36 грн.
Отже, суд погоджується з розрахунком єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 23 785,08 грн., наведеним відповідачем у відзиві на адміністративний позов.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці, що у свою чергу свідчить про правомірність прийняття відповідачем спірної податкової вимоги.
Доводи позивача судом не приймаються до увагу, оскільки вони не обґрунтовані чинним законодавством.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що оскільки позивач не виконав обов'язок зі сплати єдиного податку, відтак, ГУ ДФС у Запорізькій області правомірно сформувало та надіслало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27325-49 від 13 листопада 2019 року.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятих рішень, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями пункту 3 розділу VІ “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України до закінчення карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 15 травня 2020 року.
Суддя Д.В. Татаринов