14 травня 2020 року Справа № 280/2097/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
26 березня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати вимогу від 11.03.2020 №Ф-14568-58 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 10098,32 грн.;
зобов'язати відповідача видалити з Інтегрованої картки платника податків дані позивача про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 10098,32 грн.
Ухвалою суду від 31.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення/виклику представників сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що з 07.06.2012 позивач зареєстрований, як фізична особа - підприємець. Разом з тим, на момент виникнення спірних правовідносин позивач має статус пенсіонера по інвалідності, а тому позивач вказує на те, що не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок в силу закону. Також позивач вказував на те, що звіт зі сплати єдиного внеску ним до контролюючого органу подано помилково, а у зв'язку із відсутністю законодавчо встановленої процедури відкликання такого звіту позивач не має можливості внести зміни до раніше поданого звіту. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що відповідно до приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці. Зазначає, що позивачем самостійно до контролюючого органу подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік (форма №Д5), в якому визначено суму до сплати в розмірі 11016,72 грн. При цьому, відповідач вказує на те, що саме платник є відповідальним за достовірність інформації зазначеної в поданому звіті, а чинним законодавством України не передбачено виключення помилково надісланого звіту. За таких обставин, відповідач вважає, що у позивача наявний обов'язок сплатити заборгованість з єдиного внеску, що визначена у звіті, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи судом встановлено, що 11.03.2020 контролюючим органом прийнято та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14568-58, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку в розмірі 10098,32 грн.
Вважаючи протиправною виставлену вимогу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, основний довід в обґрунтування заявлених позовних вимог зводиться до того, що позивач звільнений від сплати єдиного внеску, як особа яка має статус пенсіонера по інвалідності.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог навпаки посилався на те, що оскільки позивач самостійно визначив суму єдиного внеску, що підлягає сплаті, то відповідно має обов'язок сплатити самостійно визначену суму єдиного внеску, а оскільки єдиний внесок не сплачено, то відповідачем виставлено спірну вимогу.
Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону №2464, визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464, передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
З матеріалів справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач за 2019 рік єдиний внесок, який визначено у поданому звіті, не сплачував.
Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.4 Закону №2464, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З наданого до матеріалів пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 судом встановлено, що позивач з вересня 2012 року має статус пенсіонера та отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю І групи з дитинства.
Отже, на позивача розповсюджується дія положень частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині звільнення від обов'язку сплати за себе єдиного внеску.
Щодо посилань відповідача на те, що позивач зобов'язаний сплатити самостійно визначену суму єдиного внеску, суд зазначає таке.
Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.
Отже, добровільна сплата єдиного внеску здійснюється за умови укладення такою особою з органом доходів і зборів договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що між позивачем і відповідачем не укладався договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а помилкова подача позивачем звіту за 2019 рік не свідчить про добровільну участь позивача у системі страхування.
Варто зауважити, що вимога у цій справі сформована відповідно до статті 25 Закону №2464-VI, якою вимагається сплатити недоїмку з ЄСВ.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Суд зазначає, що з фактом подання звіту з ЄСВ у позивача не виникає обов'язок здійснювати його сплату, в силу положень ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, відповідно, несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки, що в свою чергу зумовлює відсутність підстав для формування вимоги про її сплату.
Під час ухвалення рішення по даній справі судом враховується правова позиція ВЕРХОВНОГО СУДУ з аналогічного питання, яка викладена в постанові від 11 лютого 2020 року по справі №240/4809/19.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5240,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.6 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За таких обставин, зважаючи на предмет спору, складність адміністративної справи, суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу в розмірі 5240,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правової допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 11.03.2020 №Ф-14568-58 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 10098,32 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області видалити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 10098,32 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Роз'яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг установленого судом строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).
Суддя І.В. Новікова