15 травня 2020 року м. Житомир справа № 240/11093/19
категорія 112030100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними дій, стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у строк, встановлений п.10 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою КМ України від 21.10.2015 №850, а саме у строк до 14.06.2019, одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням 14.04.2017 інвалідності 2 групи, в сумі 320 000,0 грн.
- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (код ЄДРПОУ: 39459195) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням 14.04.2017 інвалідності 2 (другої) групи у сумі 320 000,0 грн., 2240,0 грн. втрат від інфляції, 3527,71 грн. - 3% річних, всього 325 497,71 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ДФС України було затверджено висновок про призначення та виплату мені зазначеної допомоги та направлено його з пакетом документів до ГУ ДФС у Житомирській області для проведення відповідних виплат. У встановлені законодавством строки відповідачем, після отримання затвердженого висновку не було проведено виплату одноразової грошової допомоги, а тому позивач вважає такі дії протиправними і просить стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу у сумі 320 000,0 грн. Крім того позивач просить стягнути на його користь 2240,0 грн. втрат від інфляції, 3527,71 грн. - 3% річних, всього 325 497,71 грн.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників судового розгляду.
У встановлений судом строк відповідачем було направлено відзив на позовну заяву за змістом якого він заперечував щодо задоволення позову. В обґрунтування відзиву відповідач фактично не заперечує свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у сумі 320000 грн, однак вказує, що одноразову грошову допомогу позивачу буде виплачено у порядку черговості.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи письмові докази суд дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 по справі №0640/4245/18 протиправною відмову Державної фіскальної служби України в розгляді заяви ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням 14.04.2017 інвалідності 2 групи, оформлену листом від 31.07.2018 № 23486/7/99/99/04-04-02-17 та зобов'язано Державну фіскальну службу України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням 14.04.2017 інвалідності 2 групи, яка настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію", та за результатами розгляду прийняти в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. №850, мотивоване рішення.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019р. апеляційну скаргу ДФС України залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22.10.2018 р. - без змін.
Листом від 26.06.2019р. №29087/6/99-99-04-04-02-15 ДФС України повідомлено, що на виконання рішення у справі №0640/4245/18 було погоджено та затверджено висновок про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та направлено його з пакетом документів до ГУ ДФС у Житомирській області для проведення відповідних виплат.
Листами від 15.07.2019р. №8236/14/06-30-05-39 та від 29.07.2019р. №8938/14/06-30- 05-39 ГУ ДФС у Житомирській області повідомила, що пакет документів з затвердженим висновком дійсно надійшов до ГУ ДФС у Житомирській області листом №18360/7/99-99-04-04-02-17 від 10.06.2019, однак кошти не виплачуються у зв'язку з тим, що кошти для виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ДФС України не були виділені.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 356.1 статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990р. № 565-XII та Законом України від 24.03.1998р. №203/98-ВР "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції Закону від 13.02.2015р. №208-VIII) встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
07.11.2015р. втратив чинність Закон України "Про міліцію" від 20.12.1990р. №565-ХІІ та набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015р. №580-VIІI.
Пунктом 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Такий порядок визначався частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію", якою було встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності І групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання зазначених положень, постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року було затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850).
Цей Порядок та умови визначав механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (п. 1 Порядку №850).
Відповідно до п. 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно п. 9 Порядку №850, МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Відповідно до п. 10 Порядку №850 грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.
З аналізу вищезазначеного положення №850 встановлено, що грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання ДФС, однак містить застереження щодо строку її виплати, а саме не пізніше двох місяців із дня прийняття рішення про призначення грошової допомоги.
Враховуючи, що Державною фіскальною службою України затверджено висновок щодо призначення та виплату позивачеві одноразової грошової допомоги в розмірі 320000 грн., та листом від 10.06.2019 однак у двомісячний строк з моменту прийняття вказаного рішення не було здійснено її виплати позивачу, тому відповідачем вчинено бездіяльність щодо не виплати позивачу цієї одноразової грошової допомоги.
Також, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що така грошова допомога позивачу може бути виплачена лише після надходження виділених коштів оскільки нормативно-правовими актами, що регулюють дані правовідносини, органам не надано повноважень порушення встановленого максимального строку виплати одноразової грошової допомоги.
При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а не проведення виплати такої соціальної виплати порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном.
Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок чи компенсацій, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року).
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
При цьому суд звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.
Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією, яка викладена Верховним судом України в постанові від 07.03.2018 року по справі №464/5571/16-а.
Також, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У даному випадку, задоволення позовної вимоги щодо стягнення із відповідача на користь позивача суми одноразової грошової допомоги є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Що стосується вимоги про стягнення 2240,00 грн. втрат від інфляції, 3527,71 грн. - 3% річних суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
З огляду на це справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195) третя особа: Державна фіскальна служба України ( Львівська пл.8 м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197) про визнання протиправними дій, стягнення коштів задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 , у строк, встановлений п.10 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого Постановою КМ України від 21.10.2015 №850 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановлення інвалідності 2 групи, в сумі 320 000,0 грн.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у зв'язку із настанням інвалідності 2 (другої) групи у сумі 320 000,0 грн.
У задоволенні позову в частині стягнення 2240,00 грн. втрат від інфляції, 3527,71 грн. - 3% річних відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева