15 травня 2020 року м. Житомир справа № 240/2506/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панкеєвої В.А.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не надання йому відповіді по суті його заяви від 30.10.2019;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови видачі йому довідки-розрахунку вартості невиданого йому речового майна;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати йому довідку-розрахунок вартості невиданого йому речового майна.
В обґрунтування позову вказано, що позивач звертався 30.10.2019 до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про видачу йому довідки про суму невиплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно. Листом від 04.11.2019 було надано відповідь на заяву. Позивач посилається на те, що військова частина не надала повної та достовірної інформації на поставлені питання, а лише повідомила про відсутність права у позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно. Позивач вважає такі дії військової частини НОМЕР_1 протиправними, такими, що порушують його права.
Ухвалою суду від 10.03.2020 відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення учасників справи.
30 березня 2020 року до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву. По змісту якого, відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки у позивача відсутнє право на отримання компенсації вартості невиданого йому речового майна, а тому і підстави для видачі довідки-розрахунку вартості невиданого речового майна відсутні.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 30.10.2019 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про отримання довідки про невидане йому речове майно та суму грошової компенсації за нього, яка належить йому до виплати після звільнення з військової служби (а.с.9).
Листом від 04.11.2019 №7281 військова частина НОМЕР_1 розглянувши заяву позивача повідомила, що згідно розділу 3 пункту 4 Наказу Міністерства оборони України №232 від 26.04.2016 (зі змінами та доповненнями) "Військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна". Так згідно пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 "Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.”
Повідомлено, що виплата компенсації неможлива, оскільки позивач був звільнений до моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 та Наказу Міністерства оборони України №232 від 26.04.2016, які визначають, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно проводиться на момент звільнення (а.с.10).
Вважаючи, що на заяву відповідачем не надано належної відповіді, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Даною статтею також надано тлумачення зазначених термінів.
Зокрема, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно ч.6 ст.5 Закону України "Про звернення громадян" письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
Приписами частини 1 статті 14 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Згідно з ч.1 ст.15 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Як свідчать матеріали справи, позивачу листом від 04.11.2019 №7281 надано відповідь на заяву від 30.10.2019 в порядку розгляду звернень громадян у строк, що встановлений законом.
Натомість позивач обгрунтовуючи підстави визнання протиправними дій військової частини щодо ненадання відповіді по суті звернення вказує, що відповідачем не розглянуто питання видачі позивачу довідки-розрахунку компенсації речового майна.
Зі змісту листа військової частини НОМЕР_1 від 04.11.2019 №7281 встановлено, що позивачу роз'яснено підстави неможливості визначення суми неотриманого речового майна та повідомлено про неможливість виплати компенсації за таке майно.
Питання формування довідки-розрахунку за неотримане речове майно та самого права особи на отримання компенсації за неотримане речове майно взаємопов'язані та визначені постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016.
Так, за відсутності права на отримання компенсації відсутня можливість формування документа у формі довідки, як підтвердження такого права.
Тобто за відсутності певного права, відсутня будь-яка можливість формування інструменту його реалізації, що у вказаних правовідносинах є довідкою-розрахунком.
З огляду на наведене, на питання, що поставлені у заяві від 10.10.2019 надано відповідь позивачу в порядку розгляду звернень громадян.
Крім того, позивач заявляючи вимогу про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у видачі довідки-розрахунку вартості невиданого йому речового майна фактично погоджується з вчиненням відповідачем дій спрямованих на розгляд питання щодо видачі такої довідки.
Варто зауважити, під час надання відповіді позивачу, відповідачем дотримано терміни розгляду звернень, що визначені нормами Закону України "Про звернення громадян".
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про відсутність зі сторони відповідача порушень вимог Законів України "Про звернення громадян", "Про доступ до публічної інформації".
Слід звернути увагу, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у видачі довідки-розрахунку вартості невиданого йому речового майна та зобов'язання надати йому довідку-розрахунок вартості невиданого йому речового майна суд зазначає наступне.
Статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України".
Положенням про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444 (далі - Положення № 1444), врегулювано порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час (в редакції чинній станом на час звільнення зі служби).
Пунктом 4 Положення №1444 визначено, що речове майно відпускається військовим частинам у порядку, встановленому Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - норми забезпечення речовим майном військовослужбовців), а також відповідно до затверджених Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади норм утримання цього майна на одного військовослужбовця (працівника) у військових частинах або на одне ліжко в лікувальних закладах.
Відповідно до пункту 27 Положення №1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.
Відповідно до п.п.3.1.12 Порядку відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 № 45, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.02.2006 за № 125/11999 (в редакції чинній станом на час звільнення зі служби) грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (додаток 4), яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
При звільненні та виключенні позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, питання щодо виплати мені грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно в наказі про звільнення відображено не було, довідку про вартість неотриманого речового майна мені надано не було, що відображено і у витягу із наказу командира військової частини про звільнення з військової служби.
Так, зі змісту листа від 04.11.2019 та відзиву від 27.03.2020 №2359 встановлено, що відповідачем врегулювання механізму нарахування та виплати компенсації за неотримане рочове майно пов'язується з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016.
Тобто, на думку відповідача до прийняття постанови №178 право на отримання такої компенсації у військовослужбовців було відсутнє.
Натомість аналіз норм Положення № 1444 дозволяє суду зробити висновок, що таке право військовослужбовців є визначеним на момент звільнення ОСОБА_1 у 2015 році.
Таким чином, твердження відповідача про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання компенсації неотриманого речового майна є безпідставним у зв'язку з чим, позов в частині визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у видачі довідки-розрахунку вартості невиданого речового майна слід задовольнити.
Позовні вимоги зобов'язального характеру є похідними від визнання дій відповідача протиправними.
Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 довідку-розрахунок вартості невиданого йому речового майна.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене, відповідачем не доведено, а позивачем спростовано правомірний характер дій щодо відмови у видачі довідки-розрахунку неотриманого речового майна, у зв'язку з чим позовні вимоги слід задовольнити частково.
Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови у видачі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , інд. код НОМЕР_3 ) довідки-розрахунку вартості невиданого йому речового майна.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку-розрахунок вартості невиданого йому речового майна.
В решті позову відмовити за безпідставністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва