14 травня 2020 року Справа № 280/1431/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (м. Запоріжжя, 69107, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі по тексту, відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-101704-56 від 09 серпня 2019 року;
- визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-101704-56 від 11 лютого 2020 року.
Ухвалою суду від 06 березня 2020 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.
Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 20 березня 2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.
23 березня 2020 року ухвалою суду відкрито провадження по справі та призначено судове засідання на 21 квітня 2020 року, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , з 04 грудня 2000 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та фактично здійснював підприємницьку діяльність по 2005 рік. З 2005 року, підприємницьку діяльність не здійснював, не звітував перед податковою інспекцією та податки не сплачував, оскільки дохід не отримував. Крім того, є найманим працівником з 01 листопада 2013 року по 28 грудня 2015 року у ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод», а з 29 грудня 2015 року по теперішній час у ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод». Реєстрація припинення підприємницької діяльності відбулася 20 січня 2020 року. Вважає, що вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-101704-56 від 09 серпня 2019 року та № Ф-101704-56 від 11 лютого 2020 року суперечить податковому законодавству, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
В позові просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Представник Головного управління ДПС у Запорізькій області проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№16936 від 10 квітня 2020 року), відповідно до якого зазначено, що з 01 січня 2017 року, у зв'язку зі змінами внесеними до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” у фізичних осіб-підприємців які перебувають на загальній системі оподаткування, у тому числі і позивача, виник обов'язок визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок. Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 (у редакції чинній протягом 2017 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії” внесено зміни до частини 8 статті 9 Закону № 2464. Для фізичних осіб - підприємців, які застосовують загальну систему оподаткування встановлено нові строки сплати єдиного внеску. Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 (у редакції чинній станом на 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У відзиві просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2019 року №Ф-101704-56, відповідно до якого станом на 31 липня 2019 року позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 23785,08 грн. Вимога сформована відповідно до статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Також Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року №Ф-101704-56, відповідно до якого станом на 31 січня 2020 року позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн. Вимога сформована на підставі статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за № 1006346236, станом на 17 лютого 2020 року наявні відомості стосовно ОСОБА_1 .
Відомості про позивача, як фізичну особу - підприємця включено до реєстру 17 січня 2020 року. Щодо реєстрації з 04 грудня 2000 року відомості відсутні.
Також, наявний запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням 20 січня 2020 року.
Крім того, відповідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 04 серпня 1999 року, вбачається, що ОСОБА_1 наказом №169 від 01 листопада 2013 року прийнято на посаду менеджера з постачання до відділу постачання у ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» та наказом №85 від 28 грудня 2015 року звільнено за власним бажанням, а з 29 грудня 2015 року наказом №21 від 28 грудня 2013 року прийнято на посаду менеджера з постачання до відділу постачання у ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод».
Також наявна довідка №7 К ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» від 13 лютого 2020 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працює на ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» менеджером з постачання з 29 грудня 2015 року по теперішній час.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з позовною заявою.
Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” № 2464-VI від 8 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За правилами пункту 2 частини1 статті 7 Закону України № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.
Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі - Закон № 755) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з частини 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за
проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону № 755 державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 46 Закону № 755 встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття. Позивач після початку дії Єдиного державного реєстру вчинив дії щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця лише 17 січня 2020 року.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Позивач станом на дату визначення недоїмки у спірному рішенні мав свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане у 2000 році і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як передбачено Законом № 755 не отримував.
Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання” від 01 липня 2010 року № 2390 (далі - Закон № 2390):
- процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. (п. 2)
- усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. (п. 3)
- свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Закон № 2390 набув чинності 3 березня 2011 року, а тому з 3 березня 2012 року свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, видане позивачу у 2000 році, є недійсним. Відсутність у позивача чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у сукупності із відсутністю запису про неї у ЄДР як про особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, виключає на переконання суду можливість нарахування відповідачем, станом на 09 серпня 2020 року та 11 лютого 2020 року заборгованості із сплати єдиного соціального внеску.
Суд вважає, що відповідач повинен був врахувати, що обставини припинення позивачем підприємницької діяльності виникли в момент набрання чинності новим законодавством, яке регулювало питання реєстрації фізичних осіб, як суб'єктів підприємницької діяльності, а тому невчинення всіх дій для остаточного позбавлення такого статусу не може бути підставою для нарахування у 2019 році та у 2020 недоїмки з єдиного соціального внеску.
При цьому, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006346236 від 17 лютого 2020 року, щодо ОСОБА_1 17 січня 2020 року включено відомості, як про фізичну особу - підприємця. Також в реєстрі міститься запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем за її рішенням від 20 січня 2020 року № 21010060003032396.
Отже, позивач, у зв'язку з необхідністю виконання дій спрямованих на включення відомостей до єдиного реєстру стосовно припинення підприємницької діяльності вимушений був подати заяву про включення його до ЄДР і заяву про виключення його з ЄДР. Тобто до 17 січня 2020 року позивач у ЄДР не був зареєстрованим.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25 вересня 2002 року працював в ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» з 01 листопада 2013 року по 28 грудня 2015 року. Та з 29 грудня 2015 року у ТОВ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» по теперішній час, вказане підтверджується трудовою книжкою позивача НОМЕР_2 від 04 серпня 1999 року та довідкою №7 К.
Відповідачем доказів про здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем до суду не надана. Перевірка не проводилась.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі “Рисовський проти України” (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”, який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…”.
Тобто, виходячи з принципу “належного урядування”, державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді майнового інтересу (нараховувати податки та збори) за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку) і якій на протязі 19 років податкові та інші органи, які займались у цей час адміністрування єдиного соціального внеску та питаннями реєстрації підприємницької діяльності, не висловлювали жодних претензій з приводу незакінчення нею процедури припинення підприємницької діяльності та не застосовували жодних санкцій відносно позивача.
Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні всі законні підстави для винесення вимоги вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-101704-56 від 09 серпня 2019 року та № Ф-101704-56 від 11 лютого 2020 року, отже дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо винесення оскаржуваних вимог є протиправними, а вимоги є необґрунтованими, неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (м. Запоріжжя, 69107, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-101704-56 від 09 серпня 2019 року в сумі 23785,08 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-101704-56 від 11 лютого 2020 року в сумі 29293,44 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 1681,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 травня 2020 року.
Суддя Д.В. Татаринов