15 травня 2020 р. Справа № 160/5182/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юрков Е.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, -
13 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 з вимогами:
- визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Перелигіної А.В. від 24.09.2018р. у виконавчому провадженні ВП № 34736579 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50% від суми заборгованості за аліментами, що становить 34 630,46 грн.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 16.05.2012р. з позивача на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання двох дітей, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, починаючи з 20.04.2012 до досягнення дітьми повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Проте, як зазначає позивач, причиною виникнення у нього заборгованості зі сплати аліментів була мобілізація до лав ЗСУ з направленням в район проведення АТО та майже трирічне перебування у полоні незаконних збройних формувань на тимчасово окупованій території України (09.02.2015-27.12.2017 р.), тому відсутність вини вказує на відсутність в діянні складу правопорушення будь-якого виду, і, як наслідок, на відсутність підстав для притягнення позивача до юридичної відповідальності у вигляді штрафу.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши поданий адміністративний позов на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України суд доходить висновку про таке.
Згідно статті першої Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, за приписами пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.
При вирішення даного питання, з врахуванням принципу верховенства права, судом застосовуються положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практика Європейського Суду з прав людини.
Зокрема, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.
Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п. 36 рішення від 21.02.1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства").
Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010 року, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п. 24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року, заяви №29458/06 і №29465/04).
Суд вказує, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
У постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/20197/13-а зроблено правовий висновок про те, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Згідно частини 8 статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" - спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
З аналізу наведених норм права слід дійти висновку, що для спорів про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу, встановлено певний порядок судового вирішення.
Згідно частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частиною 1 та 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З матеріалів позову вбачається, що рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 16.05.2012р. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання двох дітей, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, починаючи з 20.04.2012 до досягнення дітьми повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. На виконання рішення Широківського районного суду було видано виконавчий лист № 0445/533 від 16.05.2012 року.
Таким чином, спір, який виник між позивачами та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, тому що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ.
Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18), у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16-ц (провадження № 11-01037апп18).
Посилання позивача на ч. 2 ст 74 Закону України "Про виконавче провадження" про те, що ним оскаржується саме постанова державного виконавця про накладення штрафу, судом не приймається, тому що вказаною нормою передбачено оскарження до відповідного адміністративного суду саме постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ураховуючи наведене, суд, зважаючи на суть спірних правовідносин та їхній суб'єктний склад, правильно застосувавши норми процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу і необхідність захисту їхніх прав у порядку цивільного судочинства.
Суд роз'яснює позивачу, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Відповідно до частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити позивачу, що дана позовна заява має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства та у строки передбачені Цивільним процесуальним кодексуом України.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у строки встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) Е.О. Юрков