14 травня 2020 року м. Житомир
справа № 240/1365/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2017 по 05.02.2020 у сумі розміром 183056,44 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 02.09.1998 по 04.12.2015 працювала на різних посадах в податковій інспекції. 04 грудня 2015 року, пропрацювавши повний робочий день, позивач звільнився з посади заступника начальника - начальника Народицького відділення Овруцької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області у зв"язку з переходом на виборну посаду. Зазначає, що в день звільнення йому не були виплачені кошти, внаслідок чого позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Вказує, що відповідно до постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі №806/390/17 (яка набрала законної сили) його позов задоволено: стягнуто з Овруцької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на його користь недонараховану та невиплачену при звільненні винагороду за вислугу років у розмірі 7042,02 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.12.2015 по 05.04.2017 у розмірі 86738,20 грн.
Позивач наголошує, що постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі №806/390/17 в частині не донарахованої та невиплаченої при звільненні винагороди за вислугу років виконано лише 05.02.2020.
На думку позивача, мала місце затримка розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим на підставі ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України просить стягнути з відповідача середній заробіток з моменту постановлення рішення суду про встановлення права на виплату недоотриманих коштів (06.04.2017) по день фактичного розрахунку (05.02.2020).
Вважаючи, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2017 по 05.02.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана уповноваженою особою відповідача 12.03.2020.
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№9597/20, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області, як правонаступником Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, належним чином виконано постанову Житомирського адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі №806/390/17, яка залишена без змін згідно з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020.
Вказує, що позивач звертається з вимогою виплатити середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі №806/390/17, а не затримку розрахунку в розумінні ст.ст.116, 117 КЗпП України, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
Вважає, що вимоги, заявлені в адміністративному позові, не підлягають розгляду в порядку позовного провадження, натомість повинні розглядатись в порядку судового контролю за виконанням судового рішення у справі №806/390/17.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 02.09.1998 по 04.12.2015 працював на різних посадах в Овруцькій об"єднаній Державній податковій інспекції, що не заперечується відповідачем. Оскільки у день звільнення з роботи ОСОБА_1 не було виплачено усі належні суми, він звернувся до суду за захистом порушених прав.
Згідно з постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі №806/390/17, яка залишена без змін відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020, позов ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь позивача недонараховану та невиплачену при звільненні винагороду за вислугу років у сумі 7042 грн 02 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 05.12.2015 до 05.04.2017 у розмірі 86738 грн 20 коп (а.с.5-7, 9-11).
Окрім того, згідно з ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі №806/390/17 замінено відповідача у справі - Овруцьку об"єднану Державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на його правонаступника - Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (а.с.9).
На виконання судового рішення від 05 квітня 2017 року у справі №806/390/17, позивачу 05.02.2020 перераховано недонараховану складову заробітної плати (винагороду за вислугу років) у розмірі 7042,02 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, виданою Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» від 11.02.2020 (а.с.12).
Надаючи правову оцінку відносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.
Відповідно до положень ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з статтею 2 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР до структури заробітної плати відноситься основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.
Аналогічна правова позиція викладена Верховний Суд у постанові від 9 жовтня 2019 року у справі №127/12474/16-ц.
Верховний Суд України також неодноразово висловлював вказану правову позицію. Зокрема, у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичної виплати заборгованості по заробітній платі, встановленої судовим рішенням.
Таким чином, твердження відповідача, що трудовим законодавством не передбачено стягнення середнього заробітку за невиконання судових рішень у трудових спорах, не відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у даній категорії справ.
Також доводи відповідача про те, що позовні вимоги у даній справі базуються на судових рішеннях у іншій справі, а тому є продовженням інших публічно-правових відносин, суд вважає необґрунтованими та помилковими, оскільки вони суперечать вимогам статті 117 Кодексу законів про працю України.
Щодо твердження відповідача в обґрунтування відзиву на позовну заяву про можливість позивача стягнути кошти за судовим рішенням у порядку судового контролю за виконанням судового рішення, то слід зазначити що це є правом позивача, а не обов'язком. У той же час відповідно до вимог статті 255 КАС України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, і підлягає виконанню на всій території України. Також і відповідно до частини другої статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Таким чином відповідач зобов'язаний виконати судове рішення незалежно від звернення позивача за його виконанням у примусовому порядку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 у справі №806/305/17.
Окрім того, суд зауважує, що відповідачем не надано суду докази нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 05.12.2015 до 05.04.2017 у розмірі 86738 грн 20 коп.
Частиною 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні плати, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до частини 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про застосування судами законодавства про оплату праці" розмір середньої заробітної плати визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до довідки Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 15 лютого 2016 року №581/06-16-05-10 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 станом на 04.12.2015 (на день звільнення) становила 258,92 грн (а.с.13).
Згідно із наявної у матеріалах справи виписки із карткового рахунку позивача від 11.02.2020, виданої Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», 05.02.2020 на його картковий рахунок перераховано недонараховану частину складової заробітної плати (винагороди за вислугу років) у розмірі 7042,02 грн (а.с.12).
Здійснивши системний аналіз правових норм та наявних у матеріалах справи доказів, суд погоджується із доводами позивача про наявність затримки розрахунку з ним, починаючи з 06 квітня 2017 року по 05 лютого 2020 року. Проте суд зауважує, що за вказаний період минуло саме 706 робочих днів (з п"ятиденним робочим тижнем), а не 707 днів, як вказує позивач.
Середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню з відповідача із розрахунку 706 робочих днів х 258,92 грн = 182797,52 грн.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
В силу приписів ст.139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника, буд.7, м.Житомир, 10003, код ЄДПОУ 39459195) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2017 по 05.02.2020 у сумі розміром 182797 (сто вісімдесят дві тисячі сімсот дев"яносто сім) грн 52 (п"ятдесят дві) коп.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 1828 (одна тисяча вісімсот двадцять вісім) грн 01 (одна) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі 14 травня 2020 року.
Суддя А.В. Горовенко