15 травня 2020 року Справа № 160/1681/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі - головуючого судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги і стягнення коштів, -
У лютому 2020 року позивач звернувся до адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив: скасувати вимогу №Ф-114915-17/61-У від 06.02.2019 р. про борг (недоїмку) з єдиного соціального внеску Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, щодо нього; стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 18 276,72 грн.; а також стягнути з Амур-Нижньодніпровського відділу ДВС м.Дніпра на його користь 1 827,67 грн. (10% виконавчого збору з суми виконавчого документа).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, він не займався нею, оскільки перебував у трудових відносинах з ТОВ «Український рітейл», яке й сплачувало єдиний внесок з його заробітної плати. Тому, спірна вимога Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №Ф-114915-17/61-У від 06.02.2019 р. підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність ст.161 КАС України.
Ухвалою суду від 16.03.2020 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, після усунення позивачем недоліків своєї позовної заяви.
До суду 03.04.2020 року від Головного управління ДФС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-114915-17/61-У від 06.02.2019 р є цілком законна та вірна. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, оскільки й інші позовні вимоги є також необґрунтованими.
До суду 23.04.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-114915-17/61У від 06.02.2019 р. на суму 18276,72 грн. не містить жодного розрахунку боргу, ані періодів, ані сум нарахування, а також не зазначено про наявність нарахованих штрафних санкцій. Відповідач не надав жодних доказів, не вказав причин, які сприяли чи могли перешкоджати винесенню спірної вимоги у визначений строк. Крім того, не можна погодитись з висновком зробленим відповідачем у відзиві про наявність у нього обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який був зареєстрований як фізична особа-підприємець, за умови, що у цей період він був найманим працівником та роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру. При цьому, факт працевлаштування позивача з 05.09.2014 року по теперішній час (тобто, у період коли позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем) у ТОВ "Українській рітейл» (код ЄДРПОУ 34604386) підтверджено копією його трудової книжки. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити в повному обсязі з викладених у ньому підстав.
Ухвалою суду від 24.04.2020 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну відповідача у справі. Замінено відповідача по даній справі з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
В силу ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис про включення відомостей про фізичну особу-підприємця №224 000 0000 076052. Основний вид діяльності КВЕД 52.62.0 роздрібна торгівля з лотків на ринках.
Відповідно до запису №22240060002076052 від 19.11.2019 року реєстрація позивача була припинена.
06.02.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийнято спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-114915-17/61У на суму 18 276,72 грн.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 р. №2464 “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування” (далі - Закон №2464), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом МФУ від 20.04.2015 р. №449 (далі - Інструкція №449).
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
В силу ч.8 вказаної статті Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
Судом встановлено, що згідно інформації, наявної в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 № НОМЕР_2 від 18.07.2006 року, ОСОБА_1 працював у ТОВ «Український рітейл» (код ЄДРПОУ 34604386) з 05.09.2014 року та був звільнений лише з 18.11.2019 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, у зв'язку з чим, 19.11.2019 року за заявою позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, номер запису 22240060002076052.
За період з 2017 року по листопад 2019 року ТОВ «Український рітейл» виплачувало позивачу заробітну плату, нараховувало та перераховувало суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується довідкою з Пенсійного фонду України форми ОК-5, копія якої наявна в матеріалах справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 “Про утворення державної податкової служби України та Державної митної служби України” встановлено, що державна податкова служба України є правонаступником прав та обов'язків реорганізованої державної фіскальної служби України у відповідних сферах діяльності.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 “Про утворення територіальних органів Державної податкової служби” реорганізовано Головне управління у ДФС Дніпропетровській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. Керуючись та з метою забезпечення реалізації вимог:
- постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 “Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади”,
- розпорядження Кабінету міністрів України від 21.08.2019 року №682-р “Питання Державної податкової служби”,
- наказу Державної податкової служби України від 28.08.2019 року №36 “Про початок діяльності Державної податкової служби України”,
- наказу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 03.09.2019 року №17 “Про початок діяльності Головного управління ДПС у Дніпропетровській області”,
- положення про Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, що затверджене наказом Державної податкової служби України від 12.07.2019 року №14 - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області розпочало виконання покладених на нього Положенням про Головне управління ДПС у Дніпропетровській області функцій і повноважень Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності, зобов'язання платника податків виплатити державі додаткові кошти у вигляді сплати ЕСВ не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягнута сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував його роботодавець, у позивача відсутній обов'язок по сплаті вказаного внеску, оскільки фактично він є найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Враховуючи встановлені вище обставини та надані докази, суд вважає, що нарахування Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області недоїмки з єдиного внеску в сумі 18 276,72 грн. за період, коли позивач фактично не здійснював діяльність як самозайнята особа, та не отримував доходу, а вказаний внесок за нього сплачував роботодавець, є протиправною.
Водночас, відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, суд дійшов висновку, що податковий орган, приймаючи оскаржувану вимогу, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №Ф-114915-17/61-У від 06.02.2019 року.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 18 276,72 грн. та стягнути на його користь 1 827,67 грн. (10% виконавчого збору з суми виконавчого документа).
Так, статтею 43 ПК України передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
У разі повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зарахованих до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 цього Кодексу, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з податку на додану вартість чи на момент фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку.
Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 р. №787 затверджено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 р. за №1650/24182 (далі - Порядок № 787).
Згідно з пунктами 3, 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Пунктом 9 Порядку №787 визначено, що у випадках повернення платежів, що зараховані до місцевих бюджетів, а також платежів, що підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, орган, який контролює справляння надходжень бюджету або який здійснює облік заборгованості в розрізі позичальників, передає подання на погодження відповідному місцевому фінансовому органу.
Відповідний місцевий фінансовий орган протягом двох робочих днів погоджує подання шляхом засвідчення підписом керівника місцевого фінансового органу, скріпленим гербовою печаткою, і не пізніше наступного робочого дня після погодження повертає його органу, який подав подання, для подальшої передачі до органів Казначейства відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 12 Порядку № 787 органи Казначейства здійснюють процедури із забезпечення виконання документів, зазначених у пунктах 5 - 8 цього розділу, в такому порядку:
1) за наявності поточних надходжень на відповідних рахунках за надходженнями орган Казначейства протягом п'яти робочих днів після дня отримання подання (заяви та подання) перераховує кошти на рахунок одержувача одноразово на загальну суму або частковими сумами;
2) у разі недостатності або відсутності поточних надходжень на відповідних рахунках за надходженнями для здійснення повернення відповідний орган Казначейства не пізніше ніж через п'ять робочих днів після дня отримання подання (заяви та подання) надсилає звернення для підкріплення коштами цих рахунків: за платежами, що належать державному бюджету, - до Казначейства України.
Відповідно до п.15 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету здійснюється з того бюджету, до якого такі кошти були зараховані. Якщо платіж, що повертається, був сплачений до загального (спеціального) фонду державного або місцевих бюджетів, але згідно з бюджетним законодавством не передбачений серед джерел надходжень бюджетів у поточному бюджетному році, то повернення здійснюється за рахунок податків та зборів, не віднесених до інших категорій (код класифікації доходів бюджету 19090000) або інших надходжень (код класифікації доходів бюджету 24060300) відповідного бюджету.
Зі змісту наведених норм, слідує, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми, а фактичне повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Крім того, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних доказів щодо перерахунку позивачем 18 276,72 грн. в рахунок погашення податкового боргу за спірною вимогою №Ф-114915-17/61-У від 06.02.2019 року та 1 827,67 грн. - виконавчого збору, оскільки у наданій позивачем заяві про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження зазначено, що вказані матеріали потрібні позивачу як доказ для судового провадження по адміністративній справі №160/13145/19, предметом якого була податкова вимога №Ф-114915-17/61-У від 11.12.2019 року на суму 26 539,26 грн., та по даній справі Дніпропетровським окружним адміністративному судом 31.03.2020 року було винесене відповідне судове рішення.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Таким чином, позивачем жодних доказів звернення до відповідача із заявою про повернення помилково сплачених сум, суду не надано, у зв'язку з чим, та з огляду на вищенаведений законодавчо визначений порядок повернення помилково сплачених коштів, в задоволенні позовних вимог в цій частині йому слід відмовити.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Фещенко М.Л. було укладено договір про надання правової допомоги №57 від 17.01.2020 року.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, на підтвердження здійснених витрат позивачем надано наступні документи: копію додаткової угоди №1 від 24.01.2020 року до договору №57; квитанцію №4ККФ-778У-Р63А-2Р7Х від 24.02.2020 року про оплату гонорару на рахунок адвоката; меморіальний ордер №42309348.1 від 25.02.2020 року про отримання і зарахування грошових коштів - підтвердження перерахування авансу гонорару.
Згідно з п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат оцінює рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Враховуючи, що позовну заяву було задоволено частково, сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в частині 2 000 грн.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу судові витрати по справі в розмірі 280,27 грн. (840,80 грн. : 3).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 06.02.2020 року №Ф-114915-17/61-У на суму 18 276,72 грн.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, 17а, м.Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі в розмірі 280,27 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Кучма