Номер провадження: 22-ц/813/4345/20
Номер справи місцевого суду: 521/16122/19
Головуючий у першій інстанції Мурзенко М.В.
Доповідач Цюра Т. В.
15.05.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2019 року про повернення заяви позивачеві по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю Першої Полтавської державної нотаріальної контори, Полтавського обласного державного нотаріального архіву про зняття арешту з нерухомого майна
У вересні 2019 року, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю Першої Полтавської державної нотаріальної контори, Полтавського обласного державного нотаріального архіву про зняття арешту з нерухомого майна.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю Першої Полтавської державної нотаріальної контори, Полтавського обласного державного нотаріального архіву про зняття арешту з нерухомого майна - повернуто позивачу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05.11.2019 року скасувати та витребувати у Полтавського обласного державного нотаріального архіву документи по справі.
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Предметом оскарження є ухвала суду про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п.6 ст.353 ЦПК України).
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що позивачем недоліки, зазначені в ухвалі від 01.10.2019 року не усунуті: позивачем не зазначено виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; не надано доказів наявності в нього нерухомого майна та не вказано з якого саме нерухомого майна позивач просить зняти арешт; позовна заява не містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв'язку із розглядом справи; позовна не містить підтвердження позивача про те,що ними не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справ, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З матеріалів справи вбачається, що 27.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю Першої Полтавської державної нотаріальної контори, Полтавського обласного державного нотаріального архіву про зняття арешту з нерухомого майна.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01.10.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 10 днів з дня отримання копії ухвали. Також роз'яснено позивачу, що у разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу (а.с. 14-15).
Матеріалами справи також встановлено, що на виконання вимог вищевказаної ухвали районного суду від 01.10.2019 року, позивач ОСОБА_1 24.10.2019 року через канцелярію суду надав заяву, у якій просив суд прийняти позовну заяву від 26.09.2019 року з усуненими недоліками та просив долучити до позовної заяви 26.09.2019 року лист з Полтавського нотаріального архіву від 02.10.2019 року (а.с. 18-26).
Однак у оскаржуваній ухвалі суду, судом зазначено, що позивачем недоліки, зазначені в ухвалі від 01.10.2019 року не усунуті, оскільки:
-позивачем не зазначено виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
-не надано доказів наявності в нього нерухомого майна та не вказано з якого саме нерухомого майна позивач просить зняти арешт;
-позовна заява не містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
-позовна не містить підтвердження позивача про те, що ними не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Разом з тим апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, з огляду на таке.
Так, в статті 20 ЦК України визначено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.
За змістом частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Вимоги до позовної заяви викладені в статті 175 ЦПК України.
Зокрема, даною нормою передбачено, що позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
З поданої ОСОБА_1 , на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, заяви від 24.10.2019 року вбачається, що він просив прийняти позовну заяву від 26.09.2019 року з усуненими недоліками, зі змісту якої вбачається, що позивачем зазначено виклад обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначено докази, які, на його думку, підтверджують вказані обставини, зроблено спробу аргументувати суть порушення його прав, свобод, інтересів.
З наведеного вбачається, що позивач ОСОБА_1 на власний розсуд визначився із змістом позовних вимог та надав суду позовну заяву, зазначивши у ній посилання на обставини, які, на його думку, підтверджують позовні вимоги, а суд першої інстанції, без урахування вищевикладених норм цивільного процесуального законодавства України, передчасно вдався до оцінки заявлених позовних вимог до відкриття провадження у справі.
Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Тобто, питання оцінки обґрунтованості позову вирішується судом на наступних етапах судового розгляду, та у разі висновку суду про його необґрунтованість, він може бути залишений без задоволення. Тобто, суд не вправі з цих підстав залишити позовну заяву без руху та в подальшому повертати її заявнику.
Щодо посилань місцевого суду, що позивачем не надано доказів наявності в нього нерухомого майна та не вказано з якого саме нерухомого майна позивач просить зняти арешт, апеляційний суд вважає зазначити наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 4, 10 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Таким чином, нормами процесуального закону передбачено можливість подання доказів, на які посилається заявник, в судове засідання у разі неможливості подання такого доказу у встановлений законом строк, в тому числі безпосередньо при поданні відповідної заяви, із зазначенням об'єктивних причин такого неподання.
Як вбачається з матеріалів справи, при подані позовної заяви, ОСОБА_1 у прохальній частині заяви просив суд витребувати у Полтавського обласного державного нотаріального архіву договір купівлі - продажу №3241 від 20.07.2004 року, рішення суду на підставі якого проведений арешт та інші документи у цій справі, при цьому позивачем зазначено об'єктивні причини такого неподання до суду.
Однак, по вказаному клопотанню судом взагалі не прийнято будь - якого процесуального судового рішення.
Більш того, у поданій до суду заяві від 24.10.2019 року ОСОБА_1 також просив витребувати необхідні на його думку докази, однак судом також не було прийнято будь - якого судового рішення по цьому питанню.
Слід також зазначити, що відповідно до абзацу 3 п.2 постанови пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», не допускається відмова у
відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав.
При цьому, абзацом 4 п.7 цієї ж постанови визначено, що подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Також зі змісту ухвали судді від 01.10.2019 року про залишення позовної заяви без руху вбачається, що однією з підстав залишення її без руху є відсутність попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Так, ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи (ст. 175 ч. 3 п. 9). Проте, зазначена норма процесуального закону не може розглядатися поза взаємозв'язком із нормами Глави 8 «Судові витрати» Розділу І ЦПК України. Статтею 134 ЦПК України встановлені правила, відповідно до яких разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи (ч. 1); у разі неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2); попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатом розгляду справи (ч. 3); суд може попередньо визначити суму певних судових витрат, що не обмежує суд при остаточному розподілі судових витрат (ч. 4).
Тобто, відсутність у позовній заяві вказівки на попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, та відсутність такої вказівки в поданій у порядку усунення недоліків заяві, якщо з цих підстав заяву було залишено без руху, не може розглядатися як підстава для визнання заяви неподаною та повернення її позивачеві. Особа діє у процесі вільно, на власний ризик і розсуд, повинна передбачати відповідні наслідки (ст. 2 ч. 3 п. 5, ст.ст. 12, 13 ЦПК України), зокрема, повинна враховувати, що невиконання вимог процесуального закону щодо розрахунку та підтвердження судових витрат може мати наслідком відмову в компенсації таких за результатом розгляду справи. Крім того, крім судового збору у справі може не бути інших судових витрат, обсяг і види судових витрат можуть істотно змінюватися (збільшуватися) відповідно до обставин руху справи тощо. Тож кінцевим наслідком невиконання вимог ст. 175 ч. 3 п. 9 ЦПК України є не визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачеві, а результат розподілу судових витрат по завершенні розгляду справи за правилами, визначеними ст. 141 ЦПК України.
Таким чином, аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні.
Доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.
Окрім того, апеляційний суд зазначає наступне.
За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, виходячи з вищенаведеного, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв'язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про повернення позовної заяви, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 13, 367, 368, ч.2 ст. 369, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2019 року - скасувати та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, за участю Першої Полтавської державної нотаріальної контори, Полтавського обласного державного нотаріального архіву про зняття арешту з нерухомого майна - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15.05.2020 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда