Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" травня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/828/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Оіл", м.Харків
до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м.Харків
про стягнення 70978,77 грн.
без виклику учасників справи
18.03.2020 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор-Оіл" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" про стягнення 70978,77грн., з яких 27580,17 грн. пені та 43398,60 грн. штрафу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.03.2020 року було залишено позов без руху.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/828/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
16.04.2020 року відповідач надав до суду відзив (вх.№9309) про визнання позову.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
20.02.2019 року між ТОВ "Вектор-Оіл" (позивачем) та КП "Харківські теплові мережі" (відповідачем) укладено договір про закупівлю товарів №28022003, на умовах якого позивач зобов'язався поставити відповідачу нафту і дисциляти (код КД 021:2015-09130000-9-бензин А-2 (талони)), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар (далі-Договір).
Договором визначено, що обсяг поставки товарів складає 135000 літрів (пункт 1.3. договору), а ціна договору становить 3 474 900,00 грн. (пункт 4.1. розділу IV договору).
У відповідності до пункту 3.1. розділу 111 вищевказаного договору, оплата проводиться у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позивача з відстрочкою платежу до 90 календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару на склад Відповідача.
Пунктом 4.2. розділу IV договору передбачено, що ціна за одиницю товару визначається в специфікації (додаток №1 до договору), яка є невід'ємною частиною договору, а пунктом 4.3. також передбачено, що ціна за одиницю товару може змінюватись у випадках, передбачених частиною четвертою статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2016
Згідно з Додатком №1 Специфікація на закупівлю за кодом ДК 021-015-09130000-9 - нафта і дистиляти (Бензин А-92 (талони)) вважається викладеним в новій редакції, а вартість товару всього складає 3 472 560,00 грн. Ціна за одиницю товару може змінюватись у випадках, передбачених ч.4 ст.36 ЗУ "Про публічні закупівлі", а саме у випадках:
4.3.1. зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі У разі коливання ціни товару на ринку позивач письмово звертається до відповідача листом, в якому пропонує нову ціну за одиницю товару з урахуванням коливання ціни такого товару на ринку, але не більше ніж на 10 відсотків порівняно із ціною за одиницю товару, визначеною в договорі.
08.05.2019 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору про закупівлю товарів №28022003 від 20.02.2019 року, якою передбачено змінити окремі пункти договору, а саме:
1. Пункт 13. розділу 1 Договору вважати викладеним в наступній редакції - «Обсяг поставки товарів - за заявками Покупця - 127300 літрів».
2. Пункт 4.1. розділу IV Договору вважати викладеним в наступній редакції -
«4.1 Ціна договору становить 3472560,00 грн.».
3. Додаток №1 - Специфікація на закупівлю за кодом ДК 021:2015-09130000-9 - нафта і дистиляти (Бензин А-92 (талони) вважати викладеним в відповідній редакції.
Ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору про закупівлю товарів і набрала чинності з моменту її підписання - 08.05.2019 року.
22.08.2019 року сторони уклали Додаткову угоду №2, встановивши ціну договору - 3423198,00 грн.
На виконання умов договору про закупівлю товарів позивач у період з 01.03.2019 року по 11.09.2019 року поставив на адресу Відповідача товар (бензин А-92 (талони) в загальному обсязі 97000 літрів, на загальну суму 2621460,00 грн.
Факт виконання позивачем умов договору підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними, підписаними з обох сторін, довіреностями на отримання товару, а також актом звірки взаєморозрахунків від 14.11.2019 року.
Відповідачем, на виконання умов договору про закупівлю товарів, із змінами до нього, внесеними додатковою угодою №1 від 08.05.2019 року та додатковою угодою №2 від 22.08.2019 року, станом на 16.03.2020 року перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в загальній сумі 2621460,00 грн., однак, з простроченням строків оплати, встановлених умовами договору.
Факт виконання відповідачем умов договору підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Так, станом на 16.03.2020 року основна сума заборгованості за товар сплачена відповідачем в повному обсязі, але позивачем нараховано пеню та штраф, передбачені договором за прострочення платежів.
Відповідач в поданій до суду заяві позовні вимоги щодо стягнення пені та штрафу за спірним договором визнає.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно із положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав та поставив відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи (а.с.31-39).
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В частині 2 статті 343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Враховуючи, що відповідачем допущено прострочення виконання своїх зобов'язань по оплаті поставленого товару понад дев'яносто днів, визначених договором, а саме по поставкам, які відбулись 12.08.2019 року, 16.08.2019 року, 23.08.2019, 09.09.2019 року та 11.09.2019 року, відповідач зобов'язаний сплатити пеню 0,1 відсотка та кожен день прострочення у загальній сумі 27580,17 грн., та додатково штраф у розмірі 7% за прострочення понад 30 днів у сумі 43398,60 грн.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань": платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню пені та штрафу, суд вважає його обґрунтованим, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, підсумовуючи викладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог, які підтверджуються матеріалами справи, відповідачем визнані, а відтак, позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.ст.129-130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до вимог ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви майнового характеру до господарського суду ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 2102,00 грн.
Враховуючи, що ціна позову складає 70978,77 грн., то судовий збір становить 2102,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з положеннями ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір" в разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, у суду виникають підстави для повернення позивачу з Державного бюджету України 50% судового збору в розмірі 1051,00 грн., про що суд постановляє відповідну ухвалу.
Судові витрати по сплаті 50% судового збору в розмірі 1051,00 грн. покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.
Щодо 10000,00 грн. адвокатських витрат суд зазначає наступне.
В матеріалах справи міститься довіреність від 04.03.2020 року на представництво інтересів позивача адвокатом Зуб С.Ю.
Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
В позовній заяві позивачем зазначено, що він очікує в подальшому понести витрати на отримання правової допомоги в розмірі 10000,00 грн., розрахунок фактично понесених витрат та їх документальне підтвердження буде надано в подальшому до суду.
Судом встановлено, що Договору про надання правничої допомоги, актів виконаних робіт, доказів оплати послуг адвоката позивачем до суду не надано, ціна послуг адвоката не визначена.
Таким чином, на даний час позивачем до суду не надано доказів наявності договірних відносин між адвокатом та позивачем, виконання адвокатом взятих на себе зобов'язань, оплати послуг адвоката.
У зв'язку з чим, у суду відсутні підстави щодо стягнення з відповідача на користь позивача 10000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129-130, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (місцезнаходження: 61037, м.Харків, вул.Мефодіївська, б.11; код ЄДРПОУ 31557119; п/р НОМЕР_1 в філії ХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор-Оіл" (місцезнаходження: 61153, м.Харків, пров.Ювілейний, б.56; код ЄДРПОУ 38160953; п/р НОМЕР_2 в АТ "Альфа-банк", МФО 300346) 27580,17 грн. пені, 43398,60грн. штрафу, 1051,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м.Харкова повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Вектор-Оіл" (місцезнаходження: 61153, м.Харків, пров.Ювілейний, б.56; код ЄДРПОУ 38160953; п/р НОМЕР_2 в АТ "Альфа-банк", МФО 300346) з Державного бюджету 50% судового збору у розмірі 1051,00 грн., сплаченого останнім до господарського суду Харківської області згідно з квитанцією №845 від "12" грудня 2019 року, відповідно до ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", про що постановити відповідну ухвалу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "14" травня 2020 р.
Суддя К.В. Аріт