печерський районний суд міста києва
Справа № 757/13824/19-ц
28 квітня 2020 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г.О.
секретар судового засідання Хабеця О.О.,
справа №757/13824/19-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафу, інфляційних витрат, трьох процентів річних,-
13.03.2019 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просив стягнути з останнього 154 450 грн штрафу за умовами договору позики від 14.12.2000 року, 24 426,88 грн індексу інфляції за період з 28.09.2010 року по 13.03.2019 року включно та 3 488,73 грн три відсотки річних, за той же період.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 14.12.2000 року між ним та відповідачем укладено договір позики, відповідно до умов якого він, ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 гроші в сумі 13 750 грн (на момент укладення угоди еквівалент у валюті становив - 2 500 доларів США).
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31.10.2006 року з відповідача було стягнуто 26 488 грн основного боргу з урахуванням індексу інфляції, три відсотки річних та штраф передбачений договором.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2010 року з ОСОБА_2 на його (позивача) користь стягнуто ще 84 922,06 грн, які складається з: суми інфляції за час прострочення сплати станом на 28.09.2010 року, трьох відсотків річних та штрафних санкцій, передбачених умовами договору.
Зауважив, що умовами договору передбачений штраф за кожен день прострочення виконання зобов'язання в розмірі 50 грн в день.
З дати ухвалення рішення Печерським районним судом м. Києва від 28.09.2010 року по день звернення до суду із даним позовом (13.03.2019 року) минуло 3 089 днів, отже штраф за цей період становить 154 450 грн (3089*50).
Інфляційні втрати та три відсотки річних від основної суми боргу становлять 24 426,88 грн та 3 488,73 грн відповідно.
Посилаючись на ст. ст. 530, 610, 625 ЦК України просив стягнути з відповідача зазначені суми.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.07.2019 р. відкрито провадження по справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву.
13.11.2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позов в якому він заперечує проти позовних вимог, посилаючись на безпідставність вимог. Зазначив, що зобов'язання за договором позики від 14.12.2000 року ним виконані в повному обсязі і в визначений договором термін. Оскільки ним було виконано зобов'язання, він навіть не міг припустити, що позивач у 2006 році звернеться до суду і повторно стягуватиме з нього кошти за даним договором з відповідними штрафними санкціями. Більше того, у 2010 році втретє стягуватиме з нього штрафні санкції по тому ж зобов'язанню. Відповідно він не міг припустити про існування вищевказаних рішень суду.
Зауважуючи, що першим рішенням суду у 2006 році з нього стягнуто основну суму боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та штраф за умовами договору, в загальному розмірі 26 488 грн.
Другим рішенням суду у 2010 році з нього стягнуто індекс інфляції, три відсотки річних та штраф за умовами договору, в загальному розмірі 84 922,06 грн.
Як зазначив позивач, ці рішення не виконані, в зв'язку з чим останній звернувся до суду із новим позовом, втім (відповідач) вважає, що позивачем в даному випадку обрано невірний спосіб захисту. Невиконання рішень судів не може бути предметом даного спору, оскільки вже був вирішений заочними рішеннями Печерського районного суду м. Києва у 2006 році та рішенням у 2010 році, а обставини встановлені в цих рішеннях не підлягають встановленню в інших справах.
Отже вважає, що повторне стягнення того ж боргу та штрафних санкцій не допускається, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, зауважив, що позивачем пропущений строк позовної давності, який за спірними правовідносинами закінчився 14.01.2004 року.
05.12.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, в якому позивач зауважує про безпідставність посилання відповідача на закінчення строку позовної давності, з огляду на існування рішення Печерського районного суду міста Києва від 31.10.2006 року, яким з відповідача вже стягнуто на його (позивача) користь 26 488 грн основного боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та штрафу за умовами договору, тобто стягнення самої позики не є предметом даного спору.
Крім того, вважає позицію відповідача, який вважає, що спірні правовідносини виникли в рамках діючого виконавчого провадження і повинні регулюватись нормами статті 447 ЦПК України, помилковою, з огляду на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 16.05.2018 р. у справі № 459/3560/15-ц, де зазначено, що відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зауважує також на те, що відповідач не заперечує існування виконавчого провадження та судових рішень щодо нього. При цьому ніяк їх не спростовує.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 14.12.2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики (далі - договір), складений та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоєю Л.Г.
За умовами п. 1 договору ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 гроші в сумі 13 750 грн, що на момент укладення цієї угоди за середнім курсом продажу доларів США еквівалентом є - 2 500 доларів США.
Вказану суму ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 14.01.2001 року.
Пунктом 5 договору сторони передбачили відповідальність за невиконання умов договору, зокрема: «Сторона, винна в неповерненні чи несвоєчасному поверненні грошей, як і сторона, винна у відмові в прийнятті грошей після належного повідомлення про це, має сплатити штраф у сумі 50 (п'ятдесят) гривень за кожний день прострочки…». Пунктом 7 (який в договорі зазначений як «п. 5», після п. 6) визначено умови щодо повернення коштів: «Цей договір складено та нотаріально посвідчено у двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса …, а другий у ОСОБА_1 до повного повернення боргу та який після повернення боргу буде переданий ОСОБА_2 з відміткою про одержання ним грошей.».
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2010 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 84 922,06 грн: суму інфляції за весь термін прострочення 15 078,04 грн, 3% річних 2 883,02 грн, штрафні санкції передбачених умовами договору - 66 950 грн; крім того в рішенні встановлено, що рішенням цього ж суду від 31.10.2006 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 26 488,25 грн в рахунок боргу за договором позики з урахуванням індексу інфляції, трьох процентів річних за час прострочення боргового зобов'язання, штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань. В подальшому це рішення звернуто до примусового виконання.
В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, як вбачається з матеріалів справи рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31.10.2006 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто основну суму боргу (з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних та штрафних санкцій, що передбачені договором).
Факт ухилення ОСОБА_2 від виконання взятих на себе зобов'язань по поверненню основного боргу (та супутніх штрафів), встановлений заочним рішенням Печерського районного суду від 28.09.2010 року (а.с.15-17), яким в свою чергу стягнуто штрафні санкції в зв'язку з невиконанням боргових зобов'язань (неповернення основної суми боргу) за період 2006-2010 р.р.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2010 року звернуто до виконання (а.с. 18).
Обидва рішення Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_2 не оскаржувались. Про існування судових спорів про стягнення боргу за договором позики відповідач був обізнаний і це встановлено заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29.08.2010 року.
Крім того, згідно Інформації про виконавче провадження, внесеної до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень за адресою в мережі Інтернет http://trade.informjust.ua/, ідентифікатор для доступу 3407Д84Б5159 по виконавчому провадженню №24463689 вчинялись виконавчі дії в період з 15.02.2011 року по 24.04.2015 року.
Статтею 31 ЗУ «Про виконавче провадження» (в ред. закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV) визначено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Із постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.02.2011 року (а.с.18), вбачається, що адресою проживання ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 , і є його адресою реєстрації місця проживання з 05.07.2007 року (а.с.35).
Отже відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 був необізнаний про існування рішень судів та виконавчих проваджень відносно нього, що в свою чергу спростовує його твердження, викладені у відзиві, де останній зазначив що не міг припустити про існування спірних боргових правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Ч.1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Із договору позики від 14.12.2000 року вбачається, що сторони погодили строк виконання зобов'язання - до 14.01.2001 року, а у разі невиконання зобов'язання у зазначений термін, передбачили відповідальність у вигляді штрафу у сумі 50 грн за кожний день прострочки (абз. 2 п.1, п.п.4, 5 договору), визначено також, що ці штрафні санкції діють до моменту повного повернення боргу (п.7 договору).
Враховуючи, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики (а згодом на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 31.10.2006 року) не виконав, до нього підлягають застосуванню штрафні санкції, визначені сторонами договору позики від 14.12.2000 року і діятимуть до моменту повного повернення боргу.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, договір позики від 14.12.2000 року укладений в двох примірниках: один примірник зберігається в справах приватного нотаріуса КМНО Фої Л.Г., а другий у позикодавця ( ОСОБА_1 ), який в свою чергу зобов'язався передати цей примірник договору позичальнику у разі повного повернення боргу з відповідною відміткою.
Отже факт надання копії (засвідченої згідно з ч. 2 ст. 95 ЦПК України) договору позики від 14.12.2000 року до позовної заяви (підписаної позивачем 13.03.2019 року) свідчить про те, що оригінал цього договору й досі зберігається у нього, а отже боргові зобов'язання ОСОБА_2 не виконані. І останнім цей факт не спростовано.
За ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення зобов'язання і боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розглядаючи справу № 459/3560/15-ц, Верховний Суд в постанові від 16.05.2018 року вказав, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки (з-поміж іншого) можуть виникати з рішення суду.
Між сторонами виникло грошове зобов'язання на підставі договору позики, а згодом на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 31.10.2006 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 основну суму боргу, а отже невиконання відповідачем цього зобов'язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, доведені належними та обґрунтованими доказами.
Відповідачем ОСОБА_2 в свою чергу позовні вимоги не спростовані. Останнім не надано належних та достатніх доказів тому, що ним виконані боргові зобов'язання за договором позики від 14.12.2000 року та/або за рішенням суду.
Отже суд дійшов висновку, про задоволення позову в повному обсязі.
Враховуючи наведене та на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 823,67 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст. 11, 16, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст.12, 13, 77, 79, 81, 263, 264, 354 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафу за умовами договору позики, інфляційних витрат, трьох процентів річних - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 154 450 (сто п'ятдесят чотири тисячі чотириста п'ятдесят) гривень штрафу за умовами договору позики від 14.12.2000 року; 24 426 (двадцять чотири тисячі чотириста двадцять шість) гривень 88 коп. інфляційних втрат за весь час прострочення сплати боргу за період з 28.09.2010 року по 13.03.2019 року; 3 488 (три тисячі чотириста вісімдесят вісім) гривень 73 коп. - три проценти річних від простроченої суми за період з 28.09.2010 року по 13.03.2019 року; 1 823 (одну тисячу вісімсот двадцять три) гривні 67 коп. - судового збору, сплаченого при поданні позову.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Суддя Г.О. Матійчук