Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/184/20 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
13.05.2020 року. м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 квітня 2020 року, якою щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ження, громадянина України, українця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з 00 год. 17 хв. 23.04.2020 року по 00 год. 17 хв. 21.06.2020 року з визначенням застави 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому еквіваленті становить 210200 грн.
інші учасники судового розгляду:
прокурор - ОСОБА_8 ,
захисник ОСОБА_6
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 просить ухвалу слідчого судді скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити у застосуванні до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обравши запобіжни й захід не пов'язаний з триманням під вартою, мотивуючи тим, що в ухвалі слідчого судді відсутні обґрунтування щодо неможливості застосувати більш м'яких запобіжних заходів. Зазначає, що вина підозрюваного не доведена, він має постійне місце проживання, працює, раніше не судимий, позитивно характеризується, а тому утримання його під вартою незаконне, а жоден ризик передбачений статті 177 КК України не доведений.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 повідомлено про підозру у тому, що він спільно з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відшукували на території м. Кривий Ріг осіб з вираженими фізичними вадами, безвизначеного місця проживання, зловживаючи спиртними напоями, які знаходяться в тяжкому матеріальному становищі, вводили їх в оману, переконавши, що на території м. Кропивницького будуть займатись лущенням горіхів, або аналогічної роботи, привозили до м. Кропивницького та примушували займатись жебракуванням. Отримані від жебракування кошти ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 забирали собі та витрачали на власний розсуд.
Органом досудового слідства кваліфіковано дії ОСОБА_7 як торгівля людиною, а так само вербування, переміщення людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням примусу, обману, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.149 КК України.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24.04.2020 задоволено клопотання слідчого ВРЗЗС слідчого управління ГУНП в Кіровоградській області про застосування підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Рішення слідчого судді мотивовано тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років. Також останній не одружений, не маючий на утриманні неповнолітніх або малолітніх дітей, не працюючий, тобто не маючий міцних соціальних зв'язків, у разі визнання його винним, з огляду на особу підозрюваного, визначає вірогідність переховування від органів розслідування та суду. Крім того, ОСОБА_7 з метою уникнення від кримінальної відповідальності може впливати на потерпілих для зміни останніми своїх показів, або для відмови від їх дачі.
Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , яка підтримала подану апеляційну скаргу, думку прокурора про залишення ухвали суду без зміни, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Слідчим суддею при розгляді клопотання встановлено, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України.
Дана підозра ґрунтується на зібраних в ході досудового слідства доказах, які під час розгляду клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою були об'єктивно дослідженні в судовому засіданні суду першої інстанції та щодо їх допустимості та узгодженості між собою сумнівів у колегії суддів не викликає.
До того ж колегія суддів ураховує, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини ( далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Ионкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру. Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою.
Відповідно до ст. 12 КК України злочини, передбачений ч.2 ст.149 КК України у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 є тяжким, закінченим, умисним і корисливим злочином та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років.
Ураховуючи серйозність висунутої проти ОСОБА_7 підозри, а також беручи до уваги дані про особу підозрюваного та обставини кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя місцевого суду міг з певною вірогідністю стверджувати, що ОСОБА_7 може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, а тому не буде виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Проте, враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що по справі наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного. При цьому колегія суддів оцінює суворість можливого покарання ОСОБА_7 та визнає за реальну небезпеку можливість його ухилення від правосуддя у разі зміни, обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в триманні підозрюваного під вартою. Підстав для обрання більш м'якого запобіжного заходу не вбачається.
Окрім того, останній через тяжкість оголошеної підозри та наявних у справі доказів, зможе з метою уникнення відповідальності вчинити спроби на ухилення від органу досудового слідства та суду.
Також, на переконання колегії суддів, менш суворий запобіжний захід, такий як тримання під домашнім арештом, не здатен забезпечити ризики передбачені ст.177 КПК України та належне виконання, покладених на нього процесуальних обов'язків, оскільки одній з підозрюваній обрано запобіжний захід домашній арешт за адресою - АДРЕСА_1 , яка є власністю ОСОБА_7 , тобто дане не виключить спілкування підозрюваних і вплив один на одного.
У разі застосування ОСОБА_7 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою (особисте зобов'язання, домашній арешт), вказане не забезпечить на початковому етапі досудового розслідування та у подальшому належного виконання останнім його процесуальних обов'язків. Так, ОСОБА_7 в провину ставиться кримінальне правопорушення, яке вчинено щодо осіб, які не мають постійного місця проживання, доходу, зловживають спиртними напоями, в більшості випадків це люди з вираженими вадами здоров'я (інвалідністю), соціально не захищені, у зв'язку з чим останній з метою уникнення від кримінальної відповідальності може впливати на потерпілих для зміни останніми своїх показань, або для відмови від їх дачі.
Крім того, перебуваючи на волі, підозрюваний буде мати можливість допустити вчинення нових кримінальних правопорушень.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що у судовому засіданні суду першої інстанції не було доведено наявність ризиків для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним.
За вказаних обставин слідчий суддя цілком обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки під час розгляду клопотання встановлені обставини, які є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, зазначених у ст. 176 КПК України не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 ч. 1 п.п. 1, 3, 4, 5 КПК України та забезпечити виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
При цьому, колегія суддів ураховує, що у разі наявності ризиків, ЄСПЛ допускає можливість застосування до особи виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
Так, у справі «Воляник проти України» від 02.10.2014 року, ЄСПЛ вказав, що допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз, як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину.
В сукупності із вищенаведеними обставинами для вирішення справи у відповідності до вимог закону слідчий суддя врахував і дані, які характеризують особу підозрюваного ОСОБА_7 та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі і ті, на які захисник посилається в апеляційній скарзі.
Під час апеляційного розгляду захисник вказала про наявність тих обставин, що обвинувачений має житло, за яким суд може визначити домашній арешт та проти якого не заперечує співвласник житла, а також має на утриманні дитину, 2007 року народження, якій сплачує аліменти та медичні довідки щодо стану здоров'я його матері, як підстави для обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу, враховуються судом апеляційної інстанції, однак не є безумовними підставами для скасування ухвали місцевого суду.
Надані апеляційному суду характеристика також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Крім того, апеляційний суд вважає, що ці обставини в даному випадку не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки підозрюваного, зважаючи, що вказані обставини існували і раніше.
Крім того, відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя визначив розмір застави, який відповідає вимогам п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
На думку колегії суддів апеляційного суду, з огляду на обставини інкримінованого злочину, застава у зазначених межах здатна в повній мірі забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що слідчий суддя прийняв законне і обґрунтоване рішення, а тому підстави для скасування ухвали слідчого судді відсутні.
Керуючись ст.ст. 182, 183, 193, 194, 376 ч.2, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24 квітня 2020 року щодо підозрюваного ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: підписи
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4