Провадження № 22-ц/803/5454/20 Справа № 210/973/20 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
13 травня 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/973/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Зубакової В.П.,
суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргувідповідача Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2020 року,яке ухвалене суддею Літвіненко Н.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 20 березня 2020 року,-
У лютому 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (на теперішній час - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина на виробництві.
Позов мотивовано тим, що син позивачки ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання трудових обов'язків помічника машиніста тепловозу залізничного цеху ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». По факту нещасного випадку був складений акт форми Н-1 № 10 від 10 січня 2002 року про нещасний випадок, відповідно до висновків якого 25.12.2001 року, під час огляду устаткування у районі розташування другого головного резервуару тепловозу ОСОБА_2 , стався вибух другого головного резервуару, що призвело до смертельного травмування ОСОБА_2 .
Звістка про смерть сина призвела до того, що позивачка зазнала сильного нервового потрясіння. Незважаючи на сплив часу позивачка постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про смерть сина не залишають її до теперішнього часу. Втратою рідної їй людини, позивачці завдано значної моральної шкоди.
Моральну шкоду, внаслідок смерті сина, позивачка оцінює у 200 000,00 гривень, яку просить стягнути з відповідача на свою користь без утримання податків та зборів.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина на виробництві, без утримання податку з доходів фізичних осіб у розмірі 200 000, 00 гривень.
Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір в розмірі 2 000,00 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність позивачкою обставин справи. Вважає, що нормами ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивачки на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю сина, внаслідок смерті на виробництві, адже таке право передбачено нормами ЦК України, в редакції 2004 року. Також, на думку відповідача, судом не встановлено прямого причинного зв'язку між винними діями відповідача та смертю сина позивачки, а визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, є необґрунтованим, не відповідає судовій практиці по аналогічним справам.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 (а.с.12).
ОСОБА_2 працював помічником машиніста тепловозу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (а.с.6).
25 грудня 2001 року ОСОБА_2 загинув на виробництві.
Відповідно до Акту №10 (форма Н-1) про нещасний випадок від 10.01.2002 року ОСОБА_2 25 грудня 2001 року з 23год. 50хв., виконуючи трудові обов'язки у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», здійснював ремонт тепловозу ТЕМ1 №0П2 - проводив огляд устаткування у районі розташування другого головного резервуару, який в цю мить вибухнув. Смерть настала внаслідок грубого, несумісного з життям руйнуванням голови - 25.12.2001 року, у 36-річному віці (а.с.6-10).
Причиною нещасного випадку визначено незадовільні дії машиністу тепловозу при виконанні передзмінного обслуговування тепловозу ТЕМ1 №0112; відсутність відповідного контролю за роботою локомотивної бригади при експлуатації тепловозу; неякісне виконання малого періодичного ремонту ТР-1, тепловозу ТЕМ1 №0П2 (а.с.10).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 працював на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» і смерть його настала на виробництві під час виконання трудових обов'язків, 25 грудня 2001 року, тому його матері має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення з відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь позивачки ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої смертю сина на виробництві, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Події, які породили цивільне право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР, в редакції 1963 року.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв'язку зі смертю її чоловіка в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», a розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, у зв'язку із чим обґрунтовано поклав обов'язок відшкодувати позивачці шкоду, завдану смертю сина, на роботодавця - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Вказані підстави відповідальності ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за моральну шкоду, спричинену внаслідок загибелі ОСОБА_2 , судом першої інстанції встановлені в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, а саме: Актом №10 (форма Н-1) про нещасний випадок від 10.01.2002 року, згідно якого причиною нещасного випадку визначено незадовільні дії машиністу тепловозу при виконанні передзмінного обслуговування тепловозу ТЕМ1 №0112; відсутність відповідного контролю за роботою локомотивної бригади при експлуатації тепловозу; неякісне виконання малого періодичного ремонту ТР-1, тепловозу ТЕМ1 №0П2 (а.с.10), у зв'язку з чим колегією суддів не приймаються доводи відповідача щодо відсутності його вини у загибелі вина позивачки..
Факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв'язку з втратою близької людини встановлений в судовому засіданні. Зокрема, позивачка - ОСОБА_1 , у зв'язку із втратою сина переживає душевні та психологічні страждання, позбавлена можливості спілкування з рідною людиною та отримувати від нього піклування, що тягне за собою порушення її нормальних життєвих зв'язків та докладення з її боку додаткових зусиль для організації свого життя.
Судом першої інстанції встановлений й причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача - втрата життєвих зв'язків позивачкою з рідною людиною.
З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачці.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 200 000,00 грн., суд виходив того, що сам факт загибелі ОСОБА_2 беззаперечно свідчить про те, що його мати відчуває від цього негативні наслідки морального та психологічного характеру. Мати втратила близьку людину і таку втрату не можливо відновити, що призвело до порушення її нормальних життєвих зв'язків і потребує додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, суд дійшов висновку, що сума компенсації моральної шкоди повинна складати 200 000,00 грн., що відповідає тяжкості та характеру завданої позивачці шкоди.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивачки, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала ОСОБА_3 ,, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Посилання відповідача на те, що позивачкою не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення їй моральної шкоди у зв'язку з втратою сина, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на незворотні негативні наслідки, які настали для позивачки внаслідок смерті сина.
На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання ОСОБА_1 , яка втратила сина та залишилася без його турботи і піклування, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, наслідки, що наступили, та їх невідворотність.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 13 травня 2020 року.
Головуючий:
Судді: