Провадження № 22-ц/803/4876/20 Справа № 214/9094/19 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
13 травня 2020 року м.Кривий Ріг
Справа № 214/9094/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Російська Федерація, Акціонерне товариство «Сбербанк», Публічне акціонерне товариство «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року, яка постановлена суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 березня 2020 року, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк» про стягнення моральної шкоди.
Просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 1000000 грн. у відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі збройною агресією Російської Федерації проти України та з його безпосередньою участю у зв'язку з цим у бойових діях по захисту суверенітету України, іі територіальної цілісності та недоторканості.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, у зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_1 , як фізична особа, звернувся з позовом до відповідача - держави Російська Федерація, у спорі щодо відшкодування моральної шкоди, який суб'єктно не належить до юрисдикції національних судів України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року скасовано ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року та направлено матеріали за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк» про стягнення моральної шкоди до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків. Роз'яснено, що у разі їх не усунення у встановлений судом строк, позовна заява буде вважатись неподаною та повернута.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд виходив з того, що відповідно до ч.1 ст.79 ЗУ «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави може бути допущене лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України. Натомість, позивачем не зазначено обставини, які б усували визначений вказаною нормою судовий імунітет та можливість розгляду цивільно-правового спору між позивачем та Російською Федерацією Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, та позовна заява і додані до неї документи не забезпечені завіреним перекладом на мову, яка діє в державі Російська ОСОБА_2 .
04 березня 2020 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява, в якій зазначено, що посилання суду на ч. 1 ст. 797 ЗУ «Про міжнародне приватне право» про судовий імунітет Російської Федерації є безпідставним, а державною мовою в Україні є українська, у зв'язку з чим ним подано до суду позовну заяву саме на державній мові.
Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2020 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду від 18 лютого 2020 року.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та постановлення судом необґрунтованої ухвали суду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що посилання суду на ч. 1 ст. 797 ЗУ «Про міжнародне приватне право» про судовий імунітет Російської Федерації є безпідставним та у цій справі судом апеляційної інстанції вже надано правову оцінку цим обставинам. Державною мовою в Україні є українська та позовну заяву подано на державній мові. При цьому, позивач зауважує на тому, що в ухвалі про залишення позову без руху не було конкретизовано на яку саме мову необхідно здійснити переклад позовної заяви та не вмотивовано необхідність такого перекладу у даній ситуації.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач АТ «Сбербанк» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм процесуального права, а тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк» про стягнення моральної шкоди не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України та позивач ОСОБА_1 , у встановлений ухвалою суду від 18 лютого 2020року термін, не виконав вимоги ухвали про усунення недоліків.
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.
Залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк» про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява подана без додержання вимог статті ст. 175 ЦПК України, а саме: відповідно до ч.1 ст.79 ЗУ «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави може бути допущене лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України. Натомість, позивачем не зазначено обставини, які б усували визначений вказаною нормою судовий імунітет та можливість розгляду цивільно-правового спору між позивачем та Російською Федерацією Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, та позовна заява і додані до неї документи не забезпечені завіреним перекладом на мову, яка діє в державі Російська Федерація.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обовязків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач, відповідно до ухвали суду, у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до положень статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила його суб'єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18) зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Згідно частини першої-другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18).
Отже, ЦПК України встановлює обов'язок позивача зазначити у позовній заяві відповідача, його повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти, , а на суд - обов'язок перевірити наявність такого посилання у позовній заяві, однак, не надає суду право на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі вирішувати питання про те, чи заявлено позовні вимоги до належного відповідача, адже, пред'явлення позову до неналежного відповідача може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог, а це птання вирішується судом під час судового розгляду, а не під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
При цьому, необхідно зазначити, що суд першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі передчасно застосував положення ЗУ «Про міжнародне приватне право», оскільки даним нормативно-правовими актом, суд першої інстанції має керуватися під час ухвалення судового рішення по суті.
Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції зазначеного не врахував та не взяв до уваги того, що позивач на власний розсуд розпорядилася своїм правом щодо визначення відповідача у позові, а тому висновки суду щодо невідповідності позовної заяви вимогам ст. 175 ЦПК України, в частині пред'явлення позову до неналежного відповідача, є помилковим.
Не можна погодитись й з висновком суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви з тих підстав, що позовна заява і додані до неї документи не забезпечені завіреним перекладом на мову, яка діє в державі Російська Федерація.
Так, згідно ч. 1 ст. 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
Згідно частини першої статті 6 Закону України "Про засади державної мовної політики" державною мовою України є українська мова.
Відповідно до частини третьої статті 14 Закону України "Про засади державної мовної політики" сторони, які беруть участь у справі, подають письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою.
Як слідує з матеріалів справи, позовна заява ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк» про стягнення моральної шкоди викладена державною мовою України, а стаття 175 ЦПК України не містить вимог щодо надання позивачем до суду завіреного перекладу позовної заяви на мову іноземної держави, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції щодо невідповідності позовної заяви вимогам ч. 6 ст. 175 України є помилковим.
До того ж необхідно зауважити й на тому, що питання здійснення перекладу документів на іноземну мову врегульовано Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 року № 1092/5/54, з наступними змінами, згідно якої переклад документів та судових доручень здійснюється фахівцем, запрошеним до відповідного суду України згідно із статтею 75 ЦПК України, або засвідчується уповноваженим перекладачем, або нотаріально, а витрати, пов'язані із залученням перекладача, сплачуються у порядку, передбаченому статтею 139 ЦПК України, що свідчить про помилковість висновків суду в частині зобов'язання позивача надавати суду завірений переклад документів на мову іноземної держави до відкриття провадження у справі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено право позивача на вільний доступ до правосуддя, що є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної ухвали з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2020 рокускасувати та направити матеріал за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, Акціонерного товариства «Сбербанк», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний Банк» про стягнення моральної шкоди до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 13 травня 2020 року.
Головуючий:
Судді: