Справа № 645/75/20
Провадження № 2/645/664/20
12 травня 2020 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Сілантьєвої Е.Є.
за участю секретаря судових засідань - Ятлової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" (далі за текстом АТ КБ "ПРИВАТБАНК") звернулося до суду з позовом, яким просить стягнути з ОСОБА_1 , на їх користь, заборгованість за кредитним договором б/н від 16.10.2013 року в розмірі 12235,24 грн., а також судовий збір в розмірі 2102,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим, підписала Заяву б/н від 16 жовтня 2013 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. В період дії кредитного договору відповідач не дотримувалась його умов, внаслідок чого станом на 26 листопада 2019 року в неї перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 12235,24 грн., з яких: 4925,84грн. - заборгованість за кредитом, 6150,58 - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 100 грн. - заборгованість за пенею; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 558,82 грн. - штраф (процентна складова).
Ухвалою Фрунзенського районного осуду м. Харкова від 13 січня 2020 року відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
В судове засідання представник позивача, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не з'явився, в матеріалах справи міститься клопотання АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про розгляд справи за відсутності його представника, яким позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечує.
В судове засідання ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи, не з'явилась, про причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності та відзиву на позов не подала. Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, як що таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
В ст. 275 ЦПК України визначені строки розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно з одним із принципів судочинства визнано пріоритет публічного інтересу над приватним. Безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання ЦПК України, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.
Крім того, недотримання строків розгляду справ порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади.
Будучи обізнаним про розгляд справи судом, відповідач відзиву та жодних доказів не подав, а тому розгляд справи здійснений судом на підставі наявних доказів, що містяться в матеріалах справи.
Від позивача АТ КБ «ПриватБанк» з поданням позовної заяви надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Інших заяв, клопотань сторони суду не надали.
Інші процесуальні дії суд не здійснював.
За наявності одночасного існування умов, передбачених положеннями ст.280 ЦПК України, суд вважав можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував позивач АТ КБ «ПриватБанк».
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного договору б/н від 16 жовтня 2013 року, у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 звернулась за наданням банківських послуг, розмір кредитного ліміту в заяві не зазначений.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4, - «Умов та правил надання банківських послуг», на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.
Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті httр://ргіvatbank.uа/kredity/, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Договору.
Відповідно до п. 2.1.1.5.5 «Умов та правил надання банківських послуг» позичальник зобов'язується погашати заборгованість за Кредитом, процентами за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Встановлено, що в період дії кредитного договору відповідач не дотримувався умов кредитного договору, внаслідок чого станом на 26 листопада 2019 року в неї перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 12235,24 грн., з яких: 4925,84грн. - заборгованість за кредитом, 6150,58 - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 100 грн. - заборгованість за пенею; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 558,82 грн. - штраф (процентна складова).
В обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором позивач надав відповідний розрахунок.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 16 жовтня 2013 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) та заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його вартості, зокрема пеню і штрафи за прострочене зобов'язання.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 жовтня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 жовтня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (9 січня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. (Правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)
В зазначеній правовій позиції Велика Палата Верховного Суду зазначала, що наявність в справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 жовтня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Суд вважає, що правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» пені та штрафів за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань не має, тому вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову про стягнення з відповідача пені в розмірі 100,0 грн., штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 558,82 грн. (процентна складова), у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 16 жовтня 2013 року, так як Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.
У частинахпершій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг.
Конституційний Суд України у рішенні по справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Укладений між сторонами кредитний договір від 16 жовтня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Суд вважає про наявність правових підстав для стягнення з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 4925,84 грн.
З огляду на те, що ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов'язань в строки, передбачені кредитним договором, не виконав, суд знаходить позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача стосовно стягнення процентів за користування позиченими коштами, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 16.10.2013 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», в якій відповідач погодився, що заява, разом із пам'яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який не підписаний позичальником, та ксерокопію паспорту на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов'язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Той факт, що відповідач фактично користувався грошовими коштами не можна вважати доказом укладення договору кредиту, оскільки у даному випадку згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України саме на Банк покладено тягар доведення факту та умов укладення договору, на підставі якого був заявлений позов. І лише при доведеності цих обставин у відповідача виникає процесуальний обов'язок їх спростування, що відповідає принципу рівності сторін, ч. 2 ст. 12 ЦПК України.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає до застосуванню у даній справі.
Матеріали справи не містять належних підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку».
Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, - судова колегія відхиляє доводи позивача щодо узгодження сторонами порядку нарахування процентів за користування кредитом та неустойки.
За таких обставин Банк не довів, що між сторонами був укладений договір кредиту згідно Умов та Правил, які зазначені у наданих до суду витягів.
Таким чином, суд приходить до висновку по недоведеність позову з огляду на відсутності достатніх належних і допустимих доказів умов договору кредиту у частині стягнення процентів за користування кредиту на суму 6150,58 грн. Тому в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
За частиною першою вищевказаної статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення від 18.12.2019 року, за подання до суду позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» сплачено судовий збір в розмірі 2102,00 грн., який підлягає стягненню із ОСОБА_1 на його користь.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 546-552, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 13, 76-80, 133, 141, 247, 263-265,280 ЦПК України, суд,-
Позов Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 )на користь Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1Д, адреса для кореспонденції: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) заборгованість за кредитним договором б/н від 16 жовтня 2013 року у розмірі 4925 (чотири тисячі дев*ятсот двадцять п'ять) гривень 84 копійки.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 )на користь Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1Д, адреса для кореспонденції: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
позивач - АТ КБ «Приват Банк», код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО № 305299, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 1Д, адреса для кореспонденції: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50,
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 12 травня 2020 року.
Головуючий суддя -