Справа № 219/12770/19
Провадження № 2/219/753/2020
06 травня 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі головуючого судді Фролової Н.М., за участю секретаря судового засідання Дубаніної О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги,
Звернувшись до суду з позовом ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017 року ( у т.ч. вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку 5944,25 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 7381,30 грн. ), а всього 22530,22 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послалася на те, що він з 07.03.2001 року працевлаштувався та почав свою трудову діяльність з посади машиніста (кочегара) котельної 2-го розряду на станції Щебенка ДП «Донецька залізниця». З 12 липня 2016 року прийнятий до Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень «Регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця». Згідно до наказу (розпорядження) №4524/ДН-ос від 10.07.2017 року він був звільнений з 17.07.2017 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скорочення штату. В день звільнення і після звільнення з ним не було проведено повного розрахунку, а саме заробітну плату за березень- липень 2017 року, компенсацію за невикористану щорічну відпустку (35 днів) та вихідну при звільненні усього на загальну суму у розмірі 22530,22 грн. Добровільно сплатити вказану заборгованість відповідач відмовляється.
Від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому позов не визнала у повному обсязі, пославшись на те, що АТ "Укрзалізниця", як нова юридична особа, утворена згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей. Відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-УІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (Закон № 1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14.04.2014.Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президентом України на сьогоднішній день не видавався. Згідно з ч.3 ст.11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Закон № 1669 є спеціальним законом у спірних правовідносинах. Пунктом 5 статті 11 Закону № 1669-УІІ передбачений обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» у період з 14.04.2014 до її закінчення. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції (абз.3 п.5 ст.11 Закону № 1669-УІІ). Кабінетом Міністрів України 02.12.2015 прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Згідно із статтею 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція. Згідно із наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» Донецьку і Луганську області з 07.04.2014 також визначено районами проведення антитерористичної операції. У зв'язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об'єктів АТ «Укрзалізниця», розташованих, зокрема, у м. Донецьк, Луганськ у відповідача з 20.03.2017 р. відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп'ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у Донецькій та Луганській областях. З 20.03.2017 р. господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб . Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в містах Донецьк та Луганськ, Дебальцево перебувають у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин не переробної сили) є 20 березня 2017 року. Отже, відповідач фактично відсутній за місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема у м. Дебальцево, місцем роботи позивача по справі, і цей факт зумовлений поважними причинами. Втрата контролю і доступу АТ «Укрзалізниця» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходяться на територіях міст, в тому числі і м. Донецьку Донецької області, Ясинувата, Луганськ, Дебальцево та інш. у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звіту, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 20 березня 2017 року, коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями і припинення провадження господарською діяльністю, знівелювала можливість відповідача виконати зобов'язання перед працівниками згідно зі ст.ст.47,83,115 та 116 КЗпП України. Дата виходу з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, тобто дата встановлення непереборної сили 20 березня 2017 року. Відповідно до Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 року № 879, у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей в обсязі, визначеному керівником підприємства, обов'язково проводиться інвентаризація активів та зобов'язань, що перебувають на балансі суб'єкта господарювання. При цьому згідно п. 8 наведеного Положення, підприємства, що знаходяться на тимчасово окуповані території та/або на території проведення антитерористичної операції (або їх структурні підрозділи (відокремлене майно) перебувають на зазначених територіях), проводять інвентаризацію у випадках, обов'язкових для її проведення тоді, коли стане можливим забезпечити безпечний та безперешкодний доступ уповноважених осіб до активів, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, в яких відображені зобов'язання та власний капітал цих підприємств. Зазначені підприємства зобов'язані провести інвентаризацію станом на 01 число місяця, що настає за місяцем, в якому зникли перешкоди доступу до активів, первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку, та відобразити результати інвентаризації в бухгалтерському обліку відповідного звітного періоду. Просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовити в повному обсязі.
Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у судове засідання не з'явився, просив розгляд справи проводити без його участі, позов підтримує в повному обсязі.
Відповідач АТ «Українська залізниця», про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, не забезпечив участі свого представника у судовому засідання.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши всі обставини по справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, де працював на посаді складача поїздів 5 розряду станції Щебенка (а.с.20-22).
Наказом (розпорядженням) № 4524/ДН-ос від 10.07.2017 року звільнений 17.07.2017 за скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, компенсації за 35 днів відпустки (а.с.24).
Статтею 43 Конституції України гарантований законом захист права на своєчасне одержання винагороди за працю.
За приписами ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Вказана норма права кореспондується із ч. 1ст. 30 ЗУ «Про оплату праці», а другою частиною цієї статті встановлено обов'язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Згідно із ч. 1ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті36та пунктах 1, 2 і 6 статті40 цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Частиною 1 статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Вирішуючи питання щодо порушення права позивача на виплату відповідачем заробітної плати при роботі на його підприємстві та не проведення з ним повного розрахунку при звільненні, суд виходив з такого.
Відповідно до ч.3 ст.11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За частинами 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З доданих до позову табуляграм, виданих відповідачем на виконання ст. 100 КЗпП України (а.с.34-38), убачається, що позивачу:
За березень 2017 року всього нараховано 4515,65 грн, сума до виплати 3590,76 грн.
За квітень 2017 року всього нараховано 2677,29 грн, сума до виплати 2128,95 грн.
За травень 2017 року всього нараховано 1391,49 грн, сума до виплати 1108,49 грн.
За червень 2017 року всього нараховано 246,59 грн, сума до виплати 196,09 грн.
За липень 2017 року всього нараховано 13700,20 грн, сума до виплати 10719,20 грн., в т.ч. розмір компенсації за невикористану відпустку складає 7384,30 грн., вихідна допомога при звільненні у розмірі 5944,25 грн.
Загальний розмір нарахованої заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року та компенсаційних виплат складає 22531,22 грн, до виплати 17743,49 грн.
Заробітна плата за першу половину березня 2017 року у розмірі 1386,62 грн (нараховано 1743,78 грн) виплачена позивачу, що підтверджено видатковим касовим ордером № 1505 від 06.09.2017 (а.с.65).
Тож позов необхідно задовольнити частково із стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року та компенсаційних виплат без утримання обов'язкових податків та зборів у загальному розмірі 20787,44 грн (22531,22 грн. -1743,78 грн = 20787,44 грн).
Статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, а саме: податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (168.1.1). Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (168.1.2.).
Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Приймаючи до уваги наведенні положення законодавства та зважаючи на те, що предметом позову є заробітна плата за березень-липень 2017 року та компенсаційні виплати, суд вважає, що не є виходом за межі заявлених позовних вимог задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період часу з березня 2017 року по липень 2017 року та компенсаційних виплат в розмірі 20787,44 грн без урахування податку та інших обов'язкових платежів, оскільки саме ця сума підлягає оподаткуванню під час її виплати та зазначена в поданих на підтвердження заявлених позовних вимог табуляграмах.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з того, що в спорах, що виникають з трудових правовідносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця.
Судом установлено, що у спірний період часу позивач перебував з відповідачем у трудових правовідносинах, за що йому мала бути нарахована та виплачена заробітна плата.
Проте, свого обов'язку з оплати праці позивача відповідач не виконав. Розмір заявленої позивачем до стягнення суми невиплаченої заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року та компенсаційних виплат, а також факт не виплати зазначеної суми відповідач не спростував.
При цьому, суд не приймає до уваги надану відповідачем довідку за №1474/2 від 28.11.2019 відповідно до якої, дохід позивача за останні 7 місяців складався лише з нарахувань за період січень 2017 року - березень 2017 року у розмірі 11540,72 грн з огляду на те, що інформація зазначена у цій довідці спростовується інформацією з табуляграм за період з березня 2017 року по липень 2017 року, виданих відповідачем на виконання ст. 100 КЗпП України, а також індивідуальними відомостями по застрахованій особі за формою ОК-5 та формою ОК-7 за період 01.03.2017 по 17.07.2017 р., з яких вбачається, що за березень 2017 р. фактичний заробіток позивача склав 4515,65 грн., в той час як наданої відповідачем довідки вбачається, що за березень 2017 р. позивачу нарахована заробітна плата в розмірі 1743,78 грн.
Крім того, позивач був звільнений за п.1 ст.40 КЗпП України, наслідком чого відповідно до ст. 44 КЗпП України є виплата працівнику роботодавцем вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Наказом (розпорядженням) № 4524/ДН-ос від 10.07.2017 року про звільнення, позивачу призначена одноразова грошова допомога у розмірі середньомісячного заробітку.
Інформації про нарахування у липні 2017 року такої допомоги довідка не містить, що з огляду на приписи ст. 44 КЗпП України та наказ № 4524/ДН-ос від 10.07.2017 вказує на недостовірність відомостей, зазначених у довідці відповідача від №1474/2 від 28.11.2019 р.
При цьому суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі. В той же час за змістом правових позицій, які викладені в постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року по справам №6-364цс16; №6-365цс16 висновки Верховного Суду України зводяться до того, що форс-мажорні обставини свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Але жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі. Наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву Укази Президента України, Рішення ради національної безпеки і оборони України жодним чином не перешкоджали відповідачу проводити виплати заробітної плати позивачу та не містять в собі положень, які б вказували на звільнення відповідача від обов'язку виконувати трудове законодавство по проведенню повного розрахунку при звільненні.
Тож, конституційне право позивача на одержання винагороди за працю має бути захищено.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, необхідно допустити негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
У зв'язку з тим, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача за ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір на користь спеціального фонду Державного бюджету України в розмірі 768,40 грн, виходячи з такого:
Відповідно до пп.1п.1 ч.2ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З 01 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»в розрахунку на місяць у розмірі 1921,00 грн.
Отже, при поданні позову судовий збір в частині стягнення заборгованості по заробітній платі складав 768,40 грн (1921,00 грн х 0,4), тому з відповідача в доход держави належить стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн.
Керуючись ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу у загальному розмірі 20787 (двадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 44 коп.
Зобов'язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги у загальному розмірі 20787 (двадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн 44 коп. утримати з цієї суми податки та інші обов'язкові платежі.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір, пов'язаний з розглядом справи в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду або через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 12 травня 2020 року.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки, визначені статтею 354 Цивільного процесуального кодексу України щодо апеляційного оскарження рішення продовжуються на строк дії такого карантину.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Відповідач Акціонерне товариство "Українська залізниця", місцезнаходження якого: 03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815.
Суддя Н.М. Фролова