Іменем України
14 травня 2020 року
Київ
справа №1540/4795/18
адміністративне провадження №К/9901/22676/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Блажівська Н. Є., Гімон М. М., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року (суддя - Єфіменко К.С.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року (судді - Лук'янчук О.В., Бітов А.І., Ступакова І.Г.) у справі № 1540/4795/18 за позовом приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак» до Головного управління ДФС в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення пені,
У вересні 2018 року приватне акціонерне товариство "Ізмаїльський завод таропакувальних виробів "Дунай-Пак" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ДФС), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Казначейство), в якому, з урахуванням збільшення та уточнення позовних вимог, просило:
визнати протиправною бездіяльність ДФС щодо невиконання визначеної законом процедури відшкодування суми податку на додану вартість за вересень 2017 року в розмірі 2 421 602 грн;
зобов'язати ДФС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування у розмірі 2 421 602 грн;
стягнути з Державного бюджету України на користь позивача пеню за прострочення сплати бюджетної заборгованості за період з 29 серпня 2018 року у сумі 196 448,25 грн;
зобов'язати ДФС сформувати Інформаційне повідомлення щодо узгоджених сум бюджетного відшкодування відповідно до підпункту "г" пункту 200.12 статті 200 розділу V ПК України у сумі 2 421 602 грн на поточний рахунок Товариства, накласти два електронних цифрових підписи уповноважених осіб ДФС та електронну печатку ДФС та передати його до Міністерства фінансів України, відповідно до Наказу ДФС України від 14 квітня 2018 року № 263.
В обґрунтування позову зазначено про порушення податковим органом порядку відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) на рахунок платників податків, оскільки, не зважаючи на набрання законної сили судовим рішення у справі № 815/426/18 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про відмову у наданні бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 2 421 602 грн, ДФС на дату подання позову не внесло відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що зумовило нарахування пені за прострочення такого відшкодування у розмірі 196 448,25 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДФС щодо невиконання визначеної законом процедури відшкодування суми ПДВ за вересень 2017 року у розмірі 2 421 602 грн; зобов'язано ДФС внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування ПДВ за відповідною податковою декларацією за вересень 2017 року у розмірі 2 421 602 грн на користь позивача; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача пеню за прострочення сплати бюджетної заборгованості у сумі 69 662,52 грн, яку розраховано за період з 3 січня 2019 року по 21 лютого 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Обраховуючи суму пені за прострочення відшкодування ПДВ за вказаний період (а не з 29 серпня 2018 року, як про це просив позивач), суд виходив з того, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі № 815/426/18 податкове повідомлення-рішення про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування у сумі 2 421 602 грн було визнано протиправним та повністю скасовано; постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у цій справі апеляційну скаргу ДФС залишено без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Згідно з супровідним листом П'ятого апеляційного адміністративного суду вказане судове рішення надійшло до ДФС 26 грудня 2018 року, відтак, відповідні дані згідно з вимогами закону повинні були бути внесені ДФС до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість не пізніше 27 грудня 2018 року. З огляду на те, що податковим органом до часу ухвалення судом рішення у справі цього зроблено не було, суд першої інстанції обрахував суму пені, яка підлягала стягненню з Державного бюджету України, використовуючи такі дані: сума заборгованості з відшкодування ПДВ складала 2 421 602,00 грн, строк заборгованості з відшкодування ПДВ - з 3 січня 2019 року (27 грудня 2018 року - день, коли ДФС мало внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість відповідні дані, + 5 встановлених ПК України днів на здійснення такого відшкодування органами Казначейства) по день винесення рішення суду склав 50 днів, облікова ставка НБУ на час виникнення заборгованості складала 17,5% (рішення Правління НБУ від 12 липня 2018 року № 443-рш) та 120% від неї склала 21% річних. Таким чином, сума заборгованості Державного бюджету України перед позивачем у вигляді пені за прострочення відшкодування ПДВ склала, на думку суду першої інстанції, 69 662,52 грн (2 421 602,00 грн. * 21% / 365 днів * 50 днів прострочення).
Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції невірно визначено початок перебігу строку заборгованості з відшкодування ПДВ та, відповідно, суму пені.
ДФС також подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати вказане судове рішення в частині задоволення позовних вимог, та в цій частині прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги ДФС вказало, зокрема, про необґрунтованість та помилковість розрахунку пені судом, оскільки позивачем не визначено період, за який пеня підлягала стягненню.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 1540/4795/18 апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ДФС задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства пені за прострочення сплати бюджетної заборгованості скасовано та відмовлено у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд частково погодився із доводами ДФС щодо неправомірності нарахування пені та вказав, що висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з Державного бюджету України на користь позивача пені, нарахованої на суму заборгованості з ПДВ, є передчасним. При цьому, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до приписів податкового законодавства пеня розраховується за весь час прострочення сплати бюджетної заборгованості - з моменту виникнення по день погашення такої заборгованості, проте, на день ухвалення судом першої інстанції рішення погашення бюджетної заборгованості не відбулось, а, отже, вимоги позивача про стягнення пені за прострочення сплати бюджетного відшкодування є передчасними, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.
Частково не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме, неправомірне неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 822/553/17, щодо правомірності нарахування пені на суму несплаченого грошового зобов'язання з відшкодування ПДВ. Також позивач послався на неправильний розрахунок відповідної суми пені судом першої інстанції з огляду на те, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року у справі № 815/426/18, яким скасовано податкове повідомлення-рішення про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування, набрало законної сили з моменту повернення апеляційної скарги ДФС без розгляду - 20 серпня 2018 року, а не 13 грудня 2018 року - дати ухвалення апеляційним судом постанови, якою апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Крім цього, позивач вказав на невирішення судами попередніх інстанцій питання розподілу судових витрат та необхідність стягнення на його користь частини сплаченого ним судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Позивач просив скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції; частково змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача пеню за прострочення сплати бюджетної заборгованості, яку розрахувати за період з 29 серпня 2018 року по 21 лютого 2019 року у сумі 246 605,33 грн; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ДФС на користь позивача судовий збір, сплачений за подання позову, пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 4 708,72 грн та судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у сумі 5286 грн, а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на його користь понесені ним інші судові витрати.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Відповідачами відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій повною мірою не відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що в період з 5 грудня 2017 року по 11 грудня 2017 року ДФС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на його поточний рахунок за вересень 2017 року.
Результати перевірки були викладені в акті від 15 грудня 2017 року № 895/15-32-12-06/00383716 та встановлено відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2017 року у сумі 2421602 грн.
29 грудня 2017 року відповідачем було складено відповідне податкове повідомлення-рішення № 0131201206.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 24 квітня 2018 року у справі № 815/426/18 податкове повідомлення-рішення про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування було визнано протиправним та повністю скасовано.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року у вказаній справі апеляційну скаргу ДФС повернуто апелянту. Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року ДФС було поновлено строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення Одеського окружного адміністративного суду, ухвалою від 18 жовтня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою ДФС, постановою від 13 грудня 2018 року у цій справі апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Згідно з супровідним листом П'ятого апеляційного адміністративного суду вказане судове рішення надійшло до ДФС 26 грудня 2018 року.
Проте, ДФС не було виконано рішення П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі № 815/426/18 та не внесено до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість відповідні дані.
Не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вивчивши матеріали справи, вважає за необхідне з метою забезпечення ефективного правового захисту права позивача на отримання суми бюджетного відшкодування, яка узгоджена у судовому порядку, вийти за межі вимог касаційної скарги та позову в частині визнання протиправною бездіяльності ДФС щодо невиконання визначеної законом процедури відшкодування суми ПДВ та зобов'язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування.
Так, відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таке право суду обумовлено принципом верховенства права, як основоположного принципу адміністративного судочинства, який визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (пункт 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основопложних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. «Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення судом рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій статті.
Враховуючи безпідставне невиконання ДФС протягом тривалого часу передбаченого статтею 200 ПК України обов'язку внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ даних щодо узгодженої у судовому порядку суми бюджетного відшкодування позивачу ПДВ (як встановлено судом першої інстанції, перебіг строку, коли вказаний обов'язок мав бути виконано ДФС, розпочався 27 грудня 2018 року та, враховуючи дані касаційної скарги ДФС, яку ухвалою Верховного Суду від 3 грудня 2019 року було повернуто, станом на дату її подачі такий обов'язок ДФС також виконано не було), в контексті ефективного засобу правового захисту права платника ПДВ на отримання бюджетного відшкодування цього податку колегія суддів у відповідності з нормою частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15.
У цій постанові Велика Палата, розглядаючи питання щодо належного способу захисту права товариств з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» на отримання сум бюджетного відшкодування з ПДВ за податковими деклараціями за вересень - жовтень 2014 року, вказала, що такі способи захисту порушеного права, як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податку. Застосувавши норму частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та висновки Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї норми, викладені, зокрема у рішеннях у справах «Бейелер проти Італії», «Суханов та Ільченко проти України», «Інтерсплав проти України», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права товариства, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на його користь заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.
Судами попередніх інстанцій у цій справі не було враховано вказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо порядку застосування принципу верховенства права в аналогічних правовідносинах.
Крім цього, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та, як наслідок, надано помилкову оцінку обставинам справи, у результаті чого скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача пені за прострочення сплати бюджетної заборгованості.
Так, відповідно до пунктів 200.12 - 200.15 статті 200 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов'язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків. Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.
Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною для виконання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та протягом п'яти операційних днів перераховується вказаним органом на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України (справа № 21-131а14), а також сталої практики Верховного Суду (зокрема, справи №№ 826/7380/15, 2140/1957/18, 816/3945/15, 804/17259/14, 540/269/19) непогашення заборгованості бюджету з ПДВ не позбавляє платника податку права пред'явити вимоги про стягнення пені. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод майновий інтерес. З огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з огляду на зазначені норми ПК України, приписи статті 255 КАС України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) щодо дати набрання рішенням суду законної сили та обставини судового розгляду у справі № 815/426/18, погоджується із висновком суду першої інстанції, що початок перебігу строку бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ на користь позивача пов'язаний саме із датою отримання відповідачем копії постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у вказаній справі про залишення без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року, яким податкове повідомлення-рішення про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування було визнано протиправним та повністю скасовано.
Водночас, колегія суддів знаходить, що судом першої інстанції було помилково визначено дату початку перебігу вказаного строку з огляду на неправильне застосування приписів пунктів 200.12., 200.13 статті 200 ПК України щодо обов'язку органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти операційних днів перерахувати узгоджену суму бюджетного відшкодування.
Враховуючи визначення операційного дня, наданого в статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», як частини робочого дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, початок перебігу вказаного строку з урахуванням вихідних та святкових днів розпочався з 5 січня 2019 року, відповідно, період прострочення сплати бюджетної заборгованості з ПДВ склав не 50, а 48 календарних днів.
Крім цього, під час обрахунку суми пені судом першої інстанції було застосовано нормативний акт, який втратив чинність на час існування спірних правовідносин. Так, станом на 3 січня 2019 року діяло рішення правління НБУ від 13 грудня 2018 року № 834-рш, яким було встановлено облікову ставку НБУ у розмірі 18% річних. Така сама облікова ставка НБУ діяла також станом і на 5 січня 2019 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду першої інстанції та обрахувати суму пені, яка підлягала стягненню на користь позивача за прострочення сплати бюджетної заборгованості, використавши чинну на момент виникнення пені облікову ставку НБУ, та обраховану відповідно до приписів закону кількість днів такого прострочення, а саме: 2421602,00 грн * 21,6% / 365 днів * 48 днів прострочення = 68 786,77 грн.
Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. При цьому, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи наведене вище, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову у спосіб стягнення на користь позивача з Державного бюджету України бюджетного відшкодування податку на додану вартість за податковою декларацією за вересень 2017 року у розмірі 2 421 602 грн, а також пені за прострочення сплати бюджетної заборгованості за період з 5 січня 2019 року по 21 лютого 2019 року у сумі 68 786,77 грн, всього: 2 490 388 грн 77 коп.
Враховуючи положення частини шостої статті 139 КАС України щодо зміни розподілу судових витрат судом касаційної інстанції у разі зміни ним судового рішення або ухвалення нового, з огляду на те, що саме протиправна бездіяльність ДФС щодо невиконання визначеної законом процедури відшкодування суми ПДВ стала підставою для задоволення позовних вимог; з огляду на невирішення судом першої інстанції питання щодо розподілу судових витрат; а також враховуючи часткове задоволення касаційної скарги позивача, колегія суддів вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області 4 708 грн 72 коп. судового збору за подання позову пропорційно задоволеній частині позовних вимог, судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у сумі 5 286 грн та 7 048 грн судового збору за подання касаційної скарги, всього: 17 042 грн 72 коп.
Керуючись статтями 9, 139, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак» задовольнити частково.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак» (код ЄДРПОУ 00383716) бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за податковою декларацією за вересень 2017 року та пеню за прострочення сплати бюджетної заборгованості у сумі 2 490 388 (два мільйони чотириста дев'яносто тисяч триста вісімдесят вісім) грн 77 коп.
4. Стягнути на користь приватного акціонерного товариства «Ізмаїльський завод таропакувальних виробів «Дунай-Пак» (код ЄДРПОУ 00383716) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) судовий збір у сумі 17 042 (сімнадцяти тисяч сорока двох) грн 72 коп.
5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. Б. Гусак
Судді Н. Є. Блажівська
М. М. Гімон