13 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003752 пров. № А/857/475/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.003752 за адміністративним позовом Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції - Сасевич О. М.,
час ухвалення рішення - 08.11.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 14.11.2019 року,
Позивач - ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 12 червня 2019 року №ЛВ2788/1553/АВ/ФС-2 про накладення штрафу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами управління Держпраці у Львівській області на ОСОБА_1 №ЛВ2788/1553/АВ/ФС-2 від 12 червня 2019 року.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідно до направлення від 10 травня 2019 року №1065 предметом проведення позапланового інспекційного відвідування слугувало виявлення неоформлених трудових відносин. Зазначає, що інспектором повністю дотримано процедуру проведення інспекційного відвідування, однак попереднє повідомлення підприємця про проведення інспекційного відвідування повністю унеможливило б виявлення неоформлених трудових відносин у об'єкта відвідування. При цьому, у ході інспекційного відвідування, яке проведено у період з 11 травня 2019 року по 13 травня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 (магазин одягу « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») при виконанні трудових функцій виявлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З усних пояснень, які зафіксовані засобами відеофіксації встановлено, що ОСОБА_3 стажується в магазині перший день, а ОСОБА_2 працює з 02 квітня 2019 року, однак підприємцем на підтвердження вищезазначених обставин не надано жодних підтверджуючих документів, які б свідчили про належне оформлення трудових відносин із цими працівниками та не надано договорів цивільно-правового характеру. Таким чином, у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимоги ст.24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а тому оскаржувана постанова про накладення штрафу є правомірною. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що предметом інспекційного відвідування згідно з наказом №1065-П від 10 травня 2019 року було дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, однак матеріали справи не містять жодного доказу виконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 трудових функцій, а сам факт перебування цих осіб у місці здійснення підприємницької діяльності іншою особою не свідчить про те, що вони перебувають у трудових відносинах. Звертає увагу, що відповідачем не доведено належними доказами виконання вищезазначеними особами трудової функції на замовлення позивача і, що така діяльність носила систематичний характер, оскільки письмові пояснення у цих осіб відібрані не були, а також у матеріалах справи відсутній акт про відмову у наданні таких пояснень. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Учасники справи у судове засідання 13 травня 2020 року не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача подала клопотання про розгляд справи без її участі, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, що засвідчується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (дата запису про реєстрацію - 20 березня 2018 року, основний вид діяльності - 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах).
З договору найму приміщення від 28 березня 2018 року №28/03 вбачається, що позивач орендує нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 з метою здійснення торгівлі промисловими товарами. Сторони не заперечують факту влаштування в таких приміщеннях магазину з одягом.
Також, матеріали справи містять докази використання позивачем праці залучених працівників - трудовий договір від 10 січня 2019 року, що укладений ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , прийняття ФОП ОСОБА_1 на роботу ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 засвідчується повідомленням про прийняття працівників на роботу, поданого у січні 2019 року.
Крім того, у матеріалах справи наявні правочини, вчинені позивачем, що мають форму договору цивільно-правового характеру - договір про надання послуг від 02 травня 2019 року №1, що укладений між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець), а також договір про надання послуг від 02 травня 2019 року №2, що укладений між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець). За такими договорами, зокрема, виконавці зобов'язалися надавати послуги консультанта з питань реалізації товару (п.1.2), сторони обумовили, що такі послуги не носять системного характеру (п.1.5), оплата за договором здійснюється відповідно до обсягу наданих послуг, який фіксується в акті приймання-передачі (п.3.1), а також сторони погодили, що такі договори не спричиняють виникнення між ними трудових правовідносин і виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника (п.8.9).
Судом першої інстанції також встановлено, що 03 травня 2019 року до ГУ Держпраці у Львівській області надійшла заява від 03 травня 2019 року (вхідний №О-513) за підписом фізичної особи. У такій заяві заявник зазначає про факт перебування в трудових відносинах із ОСОБА_1 (працює в магазині шкіри “Actors”) та стверджує про порушення при цьому її трудових прав зі сторони роботодавця (в частині роботи у вихідні та святкові дні, оплати праці, графіку роботи, тривалості робочого часу та ін.).
Наказом ГУ Держпраці у Львівській області від 10 травня 2019 року №1065-П було зобов'язано інспекторам праці - головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Львові ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі пп.1 п.5 Порядку за зверненням ОСОБА_5 від 03 травня 2019 року №О-513 в термін з 11 травня 2019 року по 13 травня 2019 року провести інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків у ФОП ОСОБА_1 , юридична адреса: АДРЕСА_2 , фактична адреса: АДРЕСА_1 .
На підставі наказу від 10 травня 2019 року №1065-П та направлення від 10 травня 2019 року №1065 у період з 11 травня 2019 року по 13 травня 2019 року було проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 , про що складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 13 травня 2019 року №ЛВ2788/1553/АВ.
Зі змісту акту вбачається, що у ході інспекційного відвідування за фактичною адресою ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 магазин одягу “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 11 травня 2019 року було виявлено за виконанням трудової функції (продаж товару) ОСОБА_9 , яка працює з 02 квітня 2019 року та ОСОБА_10 , який стажується в магазині перший день, що за висновком акта підтверджується наданими поясненнями, які здійснювалися за допомогою відеофіксації. В акті також вказано, що підприємцем у ході інспекційного відвідування не було надано жодних підтверджень того, що вказані працівники перебувають з ним у трудових відносинах.
У зв'язку з тим, в акті інспекційного відвідування від 13 травня 2019 року №ЛВ2788/1553/АВ зафіксовано факт допуску ФОП ОСОБА_1 працівників ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) до виконання трудової функції без видання наказу (розпорядження) про прийняття на роботу (на посаду) та повідомлення ДФС про новоприйнятих працівників.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що акт інспекційного відвідування від 13 травня 2019 року №ЛВ2788/1553/АВ не було підписано суб'єктом відвідування й такий акт у зв'язку з неможливістю особистого вручення було направлено ФОП ОСОБА_1 поштовим відправленням №7900058155442.
Рішенням від 22 травня 2019 року №ЛВ2788/1553/АВ/Тр/ІП за результатом розгляду акта інспекційного відвідування від 13 травня 2019 року №ЛВ2788/1553/АВ, було вирішено призначити справу про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 до розгляду на 05 червня 2019 року за адресою: АДРЕСА_3 , про що було надано виклик від 24 травня 2019 року №331/2/11-39.
За клопотаннями від 04 червня 2019 року, 05 червня 2019 року, 11 червня 2019 року, поданими представниками ФОП ОСОБА_1 , розгляд справи про накладення штрафу відкладався.
12 червня 2019 року ГУ Держпраці у Львівській області розглянуто справу про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 та винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ2788/1553/АВ/ФС-2, якою за порушення, що описане в акті від 13 травня 2019 року №ЛВ2788/1553/АВ (допуск працівників ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) до виконання трудової функції без видання наказу (розпорядження) про прийняття на роботу (на посаду) та повідомлення ДФС про новоприйнятих працівників) на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 250 380 грн.
Проте, не погоджуючись із накладенням штрафу, вважаючи, що інспекційне відвідування було проведене з порушеннями, а також, стверджуючи про відсутність яких-небудь порушень трудового законодавства, позивач оскаржила його в судовому порядку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними доказами тієї обставини, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 виконували трудову функцію на замовлення та в інтересах ФОП ОСОБА_1 і така трудова діяльність полягала в систематичному виконанні певної роботи (продаж товару), відповідно до визначених цим конкретним роботодавцем умов і правил, із підпорядкуванням визначеного ним режиму роботи, а тому відсутні докази порушення позивачем законодавства про працю. Крім того, інспекційне відвідування позивача проведено без дотримання регламентуючих норм чинного законодавства України, що не може свідчити про його правомірність, а відтак не може породжувати законних наслідків.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 затверджено “Положення про Державну службу України з питань праці”, відповідно до пункту 1 якого, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з пп.6 п.4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
П.7 Положення №96 передбачає, що Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Таким чином, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Львівської області.
Відповідно до ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
П.6 ч.1 ст.24 КЗпП України передбачає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.
Відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань регламентувалося Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295.
Відповідно до п.2, п.9 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань. Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Згідно з пп.3, 6 п.11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення; фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.
П.19 Порядку №295 передбачає, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Відповідно до п.20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
П.26 Порядку №295 передбачає, що у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об'єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках. Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об'єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування. Об'єкт відвідування зобов'язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання. У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об'єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з п.29 Порядку №295 заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення визначає "Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509.
П.2 Порядку №509 передбачає, що штрафи можуть бути накладені Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту). Штрафи накладаються на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Відповідно до п.6, 7 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Згідно з п.8 Порядку №509 постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Як вбачається з матеріалів справи, під час інспекційного відвідування, зокрема, встановлено порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України, а саме: ФОП ОСОБА_1 допустила до роботи без оформлення трудових договорів найманих працівників ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу.
У ході інспекційного відвідування було виявлено за виконанням трудової функції (продаж товару) ОСОБА_9 , яка працює з 02 квітня 2019 року та ОСОБА_10 , який стажується в магазині перший день, що за висновком акта підтверджується наданими усними поясненнями, які здійснювалися за допомогою відеофіксації.
Разом з тим, жодних письмових пояснень подано не було, у матеріалах інспекційного відвідування такі відсутні, цей факт сторонами не заперечується.
Колегія суддів звертає увагу, що вищевказані усні пояснення є єдиним доказом, зібраним відповідачем, які не можуть підтвердити наявність ознак порушення позивачем ч.3 ст.24 КЗпП України, інших доказів, які б свідчили про фактичний допуск позивачем працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), відповідачем не надано.
Згідно з абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.
Таким чином, підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб'єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України.
Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.
Разом з тим, загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Ст.24 КЗпП України передбачає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Колегія суддів зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно- правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою такого договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 822/723/17, і відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.
Колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи міститься договір про надання послуг від 02 травня 2019 року №1, що укладений між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець), а також договір про надання послуг від 02 травня 2019 року №2, що укладений між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець). За цими договорами, зокрема, виконавці зобов'язалися надавати послуги консультанта з питань реалізації товару (п.1.2), сторони обумовили, що такі послуги не носять системного характеру (п.1.5), за надані послуги замовник здійснює оплату у розмірі, що становить гривневий еквівалент 25 грн за одну годину. Загальна вартість послуг за цим договором визначається залежно від обсягу наданих послуг та фіксується в акті приймання-передачі наданих послуг (п.3.1), а також сторони погодили, що такі договори не спричиняють виникнення між ними трудових правовідносин і виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника (п.8.9).
На виконання умов вищезазначених договорів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надавали послуги консультантів з питань реалізації товару, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг №1 та №2 від 14 травня 2019 року та видатковими касовими ордерами про здійснення оплати на надані послуги.
Зокрема, у актах визначено договір, на виконання якого складено відповідний акт, реквізити сторін та їх підписи, назву послуг, загальну суму винагороди та відмітки сторін про те, що послуги надані належним чином.
Таким чином, зі змісту вказаних договорів вбачається, що такі укладалися на здійснення конкретно визначених послуг і не визначали процес організації праці на певній посаді безстроково; виконавець не підлягав внутрішньому трудовому розпорядку та за умовами договору - самостійно на власний ризик надавав послуги та ніс відповідальність встановлену законодавством за неналежне виконання зобов'язання.
У матеріалах справи відсутні докази, що відносини між позивачем та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 після підписання акту виконаних робіт продовжувалися.
Також у матеріалах справи відсутні докази, що при виконанні робіт за вищевказаними договорами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку позивача, самостійно свою роботу не організовували і не виконували її на власний ризик, а тому колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено, що спірні правовідносини мали ознаки трудових відносин.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як вбачається з матеріалів справи, доказів наявності у відповідному цивільно-правовому договорі про надання послуг ознак нікчемного правочину відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання судом цього договору недійсним.
Також відповідач не надав суду доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначеного договору, а його тлумачення цієї угоди як трудової, колегія суддів вважає помилковим, оскільки дії позивача щодо укладення цього договору не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність у діях позивача ознак порушення ч.3 ст.24 КЗпП України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суб'єкти підприємницької діяльності не обмежені в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов'язані законодавством укладати тільки трудові договори.
Крім того, колегія суддів вважає, що преюдиційним при кваліфікації порушення частини 3 статті 24 КЗпП України є встановлення фактичного допуску працівників до роботи, що в цій справі посадовими особами здійснено не було та не доведено під час судового розгляду справи.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідач не довів факт порушення ФОП ОСОБА_1 ч.3 ст.24 КЗпП України, оскільки позивач уклав з ОСОБА_3 і ОСОБА_2 цивільно-правові договіри, метою якого було досягнення результатів праці - отримання певних послуг, що спростовує необхідність укладення трудового договору, а тому постанова Управління Держпраці у Львівській області від 12 червня 2019 року №ЛВ2788/1553/АВ/ФС-2 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.003752 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий- суддя О. І. Мікула
Судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 14 травня 2020 року.