13 травня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/7763/14 пров. № А/857/1472/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Кушнерика М.П.
суддів Мікули О.І., Ніколіна В.В.
за участю секретаря судового засідання Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, прийняте суддею Грень Н.М. в м.Львові о 11 годині 25 хвилині, повний текст складено 27 грудня 2019 року у справі № 813/7763/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, -
ОСОБА_1 в листопаді 2014 року звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Міндоходів від 23.10.2014 року № 1183-о; поновити його на посаді заступника начальника адміністративно-господарського управління Львівської митниці Міндоходів; стягнути з Львівської митниці ДФС на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2014 (з дня звільнення) і до моменту фактичного поновлення на посаді; зобов'язати Львівську митницю ДФС проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до нього заборони, передбаченої ч.3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці Міндоходів від 23.10.2014 № 1183-о. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника адміністративно-господарського управління Львівської митниці Міндоходів, з 24.10.2014. Зобов'язано Львівську митницю ДФС запропонувати позивачу рівнозначну посаду в штаті Львівської митниці ДФС, згідно з вимогами статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 23.10.2014 по 19.12.2019 в сумі 192701,80 грн. Зобов'язано Львівську митницю ДФС проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника адміністративно-господарського управління Львівської митниці Міндоходів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3132,20 грн допущено до негайного виконання.
Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, з підстав неповного з'ясування обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що жодних вимог щодо проведення будь-яких службових розслідувань чи інших заходів як передумови звільнення особи з підстав передбачених Законом україни «Про очищення влади» не містить. Пункт 2 Прикінцеих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» містить лише обов'язок щодо аналізу відомостей, наявних в особових справах осіб. Цього обов'язку Львівська митниця Міндоходів дотрималася, що підтверджується довідкою про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці позивача.
Вважає безпідставним покликання суду першої інстанції на те, що управління податкової міліції ДПА у Львівській області не здійснювали формування та реалізацію державної податкової та/або митної політики, оскільки пункт 8 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» містить перелік окремих посад, серед яких є як керівник, заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального орагну виконавчої влади, що забезпечеує формування та реалізовує державну податкову та/або митну політику, так і керівник, заступника керівника територіального (регіонального) органу податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Севастополі (саме на такій посаді перебував позивач).
Суд не дослідив структуру податкової міліції та не взяв до уваги норми ст.19, 20 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Положення про державну податкову адміністрацію в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Севастополі, Управління податкової міліції ДПА у Львівській області є регіональним органом податкової міліції в Львівській області, а посада, яку обіймав позивач, підпадала під дію пунку 8 частини 1 статті 3 Закону україни «Про очищення влади».
Обмеження права позивача обіймати посаду в державному органі здійснено відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, конституційність положень якого станом на час розгляду даної справи не спростована Конституційним Судом України.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який просить залишити без змін рішення суду, представника відповідача, яка просить задоволити апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до поданої заяви, у порядку переведення з Головного управління Міндоходів у Львівській області наказом Львівської митниці Міндоходів від 14.08.2014 №955-о призначений на посаду провідного спеціаліста відділу експлуатації та господарського забезпечення адміністративно-господарського управління Львівської митниці Міндоходів, з 14.08.2014.
У період з 22.08.2014 по 23.10.2014 працював на посаді заступника начальника адміністративно-господарського управління Львівської митниці Міндоходів.
Наказом Львівської митниці Міндоходів № 1183-о від 23.10.2014 звільнений з посади заступника начальника адміністративно-господарського управління Львівської митниці Міндоходів з підстав, передбачених частиною 1 статті 3 та частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗаконуУкраїни «Про очищення влади» (п.7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України).
Зі змісту наказу встановлено, що останній складений на підставі довідки за результатами перевірки відомостей зазначених в особовій справі та трудовій книжці позивача .
Вказана довідка містить інформацію про те, що ОСОБА_1 в період з 30.06.2009 по 23.03.2012 обіймав посаду заступника начальника управління податкової міліції ДПА у Львівській області.
Отже, за результатами проведеної перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці встановлено, що до позивача застосовується заборона, визначена частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади».
Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний наказ № 1183-о від 23.10.2014 не містить зазначення того, яка заборона застосовується до позивача , встановлена ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», яка, в свою чергу, відсилає до ч. ч. 1, 2, 4, 8 ст. 3 цього Закону для визначення кола осіб, щодо яких застосовується заборона обіймати певні посади.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, що виходячи з наступного.
Частина 2 статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон N 1682-VII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1682-VII, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Частиною 1 та 2 ст. 1 Закону № 1682-VII визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
На виконання пункту 10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Стаття 5 Закону України «Про очищення влади» передбачає проведення перевірки наявності заборон за цим законом.
Відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VI, у порядку та строки, визначені цим Законом.
Відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
Положеннями ч. 14 ст. 5 Закону № 1682-VII визначено, що звільнення таких осіб проводиться за наслідками проведення перевірки на підставі відповідного висновку.
Приписами ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).
Як зазначалося, Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
Частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (див, пункт 61 рішення у справі «Любох проти Польщі»).
У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеційська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (пункт 62).
Аналогічний висновок Венеційська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеційської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).
Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Колегія суддів під час апеляційного розгляду справи, також враховує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18) від 17 жовтня 2019 року, яке стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України «Про очищення влади».
Зокрема, у своєму рішенні ЄСПЛ вказав: «Закон про очищення влади відрізняється від законів про люстрацію, прийнятих в інших країнах Центральної та Східної Європи тим, що він ширше за своїм охопленням. Вона переслідує дві різні цілі. Перша - це захист суспільства від осіб, які в силу своєї минулої поведінки можуть становити загрозу для новоствореного демократичного режиму. Друге - очистити державну адміністрацію від осіб, причетних до масштабної корупції. Термін люстрація в своєму традиційному значенні охоплює тільки перший процес.
У своєму проміжному висновку, прийнятому в грудні 2014 року, Венеційська комісія наголосила, що для дотримання прав людини, верховенства права і демократії люстрація повинна забезпечувати справедливий баланс між захистом демократичного суспільства, з одного боку, та захистом прав особистості, з іншого боку. Він також звернув увагу на деякі недоліки Закону 2014 року про очищення влади, що стосуються особистої сфери застосування закону (необхідність обмежити люстрацію найбільш важливими посадами в державі і т.д.), фактору часу (два періоду виключення і т.), проведення люстрації (децентралізована процедура, відсутність незалежного органу та ін.) і процесуальні гарантії (індивідуалізована відповідальність, захист персональних даних осіб, які підлягають люстрації, доступність судового нагляду та ін.).
Суд вважає, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими особами, а також для їх соціальної та професійної репутації і в значній мірі вплинуло на них. Вони не тільки були тимчасово відсторонені від посади, понижені у посаді або переведені на менш відповідальні посади, але і були звільнені і повністю виключені з цивільної служби, втративши все свою винагороду з негайним вступом в силу (на відміну від останнього випадку, J. ОСОБА_3 та інші проти Угорщини (dес.), ні. 45434/12 і 2 інших, § § 132-33, 27 листопада 2018 року). Вони були відсторонені від будь-якої роботи на державній службі, в тій сфері, де в якості кар'єрних державних службовців вони працювали протягом багатьох років.
З урахуванням викладених вище міркувань (див. пункти 208-211) щодо застосування статті 8 Конвенції Суд вважає, що мало місце втручання у право заявників на повагу до їх приватного життя. Таке втручання сумісне зі статтею 8 тільки в тому випадку, якщо воно було «відповідно до закону» і «необхідно в демократичному суспільстві» для досягнення однієї або декількох цілей, викладених в її другому пункті.
Проте, той факт, що поведінка заявників була законним у відповідний час, є фактором, який може бути прийнятий до уваги при оцінці необхідності втручання.
Згідно з поданнями Верховного суду і уряду, метою Закону про очищення влади є відновлення довіри до державних інститутів і захист демократичного управління (див. пункти 92, 245, 246 і 252 вище). Однак ці цілі можна було б, мабуть, досягти з допомогою менш інтрузивних засобів, таких як, коли це можливо, проведення індивідуальної оцінки, звільнення заявників від займаних ними посад і переклад їх, коли це можливо, на менш чутливі посади. Далекосяжний характер заходів, що вживаються щодо заявників (див. пункт 208 вище), в поєднанні з досить обвинувальними формулюваннями, використовуваними в розділі 1 Закону про очищення влади щодо цілей Закону (див. пункт 72 вище), підвищують ймовірність того, що деякі з цих заходів могли бути мотивовані, принаймні частково, мстивістю по відношенню до тих, хто був пов'язаний з попередніми урядами.
Якщо б це було доведено, то, замість того, щоб переслідувати мету захисту демократичного управління, заходи Закону про очищення влади можна було б розглядати як підрив самого цього управління за допомогою політизації державної служби, Проблеми, з якою закон нібито був покликаний боротися (див. подання уряду в пункті 235 вище)."
Крім того, Венеційська комісія також попередила про наслідки надмірного розширення сфери застосування Закону про очищення влади для прав особистості, підкресливши в цілому, що такий широкий підхід може бути невиправданим з урахуванням законної мети, яку переслідують заходи щодо люстрації, а саме захисту демократичного управління, а не помсти (див. остаточний висновок комісії, § 33, див. пункт 108 вище).
Суд не переконаний в тому, що законодавча схема була досить вузько адаптована для задоволення "нагальних соціальних потреб", які повинні були б переслідувати Закон про очищення влади. У цьому зв'язку слід зазначити, що законодавча схема була значно більш широкою і узагальненою, ніж ті, які були прийняті, наприклад, Польщею (див. Матиєк, зазначена вище, § § 27-29) або Латвією (див. справа Жданока, зазначена вище, § § 57 і 126), які були обмежені в застосуванні до тих, хто грав активну роль в діяльності колишньої влади, які суперечили демократії.
Наприклад, як показують справи другого і третього заявників, заходи Закону про очищення влади можуть бути застосовані навіть до державного службовця, який був призначений на свій пост задовго до того як пан Янукович став президентом, ґрунтуючись тільки на тому факті, що він не пішов зі свого поста протягом року після вступу Януковича на посаду.
Іншими словами, елементом, який ініціює застосування обмежувальних заходів у рамках Закону про очищення влади, є вступ на посаду пана Януковича (див. пункт 7 вище), а не будь-який розвиток, підриває демократичний конституційний режим, що могло статися під час його правління і з яким могло бути пов'язано відповідна посадова особа. Суд вважає, що кар'єрні державні службовці не можуть піддаватися обмежувальним заходам такої строгості тільки за те, що вони залишаються на своїх посадах на державній службі після обрання нового глави держави.»
Таким чином, не було доведено, що втручання щодо кого-небудь із заявників було необхідно в демократичному суспільстві.
В межах вказаного рішення Європейського суду з прав людини, судом зроблено висновки, що заходи до заявників були обмежуючими та мали широкий обсяг. Тому були потрібні дуже переконливі причини, які свідчать про те, що їх можна застосовувати без будь-якої індивідуальної оцінки своїх дій. Однак, уряд не послався на будь-яке обговорення таких причин у парламентських обговореннях щодо Закону про люстрацію, які, крім того, відзначилися розходженням між проголошеними у законі принципами презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності та фактичним втіленням норм Закону.
Отже, вказаний закон не зважав на особисту роль, яку відігравали заявники, а також на те, чи були вони особисто пов'язані з будь-якою недемократичною діяльністю, що мала місце в період правління колишнього президента.
В цьому відношенні український закон про очищення влади відрізняється від процедур люстрації, які були запроваджені у інших державах Центральної та Східної Європи, і які були більш цільовими і вузько спрямованими.
Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстаційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Януковича суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
В контексті викладеного, колегія суддів зазначає, що в межах даної справи відсутні відомості та докази, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та у встановленому порядку підтверджували факт того, що ОСОБА_1 своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність застосування до позивача процедур, передбачених Законом України «Про очищення влади», а відповідно й про неправомірність прийняття оскаржуваного наказу.
Враховуючи неправомірність та відсутність обґрунтованих підстав для звільнення позивача, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги та визнав протиправним і скасував наказ Львівської митниці Міндоходів від 23.10.2014 № 1183-о про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника адміністративно-господарського управління Львівської митниці Міндоходів з підстав, передбачених Законом України “Про очищення влади” та поновлення позивача на посаді.
Оскільки в Львівській митниці ДФС, яка є правонаступником Львівської митниці Міндоходів, станом на дату прийняття рішення відсутня посада заступника начальника адміністративно-господарського управління, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що порушене право позивача повинно бути відновлене шляхом зобов'язання Львівської митниці ДФС запропонувати ОСОБА_1 аналогічну займаній посаді у Львівській митниці Міндоходів, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України, посаду в штаті Львівської митниці ДФС.
За наведених обставин справи, з урахуванням підстав звільнення позивача зі служби, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції вимоги про зобов'язання проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 7 Закону № 1682-VII передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 № 1704/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за № 1280/26057 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення № 1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.
Відповідно до п. 9 вказаного Положення, держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Згідно з п. 4 Положення № 1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення № 1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
Отже, наявні підстави для зобов'язання проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
Щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стягнути з Львівської митниці ДФС, яка є правонаступником Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 19.12.2019 (за весь час вимушеного прогулу).
Апеляційний суд погоджується з розрахунком суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу 192701,80 грн., який проведений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), який застосовується у випадку виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та довідки Львівської митниці ДФС від 16.12.2019 № 13-70-05/38-253 станом на день звільнення середньомісячне грошове забезпечення позивача складало 3132,20 грн., середньоденна заробітна плата становила 149.15 грн.
Розрахунок суми, сторонами не оскаржується.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що зазначення судом першої інстанції в мотивувальній частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 19.12.2019, а в резолютивній частині з 23.10.2014 по 19.12.2019, не вплинуло на правильність прийнятого рішення і суд першої інстанції вправі виправити описку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
керуючись ст.243 ч.3, ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 813/7763/14 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, з врахуванням ч.3 розділу VI Прикінцевих положень КАС України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді О. І. Мікула
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 14.05.20