ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
13 травня 2020 року м. Київ № 640/9968/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянська Я.І., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
до Головного управління Держгеокадастру у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, в якому просить:
-Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 13.02.2020 № 28-10-0221-2508/2-20 у затвердженні технічної документації із землеустрою земельної ділянки, яка належить Публічному акціонерному товариству «Дельта Бан», площею 4,8328 га, яка розташована за адресою: Мотижинська сільська рада Макарівського району Київської області, цільове призначення -для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд поданої метою виправлення помилки державного земельного кадастру у вигляді з присвоєння декільком земельним ділянкам однакового кадастрового номеру 3222784800:00:008:0014.
-Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області затвердити технічну документацію із землеустрою земельної ділянки, яка належить Публічному акціонерному товариству «Дельта Бан», площею 4,8328 га, яка розташована за адресою: Мотижинська сільська рада Макарівського району Київської області, цільове призначення -для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд поданої з метою виправлення помилки державного земельного кадастру у вигляді з присвоєння декільком земельним ділянкам однакового кадастрового номеру 3222784800:00:008:0014.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Абзацом 3 пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у цьому Кодексі термін публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено справи у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим, суд звертає увагу, що законодавцем також врегульоване питання, коли у спорах між фізичною чи юридичною особою та суб'єктом владних повноважень не поширюється юрисдикція адміністративного суду, а саме: частиною третьою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про визнання дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності, лише у випадку, якщо такі позовні вимоги не є похідними від вимог у приватно-правовому спорі.
Разом з тим, як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою затвердження технічної документації із землеустрою належної товариству земельної ділянки.
Таким чином, з установлених судом фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) щодо права володіння/користування землею, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 № 815/6956/15, від 20.06.2018 № 820/2792/16.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов'язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.
При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною нормою та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що заявлені позовні вимоги щодо оскарження відмови затвердити технічну документацію із землеустрою земельної ділянки є похідними від прав власності на нерухоме майно, а тому даний спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки юридичних осіб.
На підставі вищенаведеного, керуючись частиною першою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1.Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
3. Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295-297 цього ж Кодексу.
Суддя Я.І. Добрянська