ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 травня 2020 року м. Київ № 640/1962/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до треті особи Міністерства оборони України Адміністрація Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України в якому просив суд: визнати противоправними дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності 3-ї групи, внаслідок поранення (контузії) під час виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності та скасувати протокол засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 № 104 (п.29) про відмову у призначенні одноразової допомоги, як інваліду ІІІ групи, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2019 позов ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що він проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, є учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан. 29.11.2016 йому встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням (контузією), пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. На підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 позивач звернувся до відповідача із заявою та відповідними документами стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням IIІ групи інвалідності внаслідок поранення, яке пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Проте, рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 № 104 (п.29) йому відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби, у зв'язку з тим, що особам, які звільнились з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється не Міністерством оборони, а Державною прикордонною службою, а також відмову обґрунтовано ненаданням до заяви необхідних документів.
Позивач, вважаючи такі дії щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги з боку Міністерства оборони України, протиправними, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності порушеним, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідач надіслав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби та містить особливі критерії допомоги особам, які проходять строкову службу, а саме визначення часу настання інвалідності, яким є період проходження військової служби або не пізніше ніж три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби. Також Міністерство оборони СРСР не було органом управління прикордонних військ, в яких проходив військову службу позивач, а до заяви на отримання одноразової грошової допомоги не подано всіх необхідних документів, передбачених п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.
Київським міським військовим комісаріатом надані пояснення на позовну заяву, в яких зазначається, що комісаріатом були направлені документи позивача щодо призначення грошової допомоги до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. За результатами розгляду документів позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у з візку з тим, що позивач був звільнений з Прикордонних військ СРСР, крім того позивачем не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, вважає висновки комісії обґрунтованими та правомірними та просить вказані пояснення врахувати при ухваленні рішення за позовом ОСОБА_1 .
Адміністрацією Державної прикордонної служби України надані пояснення на позовну заяву, в яких зазначається, що Державна прикордонна служба України не є правонаступником Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР. Позивач проходив військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 , що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР, які були складовою частиною Збройних сил СРСР. Він перебував на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства Оборони України. Зазначене підтверджується протоколом Центральної Військово - лікарської комісії Міністерства Оборони України № 4341 від 13.10.2016, копія якого додана до позовної заяви та просить суд врахувати зазначені пояснення при ухваленні рішення за позовом ОСОБА_1 .
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Позивач проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу з 25.10.1981 по 22.02.1984, довідкою від 25.04.2016 № 71 .
В період з 15.06.1982 по 16.02.1984 позивач проходив військову службу та приймав участь в бойових діях на території республіки Афганістан, що підтверджується довідкою від 25.04.2016 № 71. Військову службу на території республіки Афганістан проходив у складі військової частини НОМЕР_1 , що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР, які були складовою частиною Збройних сил СРСР.
У травні 2016 року позивач пройшов судово-медичну експертизу у Київському міському клінічному бюро судово-медичних експертиз.
За висновком спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 18.05.2015 № 1288/Ж, «рубці в правій величній ділянці, на передній поверхні лівого стегна в зверхньо - середній третині «є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у зазначений строк, тобто у 1983 році».
Відповідно до протоколу № 4341 від 13.10.2015 Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв: «Поранення, контузія, захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».
В листопаді 2016 року позивач пройшов обстеження медико-соціальною експертною комісією.
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0646411 від 30.11.2016 йому вперше встановлена III група інвалідності з 29.11.2016. Причина інвалідності: «Поранення, контузія, захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».
07.06.2018 позивач звернувся з заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням 29.11.2016 III групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення контузії, захворювання пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.
Київський міський військовий комісаріат, відповідно до ч. 1 п. 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Kабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, заяву про призначення одноразової грошової допомоги разом з доданими документами направив на розгляд за належністю та прийняття відповідного рішення на адресу Mіністерства оборони України.
26.10.2018 відповідно до п. 29 Протоколу № 104 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги на тій підставі, що: Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР; позивач проходив військову службу у прикордонних військах СРСР у зв'язку з чим не має права на призначення одноразової грошової допомоги від МО України бо витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватись Державною прикордонною службою України, та не подання документів, передбачених п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, а саме документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва)
Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, оскільки виплата зазначеної допомоги гарантована йому Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Сторонами даної справи не заперечується, що позивач приймав участь у бойових діях під час виконання інтернаціонального обов'язку на території Республіки Афганістан.
Доводи Міністерства оборони України про те, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватися Державною прикордонною службою України, не беруться судом до уваги, враховуючи наступне.
Законом СРСР від 12 жовтня 1967 року № 42 «Про загальний військовий обов'язок», у редакції, що діяла на момент проходження позивачем військової служби, визначено, що Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.
Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року № 1543-ХІІ встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.
Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
Отже, оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в установі Міністерства, звідки його і звільнено, суд вважає, що обов'язком Міністерства оборони в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїх численних постановах, зокрема, від 26 вересня 2018 року у справі № 760/9113/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 820/3353/16, від 2 листопада 2018 у справі № 825/1558/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 754/5986/16-а.
Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Подання зазначених пунктом 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
При цьому, Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 822/21/18, від 04 червня 2019 року у справі № 751/2133/17, від 12 липня 2019 року у справі № 280/4490/18.
Згідно з правовою позицією Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленою у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво), не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребування.
У даній справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Суд зазначає, що підставою для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у рішенні Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від сум № 104 від 26.10.2018 (пункт 29) вказано те, що витрати, пов'язані з виплатою такої допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправним пункту 29 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 104 від 26.10.2018 про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги; зобов'язання Міністерство оборони України розглянути документи позивача стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІII групи інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з огляду на мотиви викладені у цьому рішенні.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. пункт 109,110 рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Як вказано вище згідно п. 13 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Тобто вказаний Порядок регламентує чіткий алгоритм та послідовність дій щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Проте відповідач, вважаючи себе неуповноваженим органом щодо вирішення питання з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги, не здійснював належну перевірку документів, поданих позивачем для отримання одноразової грошової допомоги, щодо якої виник спір, на предмет строку звернення за її призначенням та виплатою у відповідності Порядку № 975.
Відтак, суд вважає, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача повторно розглянути документи позивача щодо призначення та виплатити одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.
З огляду на те, що, позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2, 5-11,19,72,90,-77, 139, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним пункт 29 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 104 від 26.10.2018 про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням IІI групи інвалідності.
Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути документи ОСОБА_1 стосовно виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІII групи інвалідності відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з огляду на мотиви викладені у цьому рішенні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур