ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 травня 2020 року м. Київ № 826/6986/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до треті особи Київської міської державної адміністрації Департамент охорони здоров'я виконавчого органу ( Київської міської державної адміністрації); директор КНП «Консультативно-діагностичний центр» Деснянського району м . Києва Лимар Ю.В.
прозобов'язати вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації, в якому просив суд зобов'язати Київську міську державну адміністрацію через департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА анулювати посвідчення видане, щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом - організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району міста Києва ОСОБА_2., скасувати рішення Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради/Київської міської державної адміністрації щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом - організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2.; визнати недійсним посвідчення, видане Департаментом Охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА/ щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом - організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2., зобов'язати КМДА скасувати посвідчення, видане Департаментом охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом - організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2., визнати незаконним, видане КМДА, а саме Департаментом Охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА посвідчення про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2., визнати незаконною, виданим КМДА; зобов'язати Київську міську державну адміністрацію /КМДА через Департамент Охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА анулювати посвідчення видане щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом - організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2., скасувати рішення Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА посвідчення щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2., визнати недійсним посвідчення, видане Департаментом Охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2., зобов'язати Київську міську державну адміністрацію /КМДА скасувати посвідчення, видане Департаментом Охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2.; визнати незаконно виданим КМДА, а саме Департаментом Охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА посвідчення про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2.; анулювати діюче, видане КМДА, а саме Департаментом Охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради /КМДА посвідчення про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2 ; стягнути з КМДА моральну шкоду у розмірі 12 483400, 00 грн. стягнути з КМДА завдану матеріальну шкоду у розмірі 365 000, 00 грн.; враховуючи безпрецедентність позову стягнути з КМДА на користь Окружного адміністративного суду міста Києва 10 % від ціни позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2017 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду по суті.
Суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем ОСОБА_1 та його донькою ОСОБА_3 з одного боку, та директором Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2 , з іншого, тривалий час існував конфлікт, який мав свій вияв пов'язаний з виконанням професійних обов'язків, як стоматологами по відношенню до позивача як пацієнта та до його доньки як до колеги. З приводу даних обставин внесені відповідні записи до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальні провадження та здійснюється досудове розслідування. Також позивач стверджує, що видання ОСОБА_2 незаконного свідоцтва про вищу категорію призвело до моральних страждань позивача, в наслідок чого, останнім було заявлено позовні вимог про стягнення моральної шкоди.
Від представника відповідача надійшло заперечення до позовних вимог, в яких останній зазначає, що порядок присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій проводитися згідно з «Положенням про порядок проведення атестації лікарів», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 19.12.1997 №359 ( у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 02.10.2015 №650). Так, згідно вимог даного Положення склад атестаційної комісії, яка формується із підкомісій за профілем надання медичної та медико-профілактичної допомоги населенню для проведення співбесіди з лікарями, затверджується наказом органу охорони здоров'я, при якому вона створюється. У даному випадку склад атестаційної комісії утворюється при Департаменті охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а відтак відповідач не приймає участі у проведенні атестації лікарів та видачі свідоцтв про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії.
Окрім того, присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікарям КНП "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва ОСОБА_2 не зумовлюють виникнення, зміну або припинення будь-яких правовідносин для позивача, оскільки описані в позовній заяві обставини стосуються виключно ОСОБА_3 .
Треті особи письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог до суду не надали, у зв'язку з чим, суд розглянув справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що підтверджено представником у судовому засіданні, що у зв'язку із незаконним, на його думку, наданням Департаментом охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) свідоцтв про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікарям КНП "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва, зокрема директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2 відбулося порушення прав останнього та членів його сім'ї: доньки та онуків.
Окрім того, позивач зазначає, що видача Департаментом охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) свідоцтв про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікарям КНП "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2 відбулося на підставі фальсифікованих відомостей, що в свою чергу призвело до протиправної поведінки останнього, яка виявлялася у здійсненні господарської діяльності без медичної ліцензії в незаконно створенних робочих місцях з непридатними для роботи умовами, в яких, в тому числі, доводилося працювати його донці - ОСОБА_3 .
Також позивач зазначає, що в приміщенні філії КНП "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва між директором Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району Києва ОСОБА_2 та його донькою - ОСОБА_3 неодноразово траплялися конфлікти, що призвели до її незаконного звільнення та завданню їй тілесних ушкоджень. Вказане вище у сукупності позивач вважає порушенням свої законних прав та інтересів.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частин 1 та 2 статті 5 Кодексу адміінстративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; п. 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та п. 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
У Постанові Верховного Суду України від 23.05.2017 по справі № 800/541/16, суд підкреслив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З аналізу вищезазначених норм, слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 363/3414/13-а.
З урахуванням наведеного суд, розглянувши справу, з'ясовує питання щодо того, про захист яких саме прав позивача йдеться.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Тобто, з вищевказаного вбачається, що ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Отже, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що безпосередньо зачіпають/порушують індивідуально виражені права, інтереси особи, що стверджує про їх порушення.
Як вбачається із позовної заяви, підставою звернення до суду було визначено те, що між позивачем та його донькою з одного боку, та з іншого, тривалий час існував конфлікт, який мав свій вияв пов'язаний з виконанням професійних обов'язків ОСОБА_2 , як стоматологом по відношенню до позивача як пацієнта та до його доньки як до колеги.
Разом з цим, позивач вказував на протиправність дій відповідача - Київської міської державної адміністрації, яка полягає у незаконній видачі на підставі фальсифікованих відомостей посвідчень про присвоєння вищої кваліфікаційної категорії лікарям КНП "Консультативно-діагностичний центр" Деснянського району м. Києва, зокрема, щодо видачі посвідчення за фахом - організація управління охороною здоров'я №15625.
Суд звертає увагу, що атестація на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій проводиться згідно з нормами «Положення про порядок проведення атестації лікарів», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 19.12.1997 №359 ( у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 02.10.2015 №650).
Відповідно до п. 1.2 Порядку №359 основним завданням атестації є визначення рівня професійної підготовки лікарів, оцінка трудової діяльності, можливості подальшого використання спеціалістів, підвищення їх кваліфікації.
Пунктом 1.5 Порядку №359 визначено, що атестація на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій проводиться комісіями, що створюються при Міністерстві охорони здоров'я України (Центральна атестаційна комісія), Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, санітарно-епідеміологічних станціях Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, Центральній санітарно-епідеміологічній станції на водному транспорті, Центральній санітарно-епідеміологічній станції на залізничному транспорті.
Згідно п. 3.6 Порядку №359 атестаційна комісія виносить своє рішення про присвоєння лікарю-спеціалісту кваліфікаційної категорії на підставі рецензії на звіт, документів, поданих відповідно до п.3.4 та співбесіди зі спеціалістом.
За правилами п. 3.4 Порядку №359 лікарі, які бажають пройти атестацію на присвоєння кваліфікаційної категорії, подають необхідні документи в територіальну атестаційну комісію не пізніш як за два місяці до початку її роботи.
В атестаційну комісію подаються: заява лікаря, звіт про професійну діяльність за останні три роки, затверджений керівником установи, в якій лікар працює, копії дипломів, трудової книжки, сертифіката лікаря-спеціаліста або посвідчення про наявність кваліфікаційної категорії, якщо таке було видано раніше, свідоцтво закладу освіти або факультету удосконалення лікарів про складання іспиту після закінчення передатестаційного циклу, заповнений атестаційний листок.
Лікарі, які змінювали місце роботи за останні 3 роки, подають звіти також з попередніх місць роботи, затверджені керівниками цих закладів, при цьому загальний термін перерв у роботі має не перевищувати 3 місяців.
Приписи п. 3.7 Порядку №359 кваліфікація лікарів-спеціалістів визначається атестаційною комісією за трьома кваліфікаційними категоріями, серед яких вища кваліфікаційна категорія присвоюється лікарям-спеціалістам, які мають стаж роботи з даної спеціальності не менше 10 років і високу теоретичну та практичну професійну підготовку згідно з програмою, володіють сучасними методами профілактики, діагностики і лікування хворих за своєю та суміжними спеціальностями.
Відповідно до п. 3.17 Порядку №359 за результатами атестації на присвоєння кваліфікаційної категорії комісія приймає такі рішення: присвоїти кваліфікаційну категорію або відмовити у присвоєнні кваліфікаційної категорії з конкретної лікарської спеціальності.
У разі відмови у присвоєнні кваліфікаційної категорії, на яку претендує лікар, комісія може підтвердити раніше присвоєну категорію чи понизити її.
Якщо атестація відбулася позачергово, час наступної атестації встановлюється у новий п'ятирічний термін.
У п. 5 розділу І Порядку №359 у редакції, яка набрала чинності з 26.02.2016 року, визначено, що атестація на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій проводиться комісіями, що створюються при Міністерстві охорони здоров'я України (Центральна атестаційна комісія), Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділах з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (далі - атестаційні комісії).
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що питання проведення атестації лікарів перебуває у межах площини повноважень відповідних комісії, яка створюється, зокрема, при структурному підрозділі Київської міської державної адміністрації.
На момент виникнення спірних правовідносин саме перейменований з Головного управління охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на Департамент охорони здоров'я є таким структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що випливає зі змісту затвердженого розпорядженням КМДА від 13.12.2013 року №2254 Положення про Департамент охорони здоров'я (далі - Положення №2254)
Згідно Положення про Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.12.2013 №2254 ( у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.12.2017 №1694) вбачається, що Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді та постійній комісії Київської міської ради, до функціонального спрямування якої належить питання діяльності Департаменту, а також постійній комісії Київської міської ради, до функціонального спрямування якої належить питання взаємодії Київської міської ради та її виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації). З питань визнання функцій органу державної виконавчої влади департамент є підзвітним та підконтрольним Міністерству охорони здоров'я України.
Тобто, з вказаного слідує, що атестаційна комісія діє при Департаменті охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської державної адміністрації, а відтак вимоги до Київської місцевої державної адміністрації є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 14 Положення №2254, Департамент охорони здоров'я є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, відповідні бланки.
Таким чином, належним відповідачем у даному випадку є саме Департамент охорони здоров'я як окремий суб'єкт владних повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що питання правомірності видачі посвідчення щодо присвоєння вищої кваліфікаційної категорії за фахом - організація управління охороною здоров'я №15625 директору Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району міста Києва ОСОБА_2 породжують виникнення правовідносин виключно між останніми та Департаментом охорони здоров'я та жодним чином не впливають на права, свободи, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 як фізичної особи та як батька ОСОБА_3 .
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що його донька ОСОБА_3 не позбавлена права самостійно звернутися до суду із відповідним адміністративним позовом та належним способом захисту, якщо вважає свої права та інтереси порушеними у сфері публічно-правових відносин.
Що стосується вимог позивача про стягнення моральної та матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинтсва України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Отже, відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Таким чином, стягнення коштів на відшкодування шкоди можливе у випадку, якщо за наслідками розгляду справи буде встановлено протиправність дій, рішення чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень..
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність причинного зв'язку між діями, рішеннями та бездіяльністю відповідача та відносинами (конфліктом), що склалися між позивачем та ОСОБА_2 свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача моральної та матеріальної шкоди.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19,77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур