ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 травня 2020 року м. Київ № 826/12624/18
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЛІФТСЕРВІС»
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «УКРЛІФТСЕРВІС» з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 року №6572615141.
Позивач мотивує позовні вимоги, тим, що, Головним управлінням ДФС у м. Києві безпідставно залишено поза увагою надані до перевірки первинні документи щодо господарсько-фінансових відносин з контрагентами, а саме договори, акти виконаних робіт та інше, та як наслідок винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 року відкрито провадження у справі №826/14636/18 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
Відповідач подав відзив на адміністративний позов, вважаючи, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте у повній відповідності до чинного законодавства України, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в ході перевірки відповідач дійшов до висновку, що діяльність позивача має характер фіктивності. Разом з тим, відповідачем подано додаткові пояснення, в яких вказує на неможливість реального виконання господарських операцій позивача з ТОВ «Золгарс», оскільки засновника та директора ТОВ «Золгарс» визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-в КК України.
Позивачем в свою чергу подано до суду заперечення на додаткові пояснення, в яких зазначає що відповідно до умов підрядного договору № 0111/16 від 01.11.2016 роботи з щоденного прибирання кабін ліфтів були виконані ТОВ «ГРАТО», а не ТОВ «ЗОЛГАРС», яке лише отримало право вимагати від Позивача виконання обов'язку по оплаті вартості виконаних ТОВ «ГРАТО» підрядних робіт, тобто ТОВ «ЗОЛГАРС» не було безпосереднім учасником господарської операції, внаслідок здійснення якої відбулася реальна зміна складу активів позивача та виникло право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, тому вирок Шевченківського районного суду від 08.11.2017 у справі № 761/22395/17, винесений щодо директора та засновника ТОВ «ЗОЛГАРС» ОСОБА_1 не може бути належним доказом того, що господарська операція між ТОВ «ГРАТО» і позивачем не опосередковувалася її реальним виконанням.
Розглянувши наявні документи, матеріали, пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
21 травня 2018 року Товариством з додатковою відповідальністю «УКРЛІФТСЕРВІС» отримане податкове повідомлення рішення від 16.05.2018 № 6572615141, прийняте Відповідачем, яким ТДВ «УКРЛІФТСЕРВІС» було збільшено суму грошового зобов'язання на 105 000 грн., з якого 84 000 грн. - податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість; 21 000 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 № 6572615141 прийняте на підставі акту від 19.04.2018 № 252/26-15-14-01-04/05472637, складеного Відповідачем про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТДВ «УКРЛІФТСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово- господарських взаємовідносин з ТОВ «ГРАТО» за листопад 2016 року та з ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» за травень 2017 року.
У висновку відповідач зазначає про те, що господарські операції здійснені ТДВ «УКРЛІФТСЕРВІС» з ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» у травні 2017 року та ТОВ «ГРАТО» у листопаді 2016 року не опосередковувалися їх реальним виконанням, що господарська діяльність ТОВ «ГРАТО» та ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» має ознаки фіктивності, про що свідчать наступні обставини:
1) ТОВ «ГРАТО» та ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» з моменту реєстрації не подавали до органів ДФС звіти про фінансовий стан підприємств, податкові розрахунки сум доходу, нарахованих на користь платників податку, і сум утриманих з них податків, що вказує на відсутність у даних підприємств основних засобів та трудових ресурсів для здійснення задекларованих господарських операцій;
2) Наявний вирок Печерського районного суду м. Києва щодо директора та засновника ТОВ «ГРАТО» ОСОБА_2 , яку було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України;
3) Наявний протокол допиту колишнього директора ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» ОСОБА_3 у якому зафіксовані його показання про непричетність до реєстрації та господарської діяльності ТОВ «БК «ПРОФІТВАН».
За результатами вказаної перевірки Відповідач дійшов висновку про заниження ТДВ «УКРЛІФТСЕРВІС» податку на додану вартість на загальну суму 84 000 грн., що є порушенням п.п. 14.1.36 п 14.1, п. 189.1 ст. 189. п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Виявлені порушення вимог податкового законодавства стали підставою для накладення на ТДВ «УКРЛІФТСЕРВІС» штрафних (фінансових) санкцій у загальному розмірі 21 000 грн.
Податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 № 6572615141 було оскаржене ТДВ «УКРЛІФТСЕРВІС» у адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України. За результатами розгляду поданої скарги на оскаржуване рішення ДФС України залишила без змін податкове повідомлення-рішення від 16.05.2018 № 6572615141 прийняте відповідачем, а скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Згідно пункту 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПКУ передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) врегульовано статтею 200 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 200.1 цієї статті Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
За правилами пунктів 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг (підпункт «а»).
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.
Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (ЄДРСР 41735920), та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а саме судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).
Доводити правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198).
Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.
За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договір укладений між ТДВ «УКРЛІФТСЕРВІС» та ТОВ «ГРАТО» та ТОВ «БК «ПРОФІТВАН» реально виконаний. Це підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та подальшою реалізацією наданих послуг контрагенту-замовнику - ТДВ «Укрліфтсервіс».
В той же час, суд зазначає, що відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Крім цього, щодо посилань відповідача щодо наявності вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 08.11.2017 у справі № 761/22395/17, яким затвердженого угоду про визнання винуватості та визнано винним ОСОБА_1 (директор та засновник ТОВ «ЗОЛГАРС») у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до умов підрядного договору № 0111/16 від 01.11.2016 роботи з щоденного прибирання кабін ліфтів були виконані ТОВ «ГРАТО», а не ТОВ «ЗОЛГАРС», тобто ТОВ «ЗОЛГАРС» не було безпосереднім учасником господарської операції, внаслідок здійснення якої відбулася реальна зміна складу активів Позивача та виникло право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, тому вирок Шевченківського районного суду від 08.11.2017 у справі № 761/22395/17, винесений щодо директора та засновника ТОВ «ЗОЛГАРС» ОСОБА_1 не може бути належним доказом того, що господарська операція між ТОВ «ГРАТО» і Позивачем не опосередковувалася її реальним виконанням, внаслідок чого відсутні обставини, які б підтверджували фіктивність усієї господарської діяльності ТОВ «ЗОЛГАРС» - нового кредитора Позивача згідно із Договором відступлення права вимоги від 30.11.2016 до підрядного договору № 0111/16 від 01.11.2016, на підставі якого Позивачем було перераховано на користь ТОВ «ЗОЛГАРС» грошові кошти у розмірі 252 000 грн. з урахуванням ПДВ (платіжне доручення № 221 від 30.11.2016).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДФС м. Києві не правомірно встановлено порушення за ТДВ «УКРЛІФТСЕРВІС в результаті чого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Укрліфтсервіс» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 24-А, код ЄДРПОУ 05472637) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 16.05.2018 року №6572615141.
3. Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Укрліфтсервіс» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 24-А, код ЄДРПОУ 05472637) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур