14 травня 2020 року м.Київ № 320/7279/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області та просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 15.05.2019 № 2988398-50/5994 на суму 21 030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно винесено податкову вимогу, оскільки вона не момент винесення зазначеної вимоги не є фізичною особою підприємцем з підстав відсутності про неї відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому обов'язок щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у неї не має.
30.02.2020 засобами поштового зв'язку до суду направлено відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд у задоволенні позову відмовити з підстав наведених у відзиві. Крім того зазначив, що позивач з 03.12.2002 зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на загальній системі оподаткування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 суд ухвалив заміни Головне управління Державної фіскальної служби в Київській області на його правонаступника Головне управління Державної податкової служби в Київській області.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 громадянка України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Міським відділом № 2 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 21.06.1996, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідно до виписки із реєстру застрахованих осіб реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 від 04.12.2019 позивач у спірний період з 01.01.2017 по 31.10.2019 працювала у Білоцерківському державному аграрному університеті, який сплачував за неї страхові внески.
Крім того відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.08.2019 № 24703849, записів у вказаному реєстрі щодо позивача не знайдено.
Як встановлено судом, щодо позивача сформована вимога від 15.05.2019 № Ф-298398-50/5994, відповідно до якої за позивачем станом на 30.04.2019 наявна заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 21 030,90 грн.
Зазначена вимога в адміністративному порядку не оскаржувалась.
Як вбачається із матеріалів справи вказана вимога сформована у зв'язку з не сплатою позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, і передбачає несплату ЄСВ за наступні періоди: за 2017 рік у розмірі 8 448,00 грн; за І квартал 2018 року у розмірі 10905,18 грн; за ІІ квартал 2018 року у розмірі 13 362,36 грн; за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 15 819,54 грн; за VІ квартал 2018 року у розмірі 18 276,72 грн; за І квартал 2019 року у розмірі 21 030,90 грн.
Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернулась із адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 2 Закону № 2464 дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Приписами п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов'язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.
Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Частиною 7 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Абзацом 3, 5 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Так, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 03.12.2002, у зв'язку з чим їй і було нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім того, сама позивач не заперечує, що була зареєстрована як фізична особа-підприємець, але стверджує, що наразі її реєстрацію к фізичної особи-підприємця припинено. Доказів вказаного представником позивача до суду також не надано.
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в реєстрі записів щодо позивача не знайдено.
Відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" не містить жодних приписів щодо будь-яких обов'язків фізичних осіб-підприємців. Суд наголошує, що зазначена норма містить вказівку на обов'язок саме державного реєстратора протягом 2004-2005 років здійснити заміну раніше виданих юридичним особам та фізичним особам - підприємців свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка у разі надходження від таких юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки.
Тож, відповідачем належних доказів, що позивач станом на час винесення оскаржуваної вимоги та на час розгляду адміністративної справи у суді є зареєстрованим як фізична особа-підприємець, або що позивач не завершив процедуру зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України та/або не провів певні дії щодо облікових процедур у держреєстратора - не надано.
Суд зауважує, що положення ч. 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції до 01.01.2016) передбачали, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Аналогічні положення містяться у ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", де вказано, що якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Крім того суд звертає увагу, що позивач була працевлаштована у спірний період, а тому слід зазначити наступне.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзц. 2 п. 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (надалі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзц. 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у п.п 1, 2 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом 1 п. 4 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
У силу вимог Закону № 2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник.
З матеріалів справи слідує, що протягом спірного періоду (2017-2019 роки) за позивача сплачувалися страхові внески.
Однак відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою-підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон № 2464-VI зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності. В обґрунтування правомірності цих доводів відповідач посилається на приписи абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI.
Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.
Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.
Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).
Разом з тим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.
Але у спірних правовідносинах позивач підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснював, а працював найманим працівником.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Враховуючи сплату єдиного внеску за спірний період за позивача роботодавцем, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску, з огляду на що відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 на суму 21 030,90 грн.
Відповідно до частин першої та другої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн (квитанція № 5145392 від 13.12.2019), суд вважає за необхідне стягнути дану суму за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби України в Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № 2988398-50/5994.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) сплачений судовий збір у сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені для порядку оскардження рішення, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Головенко О.Д.