13 травня 2020 року м. Київ справа №320/4786/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність і дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не проведення остаточного розрахунку 20.07.2018 при звільнені з військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести остаточний розрахунок, шляхом виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016, 2017, 2018 роки;
- визнати неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 20.07.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату заборгованості по індексації грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 20.07.2018;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію як учаснику бойових дій за невикористані дні додаткової відпустки за 2016, 2017 та 2018 роки.
Також, на думку позивача, відповідачем протиправно не проведено індексацію його грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 20.07.2018.
Київський окружний адміністративний суд 09.09.2019 постановив ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, у якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановив строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали позивачу. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.
Представником ВЧ НОМЕР_1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому стверджується про те, що дана військова частина не є належним відповідачем, оскільки позивач був військовослужбовцем ВЧ польова пошта НОМЕР_2 , що у м. Бахмуті Донецької області. У той же час, ВЧ НОМЕР_1 ніякого відношення до ВЧ польова пошта НОМЕР_2 не має.
Так, згідно з наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 22.03.2018 №57, позивач був зарахований у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 , але на будь-якій посаді не перебував, грошового забезпечення не отримував (том 1, а.с. 39-40).
Від ВЧ НОМЕР_3 до суду 05.12.2019 надійшло клопотання про витребування доказів. А саме, відповідач просив суд витребувати з Галузевого державного архіву Міністерства оборони України докази про отримання, чи не отримання відпустки 14 діб ОСОБА_1 , як учасником бойових дій протягом 2016 - 2018 років у ВЧ НОМЕР_2 , або грошової компенсації замість них.
Ухвалою суду від 10.12.2019 клопотання ВЧ НОМЕР_1 про витребування доказів задоволено. Витребувано від Галузевого державного архіву Міністерства оборони України (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 16) належним чином засвідчені докази використання, чи не використання ОСОБА_1 днів додаткової відпустки, як учасником бойових дій, протягом 2016 - 2018 років у військовій частині НОМЕР_2 , або грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки.
Згідно з наданою Галузевим державним архівом Міністерства оборони України архівною довідкою від 27.12.2019 №179/1/19997, засвідчити докази використання, чи невикористання позивачем днів додаткової відпустки, як учасником бойових дій, протягом 2016 - 2018 років у ВЧ НОМЕР_2 , або отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки немає можливості, оскільки в перевірених наказах командира ВЧ НОМЕР_2 по стройовій частині за періоди з 25.05.2016 по 31.12.2016, з 01.01.2017 по 30.11.2017, з 02.01.2018 по 20.02.2018 перебування ОСОБА_1 у додатковій відпустці не відображено.
Накази командира ВЧ НОМЕР_2 по стройовій частині з 21.02.2018 на зберігання до архіву не надходили.
Також, відповідно до історичного формуляру ВЧ НОМЕР_2 , грошове забезпечення даної частини здійснювалось з 01.10.2016 по 30.03.2018 при ВЧ НОМЕР_1 м. Біла Церква Київської області (том 1, а.с. 90, 91).
У судовому засіданні 28.01.2020 судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних доказів, про що постановлено протокольну ухвалу.
Також, судом 03.04.2020 постановлено ухвалу, якою витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені докази нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 20.07.2018.
До суду 21.04.2020 надійшов лист ВЧ НОМЕР_1 від 17.04.2020 №1/37/827, в якому зазначено, що з 01.03.2018 ВЧ НОМЕР_2 , в якій проходив службу позивач, була розформована і грошове забезпечення до дня виключення зі списків частини 20.07.2018 позивач не отримував, тому законних підстав для нарахування індексації грошового забезпечення немає (том 1, а.с. 107).
Також до вказаного листа додано Розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 зі змісту якого слідує, що позивачу у період з березня 2016 року по лютий 2018 року нараховувалась, але не виплачувалась індексація грошового забезпечення (том 1, а.с. 108).
Дослідивши позовну заяву, наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України. Має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 28.09.2015 (том 1, а.с. 31).
Згідно з наказом командира ВЧ польова пошта НОМЕР_2 від 25.05.2016 №108, старшого лейтенанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 з 25.05.2016 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (том 1, а.с. 32).
Зі змісту наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.07.2018 №188 слідує, що ОСОБА_1 , який знаходився у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_1 згідно з наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 22.03.2018 №57, призначений на посаду заступника начальника тилу ВЧ НОМЕР_5 вважається таким, що з 20.07.2018 справи та посаду здав і вибув до нового місця служи - смт. Гуйва Житомирської області. З 20.07.2018 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (том 1, а.с. 33).
На думку позивача, відповідачем при виключенні його зі списків військової часини 20.07.2018 протиправно не проведено остаточного розрахунку, а саме - не виплачено компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016, 2017, 2018 років, і не нараховано та не виплачено індексації грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 20.07.2018. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Стосовно доводів відповідача про те, що ВЧ НОМЕР_1 не є належним відповідачем, оскільки позивач був військовослужбовцем ВЧ польова пошта НОМЕР_2 , що у м. Бахмуті Донецької області, а ВЧ НОМЕР_1 ніякого відношення до ВЧ польова пошта НОМЕР_2 не має, суд зазначає наступне.
Доводи відповідача у цій частині судом відхиляються, оскільки зі змісту архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 27.12.2019 №179/1/19997 відповідно до історичного формуляру ВЧ польова пошта НОМЕР_2 , грошове забезпечення цієї частини здійснювалось з 01.10.2016 по 30.03.2018 при ВЧ НОМЕР_1 м. Біла Церква Київської області.
Крім того, згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.07.2018 №188, з 20.07.2018 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а тому у спірний період правовідносини щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та індексації грошового забезпечення існували саме між позивачем та ВЧ НОМЕР_1 .
Стосовно доводів позивача про невиконання відповідачем обов'язку з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у зв'язку з переведенням до іншого місця служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок надання військовослужбовцям відпусток визначений ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацами 2-3 п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. п. 17, 18 ст. 10-1 Закону №2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, згідно з п. 21 ст. 10-1 Закону №2011-XII, у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону "Про відпустки" та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Водночас, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється.
Стаття 1 Закону України "Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому, Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію, після якої, Президент України своїми указами оголошував часткову мобілізацію (чергові хвилі мобілізації).
Отже, особливий період закінчується не з моменту демобілізації (часткової демобілізації) осіб призваних на військову службу, а лише з моменту закінчення воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій, а закінчення періодів мобілізацій не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.
Згідно з п. 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (далі - Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Однак, Законом не встановлено можливості припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки як учаснику бойових дій, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 16-2 Закону України "Про відпустки".
Таким чином, тільки у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм надається право на компенсацію за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі 11.03.2020 у справі №620/3196/19.
Однак, як встановлено судом, згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.07.2018 №188, ОСОБА_1 , який знаходився у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_1 згідно з наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 22.03.2018 №57, призначений на посаду заступника начальника тилу ВЧ НОМЕР_5 вважається таким, що з 20.07.2018 справи та посаду здав і вибув до нового місця служи - смт. Гуйва Житомирської області (том 1, а.с. 33).
Отже, ОСОБА_1 не можна вважати звільненим з військової служби, що являється основною вимогою закону для отримання права на компенсацію за всі невикористані ним відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, оскільки останнього було лише переведено до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби, а тому суд приходить до висновку, що у позивача відсутні підстави передбачені чинним законодавством для отримання виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2016 - 2018 роки.
При прийнятті рішення у даній справі судом враховуються висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
Так, під час вирішення зазначеної зразкової справи Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 8 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 162 Закону України "Про відпустки".
Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Виходячи з аналізу викладеного, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вирішуючи спірні правовідносини, прийшла до висновку про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, саме у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, а тому дана справа не може слугувати зразковою у даних спірних правовідносинах, оскільки в даному випадку вирішується питання щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у зв'язку з виключенням позивача зі списків особового складу, але при цьому, направлення останнього для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини.
Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем вимог закону у зв'язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2018 роки у зв'язку з переведенням до іншого місця служби.
Отже, адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 провести остаточний розрахунок, шляхом виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016, 2017, 2018 роки задоволенню не підлягає.
Стосовно доводів позивача про протиправне ненарахування та невиплату відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 20.07.2018, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій частині позивач стверджує про те, що у серпні 2019 року із засобів масової інформації він дізнався, що під час проходження військової служби у період з 25.05.2016 по 20.07.2018 у ВЧ НОМЕР_1 йому безпідставно ненараховувалась та невиплачувалась індексація грошового забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч.ч. 1 - 4 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до ст. 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями ст. 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078) згідно з п. 4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
У той же час, відповідачем не надано суду доказів виконання зазначений вимог закону.
Доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення з огляду на те, що з 01.03.2018 ВЧ НОМЕР_2 , в якій проходив службу позивач, була розформована і грошове забезпечення до дня виключення зі списків частини 20.07.2018 позивач не отримував, тому законних підстав для нарахування індексації грошового забезпечення немає, суд оцінює критично у зв'язку з наступним.
Так, як зазначено вище, згідно з наданої Галузевим державним архівом Міністерства оборони України архівною довідкою від 27.12.2019 №179/1/19997, відповідно до історичного формуляру ВЧ НОМЕР_2 грошове забезпечення даної частини здійснювалось з 01.10.2016 по 30.03.2018 при ВЧ НОМЕР_1 м. Біла Церква Київської області (том 1, а.с. 90, 91).
Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин відповідачем суду не надано.
Отже, оскільки у період з 01.10.2016 по 30.03.2018 грошове забезпечення ВЧ НОМЕР_2 здійснювалось при ВЧ НОМЕР_1 м. Біла Церква Київської області, суд приходить до висновку, що обов'язок нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у вказаний період мав виконуватись саме ВЧ НОМЕР_1 .
Також суд зазначає, що згідно з наданого відповідачем розрахунку, в період з березня 2017 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалась саме ВЧ НОМЕР_1 , проте не виплачувалась (том 1, а.с. 108).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 по 28.02.2017 та з 01.03.2018 по 20.07.2018, та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 по 20.07.2018 є обґрунтованими, а адміністративний позов у цій частині підлягає задоволенню.
З огляду на такий висновок суду є обґрунтованими також позовні вимоги про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 провести нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 по 28.02.2017 та з 01.03.2018 по 20.07.2018 (день виключення позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.07.2018 №188), а тому адміністративний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, позовні вимоги в частині зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 провести виплату позивачу індексації грошового забезпечення є похідними від позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування індексації грошового забезпечення та зобов'язання провести такі нарахування, а тому у цій частині адміністративний позов також підлягає задоволенню.
Стосовно спірного періоду з 25.05.2016 по 01.10.2016 суд зазначає, що у цій частині позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що у цей період грошове забезпечення ВЧ НОМЕР_2 здійснювалось при ВЧ НОМЕР_1 , а тому в цій частині адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Також суд не вбачає підстав для задоволення адміністративного позову в частині позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення остаточного розрахунку 20.07.2018 при звільнені позивача з ВЧ НОМЕР_1 , оскільки, належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача у даній справі є визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу заборгованості по індексації грошового забезпечення, та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У ч. 2 ст. 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).
Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати і такий самий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16.
Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За ч. 2 ст. 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
За правилами ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У Рішенні від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що "в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення ст. 233 КЗпП України а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Такі ж висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №802/28/16-а, від 20.06.2018 у справі №823/761/17, від 21.01.2020 у справі №826/15879/18.
За правилами ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Ураховуючи положення КАС України суд може залишити позовну заяву без розгляду і в тому випадку, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, а також і в тому випадку, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважним.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суд у постанові від 31.01.2019 у справі №802/983/18-а (адміністративне провадження №К/9901/64845/18).
Як зазначено вище, зі змісту наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.07.2018 №188 слідує, що ОСОБА_1 , який знаходився у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_1 згідно з наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 22.03.2018 №57, призначений на посаду заступника начальника тилу ВЧ НОМЕР_5 вважається таким, що з 20.07.2018 справи та посаду здав і вибув до нового місця служи - смт. Гуйва Житомирської області. З 20.07.2018 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (том 1, а.с. 33).
Враховуючи, що позивача 20.07.2018 було виключено зі списків ВЧ НОМЕР_1 , у цей день з ним проведений розрахунок (з розміром якого позивач не погодився), до суду позивач звернувся 29.08.2019, що підтверджується відміткою на поштовому конверті (том 1, а.с. 15), тому з урахуванням наведених висновків позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.
У позовній заяві стверджується про те, що позивач у серпні 2019 року із засобів масової інформації дізнався про те, що під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_1 йому безпідставно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за період проходження служби.
Вказані доводи не можуть бути визнані судом поважними і обґрунтованими, оскільки вони спростовуються відомостями, що містяться у Грошовому атестаті серії ЗУ №308951, який досліджено судом під час розгляду справи (том 1, а.с.11).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Оскільки суду з даним адміністративним позовом в частині позовних вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку позивач звернувся до з пропуском встановленого законом строку звернення, названі позивачем підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не визнаються судом поважними, інших доводів та підстав для поновлення пропущеного строку позивачем не надано, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду у цій частині.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, питання про розподіл судових витрат судом не розглядається.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо ненарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_7 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2017 року та з 01 березня 2018 року по 20 липня 2018 року.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_7 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 20 липня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) провести нарахування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_7 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 28 лютого 2017 року та з 01 березня 2018 року по 20 липня 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) провести виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_7 ) індексації грошового забезпечення за період з 01 жовтня 2016 року по 20 липня 2018 року.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і дій та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку залишити без розгляду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Басай О.В.