13 травня 2020 року № 640/22649/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Окружного адміністративного суду міста Києва
третя особа - Державна судова адміністрація України,
про визнання протиправною бездіяльність та стягнення заборгованості,
І. Зміст позовних вимог
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державна судова адміністрація України, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати йому суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про державний бюджет України на 2017 рік" та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року;
- стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про державний бюджет України на 2017 рік" та "Про державний бюджет України на 2018 рік", у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він є суддею Окружного адміністративного суду міста Києва, призначений на вказану посаду згідно указу Президента України від 02.02.2007 №73/2007 строком на п'ять років, у подальшому постановою Верховної Ради України від 07.10.2010 №2594-VІ обраний суддею безстроково. Вважає, що відповідачем неправильно здійснено виплату йому суддівської винагороди у період з 01.01.2017 по 04.12.2018.
Позивачем зазначено, що відповідач здійснював обрахунок його суддівської винагороди не у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, як це визначено п. 23 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIІІ, тобто, виходячи зі встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ, який передбачає здійснення такого обрахунку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Також, позивач зазначає, що 04.12.2018 Конституційним судом України прийнято рішення №11-р/2018, яким, серед іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України, положення ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIІІ та встановлено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат. Рішенням Конституційного суду України була підтверджена правомірність застосування до спірних правовідносин виключно первинної редакції ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, яка передбачає, що посадовий оклад судді місцевого суду, починаючи з січня 2015 року, встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом. А тому, на думку позивача, саме розмір мінімальної заробітної плати, а не розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, повинен застосовуватись для призначення та виплати йому суддівської винагороди. Враховуючи часткову виплату суддівської винагороди позивач вважає, що ним було недоотримано суддівську винагороду, яка має бути стягнута на його користь.
Відповідач своїм правом, надати відзив на позовну заяву, не скористався. В поясненнях по справі представником відповідача вказано, що при обрахунку суддівської винагороди ОСОБА_1 мали застосовуватися положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у його первинній редакції, відповідно до якої посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат.
Третьою особою надано пояснення по справі та зазначено про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Представником третьої особи пояснено, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат після набрання чинності цим Законом. Зазначено, що вказаний нормативно-правовий акт є чинним та не був визнаний неконституційним, а тому розрахунковою величиною, яка має бути застосована під час визначення розміру суддівської винагороди, є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва (судя Клименчук Н.М.) від 21.11.2019 адміністративну справу №640/22649/19 передано до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності даної справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду (судя Губська Л.В.) від 20.12.2019 визначено підсудність адміністративної справи № 640/22649/19 за Київським окружним адміністративним судом.
10.01.2020 матеріали адміністративної справи № 640/22649/19 надійшли на адресу суду та внаслідок автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Леонтовичу А.М.
Ухвалою суду від 15.01.2020 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/22649/19 та відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотання про розгляд справи у судовому засіданні та з повідомленням (викликом) сторін учасники справи не зверталися.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданим Деснянським РУ ГУ МВС України у м. Києві 03.02.2005 (а.с.53).
Згідно з указом Президента України 02.02.2007 №73/2007 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва у межах п'ятирічного строку (а.с.19).
Постановою Верховної Ради України від 02.07.2010 №2594-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково (а.с.20-21).
Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2014 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 призначено на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на один рік з 20.05.2014 по 19.05.2015 (а.с.23).
На підставі наказу Окружного адміністративного суду міста Києві від 20.05.2014 №120/к позивач приступив до виконання обов'язків заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 1 рік, з 20.05.2014 по 19.05.2015, із встановленням щомісячної доплати за обіймання посади заступника голови суду у розмірі 5 відсотків посадового окладу (а.с.22).
Зборами суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2015 суддю Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 обрано на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на два роки з 20.05..2015 по 19.05.2017 (а.с.25).
Згідно наказу Окружного адміністративного суду міста Києві від 23.05.2015 року №90/к позивача обрано на посаду заступника голови Окружного адміністративного суду міста Києва строком на 3 роки з 23.05.2017 по 22.05.2020 та встановлено виплату щомісячної доплати у розмірі 5% посадового окладу за перебування на адміністративній посаді (а.с.26).
Відповідно до довідки виданої ОСОБА_1 в період з 01.01.2014 по 31.08.2015 розмір його посадового окладу складав 12180, 00 грн., в період з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 13780, 00 грн., з 01.05.2016 по 03.12.2018 - 17620, 00 грн., з 04.12.2018 по 31.12.2018 - 264430, 00 грн., 01.01.2019 по 30.10.2019 - 28815, 00 грн.; доплата за вислугу років з 01.01.2014 по 10.09.2015 - 30% посадового окладу, з 11.09.2015 по 30.10.2019 - 40% посадового окладу; доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці з 01.01.2014 по 30.10.2019 - 10% посадового окладу; доплата за перебування на адміністративній посаді у суді - 20.05.2014 по 30.10.2019 - 5% посадового окладу; встановлені обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди з 03.08.2014 по 30.03.2015 - 15 розмірів мінімальних заробітних плат (а.с.27-31).
Згідно розрахунку суми суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 посадовий оклад в період з 01.01.2017 по 31.12.2017 складав 48000, 00 грн.; в період з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 55845, 00 грн. (а.с.218).
Не погоджуючись з таким розміром суддівської винагороди, позивач звернувся з даним позовом до суду.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 № 2453-VI (втратив чинність частково) та Законом України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VII, які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 2453-VІ, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Згідно ч. 1 ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон № 1402, в редакції станом на 04.12.2018) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 3 ст. 135 Закону № 1402 передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до п. 22 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).
Згідно п. 23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст.529; 2015 р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами).
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 №2453-VI (далі Закон № 2453, у первинній редакції від 07.07.2010) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Закону № 2453 (у редакції Закону України Про внесення зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів від 19.12.2013 №716-VII, який набрав чинності з 01.01.2014) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Верховною Радою України 12.02.2015 прийнято Закон України Про забезпечення права на справедливий суд №192-VIII, яким Закон України № 2453 викладено у новій редакції.
Частиною 3 ст. 133 Закону №2453 (у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12.02.2015 №192-VIII, який набрав чинності з 28.03.2015) передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Конституційним Судом України 04.12.2018 прийнято рішення №11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України передбачено, що законом про Державний бюджет України визначається розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.
Згідно ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік від 21.12.2016 № 1801-VIII у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць установлений у розмірі з 1 січня 2017 року 1 544,00 грн.
Відповідно до ст. 8 цього ж Закону установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 3 200,00 грн.
Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік від 07.12.2017 визначено, що з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1 762,00 грн.
У 2018 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 3 723,00 грн. (ст.8 вказаного Закону).
Відповідно до п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 (далі Закон № 1774), встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.
VI. Оцінка суду
Конституцією України та спеціальним законодавством визначено гарантії незалежності суддів, що є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, рішеннях № 5-рп/2002 від 20.03.2002, № 19-рп/2004 від 01.12.2004, № 8-рп/2005 від 11.10.2005, № 10-рп/2008 від 22.05.2008, № 3-рп/2013 від 03.06.2013, а також № 11-р/2018 від 04.12.2018. У рішеннях, зокрема, зазначається, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Відповідно до положень Європейської хартії про Закон "Про статус суддів" від 1998 року, рівень винагороди за виконання суддями професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість.
Рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи № (94)12 від 13.10.1994 та № (2010)12 від 17.11.2010 визначено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.
Відтак, суддівську винагороду слід розглядати і як "запобіжник" вчинення корупційних правопорушень суддями.
Відповідно до частини другої статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частиною першою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII від 02.06.2016) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII від 02.06.2016 базовий розмір посадового окладу судді становить судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, абз. 1 п. 22 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Пунктом 23 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
Отже, посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначено частиною третьою статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010, а саме - посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
В матеріалах справи відсутня інформація щодо проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання суддів відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII на момент виникнення спірних правовідносин.
Конституційним Судом України 04.12.2018 прийнято рішення № 11-р/2018 (справа за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.
Зазначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат".
У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Суд звертає увагу, що вказана позиція Конституційного Суду України відповідає приписам Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Наведене дає підстави для висновку, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою ст. 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що у свою чергу є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Вітак, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання має визначатись відповідно до положень Закону № 2453 у первинній редакції та становити 15 мінімальних заробітних плат.
Посилання відповідача, наведені в поясненнях, про те, що Законом України № 1774 - VIII, який набрав чинності 01.01.2017, встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року, суд вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.
При цьому, вказаний нормативно-правовий акт передбачав внесення змін до різних законодавчих актів України (зокрема, Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про державну службу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про прокуратуру", "Про судову експертизу", "Про оплату праці" тощо), а отже, не може вважатися спеціальним законом з питань судоустрою та статусу суддів.
Також, пунктом 53 Закону №1774 не передбачено внесення змін до Закону № 2453-VI щодо необхідності застосування розрахункової величини в розмірі 1762,00 грн для визначення посадового окладу судді. Тобто, цим Законом не внесено відповідних змін до Закону № 2453.
Положення Закону №2453, що передбачають механізм визначення посадового окладу судді в залежності від розміру мінімальної зарплати, необхідно розглядати як спеціальний нормативно-правовий акт.
Таким чином, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №2453, а положення Закону №1774-VIII вважати загальними нормами.
Також про пріоритетність спеціальних норм права над загальними зазначено і в судовій практиці Європейського суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Фадєєва проти Росії» від 9 червня 2005 року, зазначено, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку необхідності втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції.
Вказана правова позиція відповідає принципу правової визначеності, що спрямований на реалізацію принципу верховенства права, проголошеного у ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, та надає право державі встановлювати на національному рівні спеціальні механізми правового регулювання певного кола суспільних відносин (відмінні від загальних), і зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані у таких випадках.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (ч. 7 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що починаючи з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1 600,00 грн., що визначена у Законі № 1774, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої.
Наведений висновок відповідає правовій позиції висловленій Конституційним Судом України у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону № 2453 було визнано неконституційними.
У зв'язку з цим суд вважає, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.01.2017 по 04.12.2018 у якості розрахункової величини мала застосовуватись мінімальна заробітна плата, розмір якої був встановлений на 1 січня 2017 року та 1 січня 2018 року.
Разом з цим, судом встановлено, що під час визначення розміру посадового окладу позивача в якості розрахункової величини було застосовано мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб, який був встановлений на 1 січня 2017 року та 1 січня 2018 року відповідними законами про Державний бюджет України.
Враховуючи наведене правове регулювання та встановленні обставини, суд вважає, що відповідачем безпідставно не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 по 04.12.2018 посадового окладу та відповідних надбавок, які загалом складають суддівську винагороду, обчислену на підставі первинної редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати.
Відтак, оскільки в ході судового розгляду справи твердження позивача щодо неправомірності відповідачем нарахування та виплати йому суддівської винагороди, знайшли своє підтвердження, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України Про державний бюджет на 2017 та 2018 роки, у період з 01.01.2017 по 04.12.2018.
Враховуючи те, що саме на Окружний адміністративний суд міста Києва покладено обов'язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди суддям даного суду та те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача недоотриманої суддівської винагороди з 01.01.2017 по 04.12.2018.
VIII. Висновок суду
Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
IX. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нездійснення нарахування та виплати йому суддівської винагороди, обчисленої на підставі первинної редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про державний бюджет України на 2017 рік" та «Про державний бюджет України на 2018 рік», у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.
Стягнути з Окружного адміністративного суду міста Києва на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року, виходячи з розміру посадового окладу судді, обрахованого на підставі мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про державний бюджет України на 2017 рік" та "Про державний бюджет України на 2018 рік", у період з 01 січня 2017 року по 04 грудня 2018 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення: 13 травня 2020р.