14 травня 2020 року Справа № 160/3107/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпровської міської ради (далі - відповідач), в якій позивач просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради з приводу розгляду клопотання від 28.10.2019 року за вх. № 36/4845 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою;
2) зобов'язати Дніпровську міську раду надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0198 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розміщено торгівельний павільйон, який належить позивачу на праві приватної власності на підставі поданого клопотання від 28.10.2019 року за вх.№36/4845.
В обґрунтування позову зазначено, що 28.10.2019 року позивач звернулась до Дніпровської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та додала до заяви всі необхідні документи. Проте, відповідач в порушення вимог статті 123 Земельного кодексу України не надав дозвіл на розроблення проекту землеустрою, а також не прийняв відповідного рішення про відмову у наданні дозволу. Позивач вважає, що відсутність відповідного рішення про надання або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Ухвалою суду від 19.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, у якому просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що твердження позивача про відсутність відповіді щодо її клопотання про надання дозволу є необґрунтованими, оскільки клопотання було розглянуто та надано відповідь 19.02.2020 року, у якій повідомлено про відмову у наданні такого дозволу. Відповідач зазначає, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28.10.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0198 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Листом від 19.02.2020 року №8/13-516 департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради надано відповідь за результатами розгляду клопотання позивача від 28.10.2019 року, у якій зазначено, що підготувати проект рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , не вбачається можливим.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не розгляду клопотання від 28.10.2019 року належним чином, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з наступного.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України.
Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б», частина 1 статті 81 Земельного кодексу України).
За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань стосовно передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Приписами частини 2 статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, наведені норми права дають підстави для висновку про те, що за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний прийняти одне із таких рішень: або надати такий дозвіл або відмовити у його наданні.
Тобто, за наслідками розгляду такого питання уповноважений орган приймає відповідний розпорядчий документ, який є правовим актом індивідуальної дії.
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно з частиною 2 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, в даному випадку відповідач, за наслідками розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, був зобов'язаний прийняти розпорядчий документ у формі рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або про відмову у наданні такого дозволу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019 року у справі №160/4104/19.
Аргументи представника відповідача, викладені у відзиві та долучені до відзиву копії документів свідчать про неприйняття Дніпровською міською радою відповідного рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.
В той же час, клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, яке подане 28.10.2019 року, враховуючи приписи частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, мало бути розглянуто у місячний строк, тобто не пізніше 28.11.2019 року. Однак, всупереч вимогам зазначеної норми відповідачем не розглянуто клопотання позивача у визначений строк.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відсутність належним чином оформленого рішення Дніпровської міської ради про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.
Вказаний правовий висновок кореспондується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року №806/2208/17.
За наведених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Дніпровської міської ради з приводу розгляду клопотання від 28.10.2019 року за вх. № 36/4845 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою підлягають задоволенню.
Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 3 статті 123 Земельним кодексом України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Дніпровську міську ради прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
З огляду на зазначене, не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з огляду на таке.
Таким чином, за встановлених обставин порушення прав позивача з боку відповідача, наявними є підстави для виходу за межі позовних вимог відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для повного захисту порушеного права шляхом зобов'язання Дніпровську міську раду розглянути вказане клопотання ОСОБА_1 і прийняти відповідне рішення.
Згідно частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1653554864.1 від 18.03.2020 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок Дніпровської міської ради пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 420,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Дніпровської міської ради (адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26510514) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради, яка полягає у не прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 28.10.2019 року за вх. № 36/4845 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Зобов'язати Дніпровську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 28.10.2019 року за вх. № 36/4845 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Дніпровської міської ради судові витрати у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар