14 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/3161/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати індексації грошового забезпечення з 01 липня 2015 року по 02 червня 2017 року, та щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 02 червня 2017 року та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є учасником бойових дій; проходив військову службу за контрактом у Луцькому прикордонному загоні; 02 червня 2017 року контракт припинено та його звільнено з військової служби в запас, виключено із списків частини та усіх видів забезпечення. При звільненні з військової служби відповідач не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, передбачену статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». На думку позивача, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Також, за приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Таким законом є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення»; ним та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, встановлено механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв'язку з інфляцією є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, а також компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправною, а тому просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою судді від 16 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 08 квітня 2020 року № 14/3500 відповідач позов не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 ; йому виплачувалось належне грошове забезпечення під час проходження військової служби, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених відповідачу коштів. Відповідач зазначив, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Разом з тим, проведення індексації грошових доходів населення з 01 січня 2015 року (у зв'язку з внесенням змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ) здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відповідач вказав, що починаючи з липня 2015 року видатки на виплату індексації грошового забезпечення були відсутні, тому нарахування та виплата індексації не здійснювалися. Нарахування індексації доходів за відсутності бюджетних асигнувань у кошторисі вважається порушенням бюджетного законодавства.
Крім того, щодо позовної вимоги про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач зазначив, що 14 травня 2015 року Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2, згідно з якою учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Вважає, що така відпустка не належить до щорічних та за змістом статті 24 Закону України «Про відпустки» не підлягає грошовій компенсації у випадку звільнення в разі її невикористання. З посиланням на пункт 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначив, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачена пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», на час дії особливого періоду не надається, тому правових підстав для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку немає.
З урахуванням наведеного відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у Луцькому прикордонному загоні.
Відповідно до витягу з наказу начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02 червня 2017 року №119-ос «По особовому складу», молодшого сержанта ОСОБА_1 , молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Самари» ІІІ категорії (тип Б), з яким припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби в запас за підпунктом «е» (через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», без права носіння військової форми одягу.
Згідно із посвідченням серії НОМЕР_2 від 20 листопада 2015 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Як слідує із довідки Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації були передбачені у 2015 році з січня по червень включно. З липня 2015 року по грудень 2018 року видатки на виплату індексації не передбачені, у зв'язку з чим нарахування та виплата індексації не здійснювалась.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік включно, ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 02 червня 2017 року, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі -Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно із статтями 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри «101» замінено цифрами «103».
Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Статтею 9 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення встановлено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078 (зі змінами, далі - Порядок №1078).
Як визначено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно із пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
При вирішенні даного спору відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
З довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2015 року по травень 2017 року, особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2015-2017 роки слідує, що Луцьким прикордонним загоном позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення з січня 2015 року по червень 2015 року включно (у січні 2015 року - 141 грн 69 коп.; у листопаді 2015 року - 1 281 грн 71 коп. за січень - травень 2015 року, а у грудні 2015 року - 434 грн 32 коп. за червень 2015 року). Однак всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів позивачу не була нарахована та невиплачена відповідачем індексація грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 02 червня 2017 року. У відповідача був такий обов'язок, оскільки ОСОБА_1 у ці періоди проходив військову службу та перебував на забезпеченні у Луцькому прикордонному загоні, що як зазначалося вище, підтверджується наказами по особовому складу.
Вирішуючи спір, суд враховує, що згідно із загальними засадами права, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Оскільки судом встановлено, що відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 02 червня 2017 року, то слід дійти висновку, що має місце бездіяльність відповідача, яка з наведених вище підстав є протиправною.
Виходячи із приписів частини першої статті 10 Закону №1282-ХІІ та пункту 6 Порядку №1078, нарахування та виплата індексації проводиться за місцем проходження військової служби та відповідна військова частина самостійно здійснює розрахунок розміру індексації. Відтак, з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 липня 2015 року по 02 червня 2017 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказані періоди.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку грошову компенсацію, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон №1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, пунктом 6 глави 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Таким чином, саме у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм за останнім місцем служби виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, право на які набув військовослужбовець під час військової служби незалежно від місця такої служби та періоду набуття права на відпустку.
Така ж правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 та враховуються судом при вирішенні цієї справи. Крім того, у вказаних судових рішеннях зазначено, що право на отримання такої компенсації не обмежується жодним строком.
20 листопада 2015 року ОСОБА_1 отримав посвідчення серії НОМЕР_2 , згідно з яким має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Таким чином, позивач право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, набув під час проходження військової служби за 2015-2017 роки.
У пункті 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, вказано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
З огляду на те, що ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та проведено з ним остаточний розрахунок Луцьким прикордонним загоном, то і виплату компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, мав здійснити саме Луцький прикордонний загін.
Таким чином, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ. Відтак, позов у цій частині позовних вимог підлягає задоволенню.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки та індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 02 червня 2017 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 02 червня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з врахуванням вимог пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.Я. Ксензюк